Духовна бесіда на свято Вознесіння Господнього (6 червня)

«Я з вами по всі дні до кінця віку»

Незважаючи на те, що богослов’я є священною наукою, воно сьогодні, на превеликий жаль, не завжди мотивує життя сучасної людини. Тому не випадково, що до самого духовного життя люди ставляться з певним скепсисом і навіть іронією. Доводиться чути такі міркування: якщо у людини немає грошей, пристойної роботи, немає можливості вести активне світське життя, — єдине, що їй залишається, — це духовність і церковність, як розрада та компенсація за неспроможність зреалізуватися у цьому світі. Звичайно, у деяких випадках доводиться визнати, що є і такі ситуації в житті віруючої людини, коли свою інертність, пасивність і навіть гріховну патологію вона виправдує своїм замкнутим, як правило, сірим буденним способом власного буття. Однак таке ставлення до життя не має ніякого відношення до справжньої духовної динаміки Богопізнання.


Ікона Вознесіння Господнього

І саме сьогодні, у свято Вознесіння Господнього, християнин відчуває та осмислює свою місію у сучасному світі. У 40-й день після Свого радісного та славного Воскресіння Господь зійшов на вершину Єлеонської гори на околицях Єрусалима і в присутності святих апостолів та Пречистої Богородиці вознісся на небо. Але перед своїм Вознесінням, з’являючись своїм учням, Господь сказав: «Ідіть по всьому світі і проповідуйте Євангеліє всьому творінню» (Мк. 16: 15). «Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповів вам; Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28: 19–20). У цих словах заклик до активної діяльності та священної місії християнина у світі. Господь не сказав йти у монастир, пустелю або у підземелля, Він призвав християнина до проповіді у реаліях і умовах життя сучасного світу.

Отже, кожний християнин покликаний Богом перебороти вічний конфлікт Церкви та суспільства, небес та землі — найглибшу релігійну дихотомію людського життя. Віруюча людина не повинна зрікатися свого професійного життя, творчості, комунікації. Мистецтво, кар’єра, професійна діяльність, бізнес і політика не можуть бути тільки «додатком до духовного буття». Покликання людини, його місія, розкриття власного потенціалу — фундамент справжнього неспотвореного релігійного прагнення.


Книга «Основи християнської есхатології»

Зазначимо, що усіляка недосконалість, ущербність — це те, що віруючому християнинові необхідно перебороти з Божою допомогою. Християнство покликане будувати своє життя на активно-творчих засадах. Повнота Божественного Одкровення навчає нас і повноті буття. Християнська істина захищає людину від фрагментарних знань і маргінальних підходів до збагнення багатогранних реалій сучасного світу. Християни повинні ненавидіти гріх світу, але зобов’язані жити у світі та перемагати його силою Христа. Церква протилежна гріховному світу, але Вона не протилежна творінню Божому, соціальній активності та творчості в уславленні Бога.

Руйнування дуалізму та дихотомії вимагає не теоретична і догматична сфера Православ’я, а практична площина соціального християнства. І це не випадково. Розмірковувати, аналізувати й писати про реалії сучасного церковного життя завжди складніше, ніж про славну історію минулого або про можливе велике майбутнє. Протиставлення Церкви та суспільства, що ми бачимо в парафіяльному бутті, обумовлено помилковими апокаліптичними настроями та штучним архаїчним мисленням, яке, власне, і притаманне багатьом православним парафіям.

Втеча від сучасності, нездорова конкуренція «хто святіше й ближче до Бога» породжують багато хвороб у духовному житті. Трагізм, протиріччя та недосконалість церковного буття можуть навіть завдати смутку непосвяченій людині, але православний християнин, натхнений християнським богослов’ям і євангельською есхатологією радості крокування до Бога, не втрачає мужнього апостольського оптимізму, він завжди пам’ятає слова Христа Спасителя: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28: 19–20).

Наголосимо, що свято Вознесіння — це свято живої Богоприсутності. Ми бачимо, що з одного боку — Господь возноситься, а з другого — розкриває реальність Своєї вічної присутності у Церкві до кінця віку. Сила Божа, благодать Святого Духа, Правда та Істина Творця висвітлюють людське буття. І ці імпульси Царства Божого християнин повинен постійно проектувати на площину свого земного буття. У Євхаристичному спілкуванні, як реальності живої комунікації з Творцем, у позитивній соціальній діяльності в ім’я Царства Христова, у парадигмі духовної творчості, інтелектуальної праці та у проповіді Євангельського Одкровення полягають справжні основи християнського життя.


Свято-Вознесенський храм (Деміївська церква) (Київ)

Слід зазначити, що Вознесіння Господнє є прообразом Другого Пришестя Христа Спасителя. Скільки сьогодні існує спекуляцій на цю важливу тему, коли ледве не щодня говорять про кінець світу, Пришестя Антихриста. Складається думка, що християни навіть більше говорять про владу та силу Антихриста, ніж про перемогу Бога над пеклом та силами темряви. Християнинові дух зневіри та відчаю пропонує забути про Правду Божу, милість та силу Христа, а в соціальній реальності — обмежитися лише роздумами про життя у загробному світі.

Відповідно віруючий християнин, невірно сприймаючи динаміку духовного життя, починає жити тільки надіями на майбутнє. Він проживає в темряві апокаліптичного передчуття власний відрізок земного життя, забуваючи, що Царство Небесне, безсмертя, вічність розкриваються у глибині кожної миті земного буття, особливо під час здійснення Божественної Євхаристії. Через церковні Таїнства історія людства у реальному часі наповнюється Правдою Божою, силою Творця. У наше земне буття проникає благодать Святого Духа. Нове життя подається людству у Христі. У Вознесінні Господньому людське єство підноситься на небо, на Престол Слави Бога Отця. Тому і прагнення до втілення слави Божої у світі, мудрість Бога, Його велич повинні стати ознаками християнського світу. Не буде відкриттям констатація того факту, що більшість православних парафій зазнають впливу спотворених апокаліптичних настроїв та поринають у стихію бентеження та зайвого хвилювання.

Важливо зрозуміти, що, очікуючи кінця світу післязавтра вранці, християнин, на практиці, вже сьогодні знімає з себе усяку відповідальність та впадає у безвихідь. Християнинові, розмірковуючи над таємницею кінця світу, треба завжди пам’ятати слова Святого Письма: «Не ваше діло знати часи і строки, які Отець поклав у своїй владі» (Діян. 1: 7). Християнська православна спільнота — це не жалюгідна купка божевільних, наляканих  жахами політики Антихриста, не сектантське збіговисько, що втратило усяку надію на силу та владу Бога. А саме так розглядають християн вороги Церкви.


Протоієрей Діонісій Мартишин, завідувач кафедри українознавства, православ’я та теології МАУП

Церковна спільнота — благодатне братнє спілкування людей, спілкування в любові, радості, вірі, надії та силі Христовій. Таким чином, від правильного розуміння есхатологічного вчення Церкви (християнська філософія історії), майбутнього та сьогодення в Церкві, пасивності й активності християнина залежить не тільки майбутнє Православної Церкви на землі, а й майбутнє світу та усього людства. Церква повинна йти до Царства Божого шляхом творчого та жертовного соціального служіння, яке перетворює світ за задумом Творця. В основі християнської віри лежить пророче покликання йти у світ та свідчити про Христа, правду і радість в Дусі Святому.

Свято Вознесіння Господнього навчає християн головному. Церква Христова на землі — це не лише людський інститут і організація, а, головне, таємниче містичне життя із Христом. Церква — Живий Боголюдський організм. Церковне життя у Святому Дусі — явище повноти буття, повноти життя світу й гармонії людства в єдності з Творцем. Церква повинна кликати людину до обоження та піднесення над усіма людськими буденними перешкодами до Царства Божого. Таким чином, духовне життя християнина повинно бути пов’язане із проповіддю Христовою, явищами творчості, духовної динаміки, соціальною активністю й плідною релігійною діяльністю. Християнство покликане самим Творцем до великої всесвітньо-історичної та духовної місії: освячення людського буття силою, владою та благодаттю Христовою. Церква оновлює, спасає світ від руйнівного наслідку гріхопадіння, відкриваючи людині шлях есхатологічного мандрування до прийдешнього Царства Божого та загального Воскресіння у Бозі.

Протоієрей Діонісій Мартишин

Поділитися посиланням: