Про Академію

Меню

Білоруські митці поетичного жанру зустрілися зі студентами МАУП

28 Жовтня 2010 16:46

Днями у конференц-залі Міжрегіональної Академії управління персоналом відбулася зустріч студентів з представниками чарівного світу білоруської поезії. Зустріч відбулася  за ініціативи проректора з міжнародних зв'язків – генерального директора Міжнародного відкритого університету Ігоря Піляєва та за сприяння в організації проректора з виховної роботи Людмили Біжик. У якості конферансьє та провідника між гостями та слухачами виступила відома широкому колу українська журналістка, письменниця та керівник творчого об’єднання «Письменник в інтернет-просторі» Наталя Вареник.

Гостями Дискусійного клубу були поети, члени творчого об’єднання «Письменник в інтернет-просторі» Олег Зайцев, Олександр Раткевич та Тетяна  Дорошко. Гості з великим захопленням спілкувалися зі студентами Академії, та розповідали слухачам про свою творчу діяльність. Зустріч була пізнавальною для обох сторін, оскільки, за словами поетів, вони звикли до спілкування з білоруською молоддю, навіть одразу знають, які питання ставитимуть, а от від української - не знають, чого чекати. А отже, пообіцявши подарунок студентові, що поставить найкраще питання, гості заохотили слухачів до участі у спілкуванні.

Вступне слово взяла Наталя Володимирівна, розповівши студентам про можливості та цілі створення такого об’єднання як «Письменник в інтернет-просторі». Гостя натхненно запрошувала завітати на літературні вечори молодих авторів, які, можливо, соромляться широкої аудиторії, але все одно бажають бути почутими.

Першим виступити перед студентами МАУП наважився Олег Зайцев – голова білоруського літературного союзу «Полоцкая ветвь», автор трьох поетичних збірок («Римовані девіації»,«Натхнення» «Координати змісту»), учасник восьми колективних збірок поезії, прози та літературної критики. Поет скористався можливістю та із гордістю розповів про свою діяльність у союзі, який об’єднує понад 120 авторів та видає літературні газету та журнал. Особливо цікавою була інформація про літературно-поетичний конкурс, в якому автори самостійно представляють на розгляд твір у вигляді невеликої сценки.

І, звичайно ж, пролунала у авторському виконанні поезія Олега Зайцева:

В прозрачной колыбели прошлых дней,
Забравшись тихо, я лежу ничком,
И будущее теплым молоком
Мечты поит, как водопой коней.

Усталых звезд беспечен яркий свет,
Щекочащий зрачки моих надежд,
Из бесконечного числа одежд
Ту выбираю, что как маков цвет.

Пурпурной тоги знаковый наряд
Укажет след, оставленный не мной,
И я, одолевая шар земной,
Проведаю, что люди говорят.

Найдя калитку, стану на крыльце,
Парного из кувшина отхлебну
И, глянув на застывшую луну,
Замру с благоговеньем на лице.

Я вперив взор в разверзшуюся синь,
Вдруг оценю туманно-млечный хвост,
Слепящий благолепьем стылых звезд,

Мерцаньем их немым, куда ни кинь.

Вот молоко пролилось. Не беда.
Как отзвук эха, где-то – детский плач;
Лишь бременем тяжелый алый плащ
И время, что стремится в никуда.

14.07.02г.

Варто зауважити, що присутні на зустрічі студенти, уважно і з захопленням прислухалися до кожного слова. Цю особливість помітила Тетяна Дорошко, друга гостя імпровізованого поетичного «вечора»: «Мені безкінечно приємно бачити вас у залі - таких молодих і гарних, – звернулася поетеса до глядачів. – Я спостерігала за вами під час читання Олега Зайцева і бачила наскільки уважно ви слухали, а отже ви не лише гарні, а ще й розумні! Це дуже приємно. Я не розчарована українською молоддю!»

Пані Тетяна зізналася, що вірші почала писати у 9 років і, спробувавши, вже не змогла покинути цю справу, що згодом втілилась у власну поетичну збірку чуттєвої жіночної лірики, яку авторка із задоволенням продекламувала перед аудиторією.

Мелькание толпыи пёстрый вид базаров,
Загадки чёрных дыр, матагалактик свет,
Рутинные дела, непознанность квазаров.
Сознание моё. Чего в нём только нет?

От прелести цветка до снов и лет теченья…
Прильну опять к плечу. Попробуй сохранить
Доверчивость мою и нежности свеченье,
И ночи волшебство, и притяженья нить.

Блеснёт метеорит, запахнут душно флоксы,
В родстве созвучных душ нам обретать уют.
Бескрайний странный мир. В нём тайны, парадоксы,
Но миг, всего лиш миг, и… звёзды запоют.

И на останок, приготувавши порцію гумору та артистичної експресії, виступив Олександр Раткевич. Поет розповів про новий напрям у білоруській літературі – катарсизм і одразу ж захопив слухачів своєю неперевершеною манерою виконання.

Межень

Я помню музу с малолетства,
когда она, смеясь, меня
без фамильярного кокетства,
без вдохновенного огня
учила вдумываться в слово,
держать перо и каждый крик
переиначивать сурово
и осторожно в тот же миг.

Я помню: августовским летом,
когда рекой владел межень,
когда мне был ещё неведом
метафорический кремень,
она меня взяла на руки
и в реку бросила: «Плыви
сквозь поэтические муки,
сквозь муки бренные любви».

Я помню вздрог, который губы
мои неимоверно сжал,
и плоть воды нежнее шубы,
и брызг безумствующий шквал,
и музу в сумерках грядущих,
и, как в светящемся венце,
испуг в её глазах цветущих
и состраданье на лице.

Як згодом зазначили товариші по поетичному цеху, Олександр Михайлович успішно займається практикою перекладання робіт зарубіжних поетів. Зокрема, за переклад сонетів Шекспіра пан Раткевич став переможцем Міжнародного фестивалю літератури та культури «Слов’янські традиції» у номінації «Літературний переклад». Як зізнався  Олександр Михайлович – людина з надзвичайним почуттям гумору – думка про переклад саме шекспірівських сонетів прийшла до нього під час мандрування просторами Інтернету, де зустрічав багато варіантів такої діяльності. І тоді йому спало на думку: «А я що? Гірший за інших? Всі можуть, значить зможу і я!», але вигідно виділяє роботу пана Раткевича вдала спроба перекладу, максимально близького до змісту оригіналу.

Сонет № 66

Я чую смерть, устав от суеты
И от достоинства, что нищим рождено,
И от ничтожества, что роскошью полно
И веру чистую продавшее в шуты,
И благородство с золотом побед,
И девственность, распроданные вслед,
И от хулы, несущей много бед
И власти, и безвластию во вред;
И от искусства прямо к ремеслу
И глупость призывает сатану,
И честность у бесчестия в плену,
И доброта, что вечно служит злу.

Я чую смерть, устав… но верю вновь,
Мне умереть не даст моя любовь.

Під час спілкування студентів Дискусійного клубу з гостями не вщухали гучні оплески. Слухачі настільки захопилися творчістю білоруських поетів, що із задоволенням по закінченню виступів ставили питання.

- Чи не могли б ви пригадати свої перші вірші? – звернулася аудиторія до гостей.

Нажаль, найперше своє творіння, ще зовсім дитяче, пригадала лише Тетяна Дорошко:

Я встала сегодня рано.
Собрала книжки, буквари
И вот сижу обедаю,
но в школу не пойду
Ведь я урок не ведаю.

Олег Зайцев поділився зі слухачами, що найперші свої аматорські твори, написані ще до своїх перших зустрічей з літераторами, взагалі викинув і жодного не згадає.

-  Скажіть, будь-ласка, чим продиктована прихильність до нетрадиційних як для класичної поезії мовних інструментів та манери?– пролунало питання, яке згодом відзначили як найцікавіше, а автору вручили поетичну збірку з автографами гостей з Білорусії.

- Справа в тому, що в будь-який час поет мусить шукати нові засоби вираження для донесення поетичної думки до читача, – взявся відповісти Олександр Раткевич. – Тому я намагаюсь шукати сучасні методи, щоб аудиторії було цікаво. Від письменників залежить розвиток мови, а не її регрес.

На завершення поети прочитали ще декілька віршів та залюбки подарували студентам свої книжки з автографами.

Важко повірити, що зустріч з гостями тривала лише годину, оскільки повнота вражень отриманих за цей час не давала заспокоїтись емоціям студентів МАУП.  Ще довго у коридорах Академії було чутно відголоски обговорень та обміну враженнями. І будемо сподіватися, що хоча б дехто після цього дня наважаться відкрити світові свої творчі надбання, а як виявилося юних поетів в МАУП достатньо, не достатньо лише сміливців, готових розкритися перед широкою аудиторією.

Поділитися посиланням: