Духовна бесіда на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня)

«люди, благовістіть оновлення світу»

Благовіщення Пресвятої Богородиці — це свято християнського благовіствування, початок, фундамент нашого спасіння та справжнього буття у Бозі. Зі звіщення Архангелом Гавриїлом Пречистій Діві Марії благої звістки про пришестя у світ Христа Спасителя людська історія знаходить зміст, особливу цінність, духовні вектори свого розвитку. Як говорять релігійні мислителі, людина здобуває метаісторичний та метафізичний вимір свого власного буття.

Смиренна згода Діви Марії стати Матір’ю Божою стало відправною точкою християнської історії й кульмінаційною точкою всієї історії ізраїльського народу. Маленький народ, слабкий з погляду економічної і військової величі, але маючий сильну віру, моральні орієнтири, спілкування із Творцем, може стати народом міжнародного лідерства та переможцем у «змаганнях» драматичної людської історії. Благовіщення Богородиці відкриває народам вищий зміст історії. Світ здобуває мету: досягнення спасіння й Царства Божого. І сьогодні життя православної християнської спільноти у світовому геополітичному просторі може розглядатися як маргінальне явище, як процес деградації з погляду філософії успіху, економічної ідеї процвітання й фінансового зростання. Але парадокс християнської віри в тім і складається, що слабкі, убогі духом в кінцевому результаті здобувають перемогу над сильними світу цього. Відновити єдність спілкування людства з Богом, досягти духовної досконалості, моральної модернізації, а на їхній підставі соціального перетворення світу — мета всієї світової історії з погляду християнської есхатології та історіософії.


Ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці

Зазначимо, що і на рівні особистого духовного життя, молитовного споглядання й богословських роздумів свято Благовіщення вносить свої значні орієнтири. Християнська радість про Спасителя наповнює наше серце живою присутністю Істини, Бог не десь на небі, не на Олімпі, де живуть небожителі, він поруч у гущавині людського життя, серед нашої з Вами сірої буденності, щоденної життєвої радості й скорботи. Тому слова Архангела Гавриїла, звернені до Пречистої Діви Марії: «Радуйся, благодатна, Господь із Тобою!» стосуються кожного християнина, кожної віруючої на землі людини. Не випадково свято Благовіщення мислилося Святими Отцями Церкви та видатними богословами як свято обоження людини, як сотеріологічна підстава релігійного й духовного життя, як шлях до відновлення і перетворення людського буття.

Церковна поезія цього свята наповнює особливим змістом соціальну динаміку людського існування, розвиток християнського служіння в цілому. Зміст молитовних літургійних роздумів сьогоднішнього дня зводиться до тієї думки, що Христос Син Божий приходить у цей світ для того, щоб, сприйнявши гірше, взявши наші гріхи на себе, дати людству краще звершене, освячене та зцілене. Спаситель у Собі Самому лікує людське єство. І це має пряме відношення до нашого життя. Бог приходить не у храм, не у монастир, не в кінотеатр і конференц-зал для обраних, він приходить у реальний світ, до усього людства і спасає його.

Наголосимо, що божественна радість Буття Творця, відкрита усім, у християнстві не має таємних знань, езотеричних посвят, особливої духовності «чернечого або старцівського» буття. Усі наші лиха, скорботи, негоди, зневіра, безсилля, протиріччя, внутрішні проблеми були зрозумілі Христу Спасителю, більше того, Він ще краще розумів стражденне людство, ніж ми з Вами, що живуть на порозі XXI ст. Знаючи нашу слабкість, обмеженість, Бог і сьогодні не обділяє нас своєю любов’ю, турботою й милосердям. Він виявляє свою силу й енергію, що перетворює наше життя, через Таїнства Церковні, через Свої Пречисті Дари — Тіло й Кров, що подаються нам у Таїнстві Євхаристії. І, приймаючи ці Святі Дари, ми повинні стати оновленими, одухотвореними, вийти із храму виправданими, радісними, сповненими надії, оптимізму, соціальної активності з бажанням змінити світ за Словом Божим.

Мусимо визнати, що ми ж, навпаки, часто йдемо із храму озлобленими, роздратованими, з почуттям незадоволення, заздрості й ворожнечі. Буває, на рівні психології й духовного життя з’являються помилкові стани духовної омани, коли нам здається, що ми недостатньо покаялися, а отже, необхідно посипати голову попелом, розірвати свій одяг, як це робили в далекій давнині, й вирушити у домашній затвор або у соціальне «православне» гетто. Звідси виникають утопічні недосконалі й примітивні проекти створення «православної» моди (моторошного несмаку); «православного телебачення» (низькопробного культурологічного проекту про народні пісні й сказання, у кращому разі історичні фільми про історію монастиря), «православна журналістика», що оповідає тільки про подвиги, пости древніх подвижників-пустельників. Отже, створюються штучно сконструйовані паралельні підпільні «ілюзорні світи», а світ, у який посилає нас Господь, залишається у темряві й невіданні Бога.


Ікона архангела Гавриїла і Пречистої Діви Богородиці (фрагмент іконостасу)

Сьогодні потрібно не будувати так звану православну політику, а бути православним у політиці, впроваджувати ідеали Правди Божої, стандарти соціальної справедливості у реалії сучасної політики. Журналіст, що сповідає Христа, покликаний не описувати благочестиві оповідання про праведників, а відверто писати про тяготи буття людини, подаючи йому надію змінити життя на основі духовних і моральних орієнтирів.

З повною упевненістю можна сказати, що свято Благовіщення — це день початку й осмислення християнської соціальної місії. Христос, посилаючи апостолів на проповідь, сказав їм: «Ідіть по всьому світі і проповідуйте Євангеліє всьому творінню» (Мк. 16: 15). Він не сказав: «Ідіть у храм, монастир, додому». Проповідуйте тільки близьким і рідним або тим, хто Вас буде слухати, записувати й конспектувати. Господь направляє християнина у реалії складного та суперечливого світу. Тому й кожний християнин, проголошуючи Слово Істини, повинен проповідувати його з урахуванням сучасності, реальних проблем людини. Богослов’я Церкви повинне адекватно відповідати на виклики часу. У віровченні Церкви потенційно є принципові відповіді на всі пекучі питання людського буття. Не можна міняти основи віри, догматику, віровчення Церкви, але потрібно використовувати нові слова про Бога, методологію соціального служіння, принципи проповіді та впливу на сучасний світ.

Христос Спаситель світу, Богородиця, що молиться за усе людство, чекають від нас того, щоб ми, вийшовши із храму, понесли світло християнської віри, радості та надії не тільки до себе додому, близьким та рідним, а й усьому світові. Професійна діяльність, сфера освіти, телебачення, бізнес можуть стати тим полем діяльності й активності християнського служіння, якого від нас чекає Господь. Це не значить, що на робочому місці християнин повинен читати Псалтир, молитвослов і Євангеліє уголос. Це означає те, що, приймаючи важливі відповідальні життєві рішення у будь-якій сфері людської діяльності, християнин повинен мислити як Христос, Богородиця та Святі Отці Церкви. Потрібно наслідувати не зовнішні подвиги Святих, а їхній внутрішній світ, успадковувати їхню богословську інтуїцію та образи мислення.


«Люди, благовістіть оновлення світу»

Не треба зачинятися у будинку, відключати телефон, телевізор, зашторювати вікна і віддаватися самобичуванню, руйнівному самозреченню, осуду гріховного світу. Причин і приводів ненавидіти гріховний світ і свого ближнього знайдеться вдосталь, досить згадати громадський транспорт, ЖЕК, сусідів і навіть священика, який не знайшов часу для спілкування. Але тільки не такого духовного життя чекає від нас Господь. До перетворення буття світлом Істини, радості, подяки, милосердя, любові закликає людину Бог. Саме ці основні думки повинні відвідувати православного християнина у світле та радісне свято Благовіщення Богородиці.


Протоієрей Діонісій Мартишин

Слід зазначити, що належність до Православної Церкви не обмежується зберіганням лише книжок Святих Отців на полицях у себе вдома або ставленням свічок у храмі у неділю і свята. Цілковита відданість Христу має виявлятися не тільки у проповіді священика та у епічно-панегіричних доповідях архієреїв на конференціях, або вдома за переглядом фільму про християнські свята. Духовне життя православного християнина — це не хустинка, яку можна надіти перед храмом, а вийшовши звідти, покласти у торбинку. Поза церковною огорожею теж необхідно ходити перед Богом і жити у світлі Євангельського Одкровення. Бути справжнім християнином означає брати активну участь в усіх сферах життя. Бізнес, робота, творча діяльність, масова інформація і політика — все це для Церкви є тим середовищем, в якому живуть і реалізовують загальний заклик до святості християни. Церква — не клерикальний заповідник, куди іноді заходять миряни, а реальний, справжній досвід життя з Христом у повноті сучасного розвитку. Церква проголошує, що освяченню підлягає все людське життя, тому й соціальні і навіть геополітичні питання для Церкви залишаються актуальними і важливими. Істинно віруючі церковні люди не можуть, не мають права зі спокійною совістю споглядати весь процес соціального зовнішнього життя нейтрально, релігійно бездушно, наче він байдужий для життя духовного. Духовне життя і соціальна активність в земному бутті в ім’я Христа — священна місія християн. Тому і сьогодні Православна Церква виголошує і закликає кожного з нас: «Люди, благовістіть оновлення світу».

 

Протоієрей Діонісій Мартишин

Поділитися посиланням: