До Великого свята Преображення Господнього!
19 серпня Православна Церква відзначає свято Преображення Господнього. У цей день для вшанування Господа у МАУП біля каплиці святого Георгія Побідоносця зібралося керівництво, викладачі, працівники Академії та студенти.
Протоієрей Діонісій Мартишин, доктор богослов’я, директор духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів, завідувач кафедри православної культури та теології МАУП провів молебень, освятив яблука, зілля, квіти, виноград, мед та інші солодощі, які люди принесли до храму.
Наприкінці церковної служби отець Діонісій, вітаючи зі святом Преображення Господнього народ Божий, особисто від імені Предстоятеля Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Володимира привітав Голову Наглядової Ради МАУП професора Георгія Васильовича Щокіна з ювілеєм Хрещення Київської Русі, який у цьому році відзначає Українська Православна Церква.
До уваги читачів та відвідувачів сайту подаємо духовне слово протоієрея Діонісія Мартишина на свято Преображення Господнього «Христе, сотворителю, освіти світлом твоїм шляхи наші» — бесіда на преображення Господнє
Свято Преображення Господнього — це свято відновлення й одухотворення людського буття. Фаворське Божественне світло, славослов’я, обоження, радість і відчуття гармонії є основними ознаками цієї церковної події.
Не випадково у цей день, після Літургії, ми освячуємо виноград, яблука й мед. Куштуючи освячені солодощі, християнин не забуває і про духовну насолоду Богоспілкування та обоження. Свято Преображення — це свято явища Божественної енергії, світла та сили, яка реально перетворює матеріальне буття людини. Багатьом філософам, релігієзнавцям і психологам сучасності хотілося б говорити виключно лише про духовний вимір християнства, передовсім розглядаючи богослов’я Церкви як суто інтелектуальну справу. Деякі мислителі навіть вважають, що треба лише читати книги, писати реферати, доповіді, сперечатися з питань віри, у кращому випадку, лише вірити у серці — і ти вже християнин. Вибір між Живим Богом Церкви і «богом» філософії — це вибір між справжнім спілкуванням у любові та мертвою ідеологією.
У сьогоднішнє свято Преображення Церква говорить не тільки про духовні устремління людства, але насамперед про реалізм існування у нашому житті Живого Бога. Бог — це Жива Особистість, існуюче справжнє Життя, а не вигадка богословів та філософів. У Церкві Божій Христос відкриває Себе людині у безпосередньому літургійному досвіді. Євхаристія — це просвітлення Божественним вогнем, єднання з Богом. Містичний, динамічний процес обоження людини здійснюється лише у Тілі Христовому, яким є Православна Церква. Лише так можна спробувати осягнути велич милості Бога, доступної нам сьогодні: в Євхаристії людина душею і тілом єднається з Самим Творцем Всесвіту. Споживаючи Святі Дари на Божественній Літургії, ми отримуємо Божественну енергію, справжнє духовне задоволення, відчуваємо повноту буття, нескінченну небесну радість, а тому можемо сказати словами апостола Петра на Фаворі: «Господи! Добре нам тут бути» (Мф. 17: 4).
Християнство — це справжнє одухотворення, очищення, світло, сила, міць, яка преображає людське буття й увесь Всесвіт. Важливо не тільки мріяти, читати, проголошувати прописні богословські істини, але й реально, динамічно, творчо перетворювати у світлі Божественного Одкровення увесь світ на краще, не виключаючи сфер економіки, соціального розвитку, політики, мистецтва, журналістики, будь-яких покликань усіх християн. Не даремно за святковим богослужінням, звертаючись словами церковної молитви, ми просимо у Бога благодаті та підтримки: «Христе, Сотворителю, освіти світлом Твоїм шляхи наші» (Служба Преображення Господнього. Канон на утрені, пісня 5).
Спасіння людина одержує у Церкві не образно та символічно, а реально, відчуваючи дію благодаті Божої та духовно споглядаючи Бога. Енергія Божа — нетварне Фаворське світло, яке освітило апостолів на Фаворі, освячує і сьогодні багатьох подвижників віри, благочестя та духу. Найвідоміші приклади освячення людини божественним світлом — це життя пророка Мойсея, преподобного Симеона Нового Богослова та преподобного Серафима Саровського. І саме у цьому розкривається сила і значущість Церковної Традиції. Православне вчення про бачення Бога ґрунтується не лише на свідченні Святих Отців, але і на реальних прикладах літургійного життя Церкви. Все, що було доступним праведникам сивої давнини, є доступне і нинішньому поколінню християн, тому що Церкву Божу одухотворяє та сама Божа енергія Живого Бога.
Ось чому для християнина такою важливою є не лише біблійна й церковна історія, а розуміння внутрішньої сутності, логіки та духовної динаміки релігійного життя. У житті Церкви має значення не історичне минуле, а та богословська інтуїція, те прозріння й сила оновлення духу, які закладені в історії Церкви. Сама по собі церковна історія й богословські знання не врятують людину від гріха, відчаю та смерті. Спасає людство лише реальна причетність до Христа, справжнє життя за Євангелієм у Дусі Святому. Без Євхаристії та участі у Таїнствах Церкви навіть богослов’я може перетворитися лише на академічне захоплення, інтелектуальне змагання. Коли, наприклад, без віри, любові і навіть із цинізмом людина зухвало починає розмірковувати про таємницю походження Святого Духа.
Сьогодні і так усі навколо нас намагаються збагнути задуми Творця про світ — без Євхаристії, тобто без реального спілкування з Богом. Створюються гуртки з вивчення Біблії, організації з поширення духовної літератури, паломницькі відділи, але все це — другорядне порівняно з первинною основою християнського буття — літургійне життя Церкви. І це не випадково, тому що через Євхаристію Сам Бог преображає наш світ, наше духовне та соціальне життя, надаючи нам радість пізнання і спілкування. Сам Творець світу дарує нам вогненну силу очищення, прощення, зцілення та оновлення через молитви Церкви.
Преображаючись перед апостолами, Христос Спаситель виявляє нам Свою божественну сутність і говорить про первинність живого досвіду Богопізнання й Богоспілкування. Не читання книг, не паломництво по святих місцях, навіть не багатогодинне читання Псалтирі та акафістів відкриває нам справжній шлях до спасіння, а реальне залучення до Бога, до Його Пречистих Дарів на Божественній Літургії. Причащаючись Пречистої Крові й Тіла Христа, віруюча людина долучається до благодатного життя Самого Христа Спасителя, до Його святого вчення, священицького, пророчого та царського служіння. Через Божественну Літургію Православна Церква вливає божественне вино нового життя у чашу існування, становлення та розвитку сучасного світу.
У святі Преображення Господнього нам розкривається зміст релігійного життя, яке неможливо осягнути й зрозуміти без реалій живого спілкування з Богом на шляху церковного буття. Церковне богослов’я не може бути мертвою схоластикою або обрядовірством, тому що богослов’я Православної Церкви — це передусім богослов’я досвідне, євхаристичне. Воно перебуває у постійному, нерозривному зв’язку з Євхаристією та богослужінням Церкви. Богослов’я Церкви являє собою єдність «образа молитви» й «образа віри». Православна віра спочиває на досвіді конкретного Євхаристичного зібрання, де люди поринають у Божественну Реальність, яка не тільки освячує їхнє власне особисте буття, але й конструює життя усього соціуму. Отже, богослов’я Церкви — це не схоластична частина догматичного богослов’я, але царина живої віри, спосіб транслювання усьому світу досвіду справжнього життя з Живим Богом. Церква — не просто релігійна організація, але реальна можливість оновленого буття з Богом за допомогою благодаті Святого Духа.
Без процесів преображення не може існувати істинне християнське життя. Тільки кардинально змінюючись, відвертаючись від зла, ідучи шляхом святості, людина здатна пізнати Бога. У стані обурення, нарікання, осуду, гніву, скорботи та відчаю Бог не пізнається. Не будемо обманюватися з Вами!
Свято Преображення — це день усвідомлення свого християнського покликання. Християнське покликання — це заклик жити в таємничому, містичному спілкуванні з Творцем і Його Святою Церквою. Сповіщаючи Євангельське Одкровення усьому творінню, християнин має проповідувати силу преображення та духовної трансформації, проголошуючи слова церковної молитви: «Слава силі Твоїй, Господи!»
Православний християнин має не тільки читати книги Святих Отців, а й прагнути не на словах, а на ділі жити із Христом, втілюючи святоотецький досвід живого Богоспілкування. Богословське осмислення й усвідомлення свого християнського покликання визначається ступенем інтеграції віруючої людини в Традицію Церкви й трансляцією цього релігійного досвіду у реалії сучасного світу. Для християнина існує єдиний вірний шлях існування та конструктивного розвитку людства — це життя людини з Богом, виконання Його святих заповідей і радісний рух до Царства Божого.