Духовна бесіда на свято Святої Трійці (П’ятидесятниці) (16 червня)

«РІКИ ВОДИ ЖИВОЇ»

День Святої Трійці, Святої П’ятидесятниці — це день народження християнської Церкви, початок священної місії християнського благовісту. Господь у День П’ятидесятниці закликає кожного християнина до проповіді Євангельського Одкровення. Євангеліє й сьогодні може багато чого дати не тільки церковній спільноті, але й усьому світу. Християнство зобов’язане протиставити світу розколів, ворожнечі, боротьби та його войовничим претензіям християнську розсудливість і цілісність, а не темне, неосвічене, перелякане перемовляння церковних бабусь, що час від часу можна чути в деяких церковних колах. Євангельське бачення істини, нової реальності — захоплюючої історії відносин Творця і всесвіту цілком може стати потужною й потрібною противагою спробам деяких вчених, психологів, політиків та філософів «реконструювати» саму істину релігійного буття.

Але для впровадження у реалії сучасного світу священної місії свідчення про Божественну мудрість знадобляться відважні, відданні християни, готові піти на той самий ризик, на який пішли святі апостоли та християнські спільноти ранньої Церкви. Цей ризик полягає в тому, щоб покласти свою надію на Бога, а не на людей та їхню допомогу. Скільки сьогодні розгубленості у середовищі християн! З усіх боків лунають скарги, що не вистачає грошей, влади, підтримки, земельних ресурсів, допомоги меценатів. Якби, наприклад, апостоли не мали душевної твердості, міркували, як наші сучасники, то в них не залишилося б ніяких шансів для проповіді Євангельського Одкровення. У апостолів не було телебачення, спонсорів, Інтернет-ресурсів, підтримки з боку влади. Але у апостолів було головне — жива віра, надія на Бога, відчуття Його Живої Присутності, чого сьогодні так не вистачає сучасним християнам. З точки зору сучасної людини, яка пропагує філософію успіху, матеріального благополуччя та фінансового процвітання, апостоли були реальними невдахами, злиднями, відсталими членами суспільства, які мандрували якимось шляхом незрозумілої «духовності» замість того, щоб досягати вершин людської влади, панування та могутності. Якби, наприклад, апостол Павло розмірковував як рядовий християнин чи навіть як священик, він би мріяв про паломницьку фірму у Дамаску, свічну лавку, іконну майстерню, гарну парафію. І навіщо кудись іти на край світу, щось проповідувати язичникам, а тим більше покладати своє життя за Слово Боже.


Ікона Святої Трійці

Благодать Святого Духа змушує кожного християнина осмислити свій духовний шлях у координатах апостольської місії, сповідуючи слова Святого Письма: «Досліджуйте що угодне Богові; встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос» (Єф. 5:10; 14). Святі апостоли — яскравий приклад справжнього духовного синтезу та єдності небесного і земного. Впровадження апостольської місії у власне буття стимулює усвідомлення духовно-моральної та інтелектуальної відповідальності християнина перед Богом, Церквою, власною совістю.

Якщо сучасні християни хочуть залишитися справжніми учнями апостолів, вони покликані, незважаючи на протидію і критику на їхню адресу, проповідувати Благу Звістку усьому світу. Сучасний християнин у певну історичну епоху заново має відкривати для себе Євангеліє та героїчну віру свідчення про Бога. Встає гостра необхідність усвідомити, що Євангеліє — це не тільки ідеали, проповідь святого життя, але й сила Божа, що перетворює світ.

Зазначимо, що Євангеліє — це не тільки слово, а й енергія Творця, сила небес, спрямована на землю. Християнська віра — це полум’яний вогонь та тверда воля по втіленню ідеалів Христа у власне життя і життя суспільства. Але, намагаючись зрозуміти євангельську істину, важливо нагадувати собі, що всі наші інтелектуальні богословські вправи, схоластичні схеми й визначення — це тільки початок на шляху до пізнання Божественної Реальності. Сама ж Реальність, Життя Святої Трійці не може пізнаватися абстрактно за чашкою кави, сидячи перед комп’ютером.

Богослов’я Церкви — це не лише книги, які можна прочитати, проаналізувати й поставити на книжкову полицю. Богослов’я Церкви — це містичне, благодатне входження через церковні таїнства у життя Святої Трійці. Для християнина таємниче та містичне буття Церкви повинно стати плоттю та кров’ю, фундаментом та імпульсом власного розвитку і крокування до пізнання Творця. Усі благодатні дари Христа Спасителя, які відкрилися світу у перші сторіччя християнства, знову мають бути виявлені прагненнями православних християн у XXI столітті. Православні християни без усілякої етики конформізму та політичної кон’юнктури покликані Духом Святим проповідувати Благу Звістку своїм сучасникам.


Ікона П’ятидесятниці

Сьогодні, у День Святої Трійці, у день народження Церкви християни мають заново самі для себе відкрити слово «Бог». У сучасному світі і навіть у житті церковних парафій слово «Бог» стало багатозначним і відносним. Для одних Бог — це такий собі «караючий Зевс», для інших — добрий дідусь, зайнятий питаннями національної ідентичності та збереженням артефактів глибокої стародавності. А для третіх — просто вища ідея, десь там на небесах, «потаємний космос». Найстрашніше, що для більшості віруючих людей Бог — це відсторонена, холодна, байдужа сутність. Вона перебуває у блаженстві, але не стане бруднити руки втручанням у земні справи сучасної людини. «Боги живуть на Олімпі», і їм немає до нас діла. Немає нічого дивного, що люди, які вірять у подібне божество, — далекі від істини та справжнього духовного релігійного життя.

Отже, апостоли, які одержали силу Святого Духа у День П’ятидесятниці, проповідували іншого Бога. Їхня проповідь була про Живого, люблячого Бога, що діяв і діє в історії, у кожному людському житті. Бог приходить у світ, щоб відновити, зцілити й освятити людину. Тому сьогодні православне богослов’я має оголосити війну всім хибним уявленням про Бога, які усе голосніше останнім часом заявляють про своє існування. Це не тільки помилкові концепції релігійного пізнання, а й політична ідеологія, яка, проникаючи в буття Церкви, на превеликий жаль, стає наріжним каменем духовного життя та соціальної дії християнського світу.

Сьогодні в багатьох церковних громадах замість авторитету Бога і церковного вчення приходить авторитет політичної кон’юнктури або комерційної вигоди. Своє буття у житті Церкви сучасна людина розглядає як членство у політичній партії. Вона не відчуває дотику благодаті, не сприймає церковне буття як сакральну подію зустрічі з Богом. І цей помилковий спотворений шлях духовного життя становить історичну спокусу сучасного християнства. Політики мають бажання бюрократизувати Церкву, духовне життя, тобто перетворити Церкву на визвольний рух, національний інститут, від якого очікують не духовних реформ, а політичних гасел, обіцянок або революційних дій і національно-визвольної боротьби.

Розмірковуючи над основами духовного буття, важливо усвідомити, що серцевиною християнського життя є існування Живого Бога. Досвід зустрічі з Божественною Реальністю висвітлює людське буття, причому ще до того, як наступає ясне богословське сприйняття або розуміння природи самого релігійного життя. Сама Церква на землі є не тільки історичним, суспільним і соціальним інститутом, а й прообразом життя Самого Бога. Церква є кораблем спасіння не тому, що пропонує абсолютне духовне вчення або несе сучасному світу проповідь про Бога, але насамперед тому, що Церква актуалізує, транслює реальні події спасіння людини у Бозі. Через здійснення Євхаристії (Божественної Літургії) християнину відкривається шлях до спасіння, обоження і освячення людського буття. Тому і питання про Бога, Церкву православні богослови розглядають не через призму моралізування, політичної доцільності або культурної ідентифікації, а через призму реальності Богоспілкування і перетворення життя благодаттю Святого Духа у таїнствах церковних.


Ікона П’ятидесятниці (Афон)

Сьогодні, у День Святої П’ятидесятниці, як і багато століть назад, християни чують заклик Бога нести Благу Радісну Звістку усьому світу про спасіння, перетворення і відновлення єдності з Творцем. У пошуках чистого і животворящого Слова Божого християни мають прихилятися розумом і серцем до невичерпної апостольської традиції. Церква відкриває сучасній людині Євангеліє як повноту буття. Духовне життя християнина — це не тільки молитва, читання Святого Письма, книг Святих Отців, але, в першу чергу, духовне і соціальне прагнення до добра, містичного прийняття благодаті Святого Духа, яка перетворює увесь всесвіт. Благодать Святого Духа виплекає, вирощує у серці християнина полум’яне прагнення до Істини, до повноцінного буття. Про ці буттєві перетворення казав Сам Господь: «Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з чрева його потечуть ріки води живої» (Ін. 7: 38).

Здобути спасіння у Бозі — означає знайти мир, спокій, тишу, радість, гармонію й цілісність власного буття. Сучасна людина має потребу у спасінні, а не в ідеологічному вихованні. Ось чому в богослов’ї Православної Церкви прагнення пізнати істину про людину та її моральність пов’язане з пізнанням Істинного Буття, з пізнанням Бога. У житті Церкви Бог виявляє Себе наріжним каменем справжнього буття. Церковне життя, спасіння людини конструює Сам Бог як Особистість і наш Небесний Отець. Інакше кажучи, Церква ототожнює істину буття не з інтелектуальними формулами та етичними правилами, а з існуванням Святої Трійці. Бог, присутність Якого переживає Церква, виявляє Себе в історії як реально існуюча Особистість, як неповторність, воля й повнота буття. Бог є Живою Особистістю, і Він розмовляє з людиною в молитві, в таїнствах церковних віч-на-віч, так, як говорить людина з людиною.

Наголосимо, щоб бути християнином, справжнім учнем святих апостолів, недостатньо знати ті або інші академічні богословські й філософські формули. Треба зрозуміти, що православна віра — це мужність, духовний вогонь, медові вуста апостолів, міцність духа, безстрашність, яка вбиває все лякливе, м’яке, розрізнене, підле, дрібне та хитке. Сьогодні християнам необхідно бути спільнотою, яка живе силою Бога, спасінням, відкупленням, обоженням і освяченням, які являють собою образи нового творіння, народу Божого.

Протоієрей Діонісій Мартишин

Поділитися посиланням: