Міжрегіональна Академія управління персоналом

«Освіти світлом твоїм шляхи наші»

Свято Преображення Господнього — це свято відновлення й одухотворення людського буття. Фаворське Божественне світло, славослов’я, обоження, радість і відчуття гармонії є основними ознаками цієї церковної події.

Не випадково у цей день, після Літургії, ми освячуємо виноград, яблука й мед. Куштуючи освячені солодощі, християнин не забуває і про духовну насолоду Богоспілкування та обоження. Свято Преображення — це свято явища Божественної енергії, світла та сили, яка реально перетворює матеріальне буття людини. Багатьом філософам, релігієзнавцям і психологам сучасності хотілося б говорити виключно лише про духовний вимір християнства, передовсім розглядаючи богослов’я Церкви як суто інтелектуальну справу. Деякі мислителі навіть вважають, що треба лише читати книги, писати реферати, доповіді, сперечатися з питань віри, у кращому випадку, лише вірити у серці — і ти вже християнин. Вибір між Живим Богом Церкви і «богом» філософії — це вибір між справжнім спілкуванням у любові та мертвою ідеологією.

Ікона Преображення Господнього

У сьогоднішнє свято Преображення Церква говорить не тільки про духовні устремління людства, але насамперед про реалізм існування у нашому житті Живого Бога. Бог — це Жива Особистість, існуюче справжнє Життя, а не вигадка богословів та філософів. У Церкві Божій Христос відкриває Себе людині у безпосередньому літургійному досвіді. Євхаристія — це просвітлення Божественним вогнем, єднання з Богом. Містичний, динамічний процес обоження людини здійснюється лише у Тілі Христовому, яким є Православна Церква. Лише так можна спробувати осягнути велич милості Бога, доступної нам сьогодні: в Євхаристії людина душею і тілом єднається з Самим Творцем Всесвіту. Споживаючи Святі Дари на Божественній Літургії, ми отримуємо Божественну енергію, справжнє духовне задоволення, відчуваємо повноту буття, нескінченну небесну радість, а тому можемо сказати словами апостола Петра на Фаворі: «Господи! Добре нам тут бути» (Мф. 17: 4).

Наголосимо, що християнство — це справжнє одухотворення, очищення, світло, сила, міць, яка преображає людське буття й увесь Всесвіт. Важливо не тільки мріяти, читати, проголошувати прописні богословські істини, але й реально, динамічно, творчо перетворювати у світлі Божественного Одкровення увесь світ на краще, не виключаючи сфер державотворення, економіки, соціального розвитку, політики, мистецтва, журналістики, будь-яких покликань усіх християн. Не даремно за святковим богослужінням, звертаючись словами церковної молитви, ми просимо у Бога благодаті та підтримки: «Христе, Сотворителю, освіти світлом Твоїм шляхи наші» (Служба Преображення Господнього. Канон на утрені, пісня 5).

Церква освячує виноград, яблука й мед

Зазначимо, що спасіння людина одержує у Церкві не образно та символічно, а реально, відчуваючи дію благодаті Божої та духовно споглядаючи Бога. Енергія Божа — нетварне Фаворське світло, яке освітило апостолів на Фаворі, освячує і сьогодні багатьох подвижників віри, благочестя та духу. Найвідоміші приклади освячення людини божественним світлом — це життя пророка Мойсея, преподобного Симеона Нового Богослова та преподобного Серафима Саровського. І саме у цьому розкривається сила і значущість Церковної Традиції. Православне вчення про бачення Бога ґрунтується не лише на свідченні Святих Отців, але і на реальних прикладах літургійного життя Церкви. Все, що було доступним праведникам сивої давнини, є доступне і нинішньому поколінню християн, тому що Церкву Божу одухотворює та сама Божа енергія Живого Бога.

Ось чому для християнина такою важливою є не лише біблійна й церковна історія, а розуміння внутрішньої сутності, логіки та духовної динаміки релігійного життя. У житті Церкви має значення не історичне минуле, а та богословська інтуїція, те прозріння й сила оновлення духу, які закладені в історії Церкви. Сама по собі церковна історія й богословські знання не врятують людину від гріха, відчаю та смерті. Спасає людство лише реальна причетність до Христа, справжнє життя за Євангелієм у Дусі Святому. Без Євхаристії та участі у Таїнствах Церкви навіть богослов’я може перетворитися лише на академічне захоплення, інтелектуальне змагання. Коли, наприклад, без віри, любові і навіть із цинізмом людина зухвало починає розмірковувати про таємницю походження Святого Духа.

Преображенський храм села Гусинці (Київська область, Бориспільський район)

Сьогодні і так усі навколо нас намагаються збагнути задуми Творця про світ — без Євхаристії, тобто без реального спілкування з Богом. Створюються гуртки з вивчення Біблії, організації з поширення духовної літератури, паломницькі відділи, але все це — другорядне порівняно з первинною основою християнського буття — літургійне життя Церкви. І це не випадково, тому що через Євхаристію Сам Бог преображає наш світ, наше духовне та соціальне життя, надаючи нам радість пізнання і спілкування. Сам Творець світу дарує нам вогненну силу очищення, прощення, зцілення та оновлення через молитви Церкви.

Преображаючись перед апостолами, Христос Спаситель виявляє нам Свою божественну сутність і говорить про первинність живого досвіду Богопізнання й Богоспілкування. Не читання книг, не паломництво по святих місцях, навіть не багатогодинне читання Псалтирі та акафістів відкриває нам справжній шлях до спасіння, а реальне залучення до Бога, до Його Пречистих Дарів на Божественній Літургії. Причащаючись Пречистої Крові й Тіла Христа, віруюча людина долучається до благодатного життя Самого Христа Спасителя, до Його святого вчення, священицького, пророчого та царського служіння. Через Божественну Літургію Православна Церква вливає божественне вино нового життя у чашу існування, становлення та розвитку сучасного світу.

У святі Преображення Господнього нам розкривається зміст релігійного життя, яке неможливо осягнути й зрозуміти без реалій живого спілкування з Богом на шляху церковного буття. Церковне богослов’я не може бути мертвою схоластикою або обрядовірством, тому що богослов’я Православної Церкви — це передусім богослов’я досвідне, євхаристичне. Воно перебуває у постійному, нерозривному зв’язку з Євхаристією та богослужінням Церкви. Богослов’я Церкви являє собою єдність «образа молитви» й «образа віри». Православна віра спочиває на досвіді конкретного Євхаристичного зібрання, де люди поринають у Божественну Реальність, яка не тільки освячує їхнє власне особисте буття, але й конструює життя усього соціуму.

Протоієрей Діонісій Мартишин, завідувач кафедри українознавства, православ’я та теології МАУП

Отже, богослов’я Церкви — це не схоластична частина догматичного богослов’я, але царина живої віри, спосіб транслювання усьому світу досвіду справжнього життя з Живим Богом. Церква — не просто релігійна організація, але реальна можливість оновленого буття з Богом за допомогою благодаті Святого Духа. Без процесів преображення не може існувати істинне християнське життя. Тільки кардинально змінюючись, відвертаючись від зла, ідучи шляхом святості, людина здатна пізнати Бога. У стані обурення, нарікання, осуду, гніву, скорботи та відчаю Бог не пізнається. Не будемо обманюватися з Вами!

Слід зазначити, що свято Преображення — це день усвідомлення свого християнського покликання. Християнське покликання — це заклик жити в таємничому, містичному спілкуванні з Творцем і Його Святою Церквою. Сповіщаючи Євангельське Одкровення усьому творінню, християнин має проповідувати силу преображення та духовної трансформації, проголошуючи слова церковної молитви: «Слава силі Твоїй, Господи!»

Православний християнин має не тільки читати книги Святих Отців, а й прагнути не на словах, а на ділі жити із Христом, втілюючи святоотецький досвід живого Богоспілкування. Богословське осмислення й усвідомлення свого християнського покликання визначається ступенем інтеграції віруючої людини в Традицію Церкви й трансляцією цього релігійного досвіду у реалії сучасного світу. Для християнина існує єдиний вірний шлях існування та конструктивного розвитку людства — це життя людини з Богом, виконання Його святих заповідей і радісний рух до Царства Божого.

Протоієрей Діонісій Мартишин