Міжрегіональна Академія управління персоналом

«Скарбниця премудрості і благодаті»

Свято Введення у храм Пресвятої Богородиці є логічним та богословським осмисленням свята Різдва Богородиці. Богословська думка Православ’я акцентує увагу на особливій місії Богородиці у християнському житті. Божа Матір — «проповідь пророків, слава апостолів, мучеників похвало» входить до Божого храму і стає навіки «оселею неосяжного і Божественного Світу», «духоносним храмом великого Царя» — Іісуса Христа Господа нашого. Зі входженням Діви Марії до Єрусалимського храму в юдейську релігійну традицію вноситься благодать Христова, оновлення духу, прощення, милість і панування духу над літерою старозавітного закону. Дух скидає владу літери, і християнському серцю відкривається безодня Божої любові та милосердя. Цю історичну та реальну подію Православна Церква висловила такими поетичними словами: «Храм Божий, приймаючи сьогодні браму непрохідну, припинив усяку службу законну, взиваючи: «Воістину на землі з’явилася істина (канон, пісня 4)».

Ікона Введення у храм Богородиці

Введення Богородиці у храм — це є перехід від учорашнього дня до майбутнього, від темряви до світла, від землі до Неба, перетворення буденності на свято, тобто народження нових сенсів людського буття. У цілому шлях християнського майбутнього Матір Божа освітлює світлом надії. Діва Марія — посланниця небесної радості та спасіння усього світу. Можна сказати, що Богородиця — цариця апостолів й живе натхнення євангельської місії. Вона посідає неповторне місце у християнській історії. З ушануванням Цариці Небесної у Церкві народжується ціла епоха оптимізму, світла, добра, оновлення, натхнення, принцип ясності й упевненості в тому, що молитва Богоматері за весь світ — реальна сила, могутність материнської любові, яка здатна здолати темряву і гріх. Усі динамічні імпульси християнської харизми, жертовного служіння Церкви, відданості, відповідальності християнина перед Творцем тісно пов’язані з життям й молитовним заступництвом Богородиці.

У свято введення Пречистої Діви у храм ми маємо ясно усвідомити основні аспекти храмового життя та християнської місії. Пресвята Діва зачала вічне Слово Христа Спасителя, щоб подарувати спасіння, просвітлення, зцілення, оновлення та одухотворення усьому людству. Беручи активну участь у житті Церкви, долучаючись до її богослов’я, прямуючи шляхом милосердя та соціальної дії в ім’я ближнього, ми розкриваємо таємницю Богоявлення.

«Храм освячений, храм, який має вмістити Сина Божого, Храм Божий, храм і палата, і живе небо, престол святий, непорочна голубка, ківот святий, золота кадильниця, свічник, трапеза, Невіста Бога Всецаря», – цими словами богослужбових текстів Православна Церква звеличує Богородицю

Зауважимо, що Бог живе не на небесах, Він діє у наших серцях і стосунках між людьми. Богословська сфера християнського самоусвідомлення — це не лише академічне богослов’я, церковна молитва у храмі, а й сфера соціальних стосунків, людської солідарності та любові до ближнього. І саме молитва Божої Матері у цьому комунікативному ланцюжку є реальною рятувальною силою, енергією визволення та свободи. Як це важливо відчути та зрозуміти щиро віруючій людині, коли саме церковне життя деяких парафій Православної Церкви часом перетворюється на сектантське збіговисько маргінального прошарку нашого духовно-морального занепалого суспільства. В одному випадку, храм стає «ритуальним» комбінатом під керівництвом «ударників» церковної праці, а в другому — «елітарним» клубом «обраних для спасіння», яким керують «продвинуті» батюшки.

Наголосимо, що вселенська місія Церкви — шлях проповіді, любові, просвітництва, одухотворення культури і власне Божого світу, сьогодні, на превеликий жаль, перетворюється на так зване духовне підпілля, а у кращому разі стає предметом усіляких жартів, пліток і суспільного нарікання. Печерне марновірство, усілякі бабські забобони, язичницьке магічне ставлення до життя перемагають євангельське світосприйняття. Такі негативні явища нашого парафіяльного буття фальсифікують священну християнську історію спасіння людства, скеровують сучасну людину на стежки духовної омани і облуди. І як у цій жахливій ситуації не звернутися до Божої Матері зі словами зі святкового канону на утрені: «Пресвята Богородице, спаси нас. Ми знаємо Тебе, як скарбницю премудрості і благодаті, Пречиста, що виточує завжди плинний струмінь розуміння, і просимо: «Краплями Твоїми, Владичице, окропи й нас, щоб завжди ми Тебе прославляли (канон, пісня 1)».

«Прийдіть, усі вірні, Єдину непорочну звеличимо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, яка в останні часи стала Богородицею. Господи, Її молитвами подай нам Твій мир і велику милість»

Отже, сучасний християнин, занурюючись у православне богослов’я Церкви, мусить усвідомити власну відповідальність за життя Церкви. Саме сьогодні, як ніколи, у православної спільноти є нова історична можливість зміцнити авторитет Церкви у суспільстві, але не шляхом участі у брудних технологіях політики та олігархічних оборудках, а священним дороговказом проповіді Живого Христа, євхаристичним піднесенням, любов’ю, турботою і справами соціального служіння. Церква, не відхиляючись від власного вчення, може стати реальним вектором розвитку українського суспільства, паралельно формуючи буттєві, сенсові орієнтири сучасної людини.

Аби побудувати нову модель парафіяльного життя, яка б відповідала новим викликам часу та вимогам суспільства, християнинові потрібно позбутися «совкової» байдужості, інерції, недбалості, рабського мислення, виплекати в собі пророчу відвагу, мужність, відповідальність, запліднені богословським мисленням та апостольським оптимізмом.

Аналізуючи основні богословські смисли сьогоднішнього свята та підбиваючи підсумки наших роздумів, важливо зазначити таке.

Протоієрей Діонісій Мартишин

По-перше, вшанування Богородиці у традиції Православної Церкви створює особливу сферу богословського світосприйняття, якій притаманні специфічні ритми та характеристики. Можна вести розмову про формування особливого глибинного рівня християнської свідомості. Інакше кажучи, жіночість, материнська турбота, любов, жертовність, ліричність та милість християнського життя нерозривно пов’язуються з життям та заступництвом Богородиці. Не можна бути християнином і не звертатися до Тієї, яка стала «оселею Сина Божого», «Царя всіх Бога», «храмом, палатою Духа Святого і небом духоносним».

По-друге, критичне ставлення до власних церковних проблем та внутрішніх парафіяльних негараздів, постійна богословська рефлексія над Святим Письмом та Священним Переданням Церкви спроможні підготувати сучасного християнина до найбільш адекватних та зрозумілих відповідей на могутні виклики сучасного тривожного світу.

Протоієрей Діонісій Мартишин