Про Академію

Меню

Доповідь Георгія Щокіна на II з’їзді Української Консервативної партії

17 Жовтня 2005 16:54

Георгій Щокін

Сучасний політичний стан в Україні
та перспективи парламентських перегонів

(доповідь на з’їзді Української Консервативної партії 14 жовтня 2005 року)
Київ, 2005


 

Шановні пані та панове!

Дорогі брати та сестри!

Дозвольте поздоровити із світлим святом Покрови Пресвятої Богородиці та Днем Українського Козацтва, під час яких ми проводимо з’їзд Української Консервативної партії!

Ми живемо з вами у важкі, але доленосні роки, коли діяльність кожного з нас може стати вирішальною для майбутнього України. Згідно соціальних законів, у бурхливі часи суспільної нестабільності, які ми переживаємо сьогодні, цілеспрямовані дії навіть однієї людини можуть суттєво впливати на хід глобальних процесів. Коли ж люди об’єднуються в єдину політичну силу, акумулюючи в ній свою волю і прагнення, і коли ця сила адекватно відповідає «викликам» історії, тоді і спільне майбутнє формується відповідним чином. Сьогодні в Українській Консервативній партії, яка з’явилася всього 7 місяців тому, нараховується 7.5 тисяч членів, з яких етнічні українці складають абсолютну більшість, що відповідає сучасному положенню титульної нації в Україні. Серед українських консерваторів 47% жінок і 53% чоловіків, які представляють всі регіони нашої Держави: Центральний (19%), Східний (26%), Західний (23%), Північний (18%) та Південний (14%). Середню освіту мають 17% членів УКП, вищу 83%, наукові ступені 39%, що свідчить про високий інтелектуальний потенціал українського консерватизму. 23% партійних членів робітники, 16% селяни, 21% підприємці, 40% представники інтелігенції. Треба активніше вести роз’яснювальну роботу на селі, оскільки село завжди було основою українського етносу і зберігачем національних традицій, що і складає сутність національного консерватизму.

НЕОГОЛОШЕНА ВІЙНА

Сьогодні проти українства ведеться неоголошена, планова, підступна війна. Якщо на початок ХХ століття нараховувалось близько 80 млн. етнічних українців, то на початок нашої державної незалежності ця кількість зменшилась до 52 млн. За 14 років новітньої України наші щорічні людські втрати становили близько 400 тисяч населення, що привело до 5-ти мільйонного скорочення українства. «Експерти» ООН запланували для нас на 2050 рік загальну кількість в 23 млн. осіб, тобто темпи нищення Української титульної нації повинні складати понад 500 тисяч наших співвітчизників на рік. Ці втрати співвідносні з втратами українців під час Другої Світової війни.

Хто веде цю неоголошену і невидиму війну, яка до 2070 року, що випливає з наведених розрахунків, може привести до повного знищення українства – однієї з найдавніших націй світу?  Оскільки війна є неоголошеною, то відповідь може дати тільки склад тих, хто виграє сьогодні від зубожіння українців. Зараз вже достеменно відомі прізвища найбагатших людей України, серед яких називають Коломойського і Дубілета , Суркіса і Медведчука, Пінчука і Порошенка, Табачника і Ахметова, Фельдмана і Гіршфельда, Рабиновича і Червоненка, Жванію та інших неукраїнських олігархів, що мають переважно єврейське походження. Чи сталося їх казкове збагачення завдячуючи талантові і наполегливій праці? Гадаю, що ні, оскільки серед новоявлених  єврейських скоробагатьків відомі таксисти, барахольники, злочинці і просто психічно хворі люди. Для того, щоб знищити виробництво, сільське  господарство, науку і культуру та зосередити в руках маргінальних та навіть асоціальних елементів величезні багатства необхідний був план і організація. Про це багато років пише єврейський публіцист з Харкова Е.Ходос в своїх книжках «Єврейський сіндром», «Єврейська рулетка», «Єврейський удар» та інших.

В результати цієї планової, жорсткої, таємної війни природні ресурси, промислові підприємства, фінансові структури, засоби масової інформації, високі державні посади опинилися переважно в руках єврейських скоробагатьків, які дедалі більше намагаються контролювати всі гілки влади в Україні. Особливо агресивно використовується ними інформаційний ресурс, перш за все телебачення, яке стало власністю суркісів, роднянських, пінчуків, порошенків, рабіновичив та подібних до них. Щоденно з телеекранів ллється брудним потоком пропаганда космополітичної антикультури, розпусти, насильства, педерастії та інших сексуальних збочень. Впроваджуються різноманітні інформаційні «лохотрони», які ведуть Борсюки, Піховщики, Кисильови, Шустери та інші єврейські телеведучі, метою яких є формування громадської думки у відповідному напряму. Це стає особливо помітним і особливо загрозливим на передодні парламентських перегонів, в яких організоване єврейство прагне не тільки зберегти, але і значно посилити свій вплив на державну владу (сьогодні, як відомо, 45% депутатів Верховної Ради України мають єврейське походження).

 

СЬОГОДНІШНЯ СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОГО СПЕКТРУ

Що ж відбувається зараз в політично-партійному спектрі? Які світоглядно – концептуальні системи відстоюються політичними партіями та блоками? Що несуть вони для майбутнього України? Серед основних ідеологічних тенденцій, як відомо, вирізняються три: комуно-соціалізм, юдео-лібералізм та націонал-консерватизм. Дві перші мають єдине походження, оскільки відомо, що передтечею єврейсько-більшовицького марксизму-ленінізму був Мойсей Гес, з яким пов’язують походження як сіонізму, так і «наукового» соціалізму. Аналіз суспільно-історичних тенденцій свідчить про те, що часи комуно-соціалізму та юдео-лібералізму відходять в минуле, на згарище історії, а в світі набуває сили національний консерватизм – єдина природна ідеологія кожної нації. Про це свідчать і результати останніх парламентських виборів в європейських країнах. Майбутнє, на думку багатьох сучасних дослідників, саме за національною ідеологією, тобто за консерватизмом.

Але що ж відбувається напередодні парламентських виборів в Україні? Якщо одним словом – то відбувається блокування, тобто створення різноманітних блоків, при цьому не обов’язково за ідеологічними ознаками. Блокуються, в основному , для спільного полювання за електоратом для отримання більшого шматка влади. В класичній «ліво-правій» схемі політичних спектр виглядає сьогодні наступним чином.

Лівий фланг вміщує в себе різних комуністів, соціалістів, соціал-демократів та «регіоналів», тобто партії і блоки Симоненка, Мороза, Медведчука, Кравчука, Януковича, Вітренко та інших «вічно вчорашніх». Всі вони можуть блокуватися одне з одним, або йти самостійно, але їхня ідеологічна сутність від цього не змінюється – це носії тоталітарної єврейсько-більшовицької ідеології, відомої своїми масштабними злочинами проти людства. 70 років панування єврейсько-російських соціал-демократів та комуно-соціалістів не залишають жодного сумніву стосовно їхньої справжньої шовіністично-тоталітарної спрямованості. До цієї політичної кампанії належить і Народна партія Литвина – колишнього співробітника ЦК злочинної КПУ, вірного до затятості кучміста, що гнобив разом з Кучмою Україну на посаді глави його адміністрації. Він же створив і штучний блок «За єду» на попередніх парламентських виборах, який використовуючи злочинний адмінресурс, привів Литвина та інших кучмівських подільників до Верховної Ради, давно вже прозвану українством «Верховною зрадою». Невипадково саме в партії Литвина опинився Гіршфельд та інші єврейські олігархи, оскільки вони відчувають в нього свого, рідного (Литвин, як відомо, породичався, як свого часу і Кучма, з єврейською родиною багатіїв з Дніпропетровська).

Так званий центр політичного спектру займають юдео-ліберальні утворення на кшталт «Народного союзу «Наша Україна» та Блок Юлії Тимошенко, яка останнім часом відверто «заграє» як з «блакитними» регіоналами, так і з «помаранчевим» електоратом. «Наша Україна» на чолі із агресивно-затятим кучмістом Безсмертним вважаються партією діючого Президента Ющенка, який давно вже і надійно оточений олігархами Порошенком, Червоненком, Жванієй, Рабиновичем, а також політичними перебіжчиками Зваричем, Ключківським, Безпалим, Черновецьким, що мають переважно єврейське походження. Сама назва цього «народного» союзу «Наша Україна», з огляду на національний склад його керівництва, стає, щонайменше, двозначною.

Блок Юлії Тимошенко, зокрема її партія «Батьківщина» (чия?), фінансується, як стало відомо останнім часом з повідомлень ЗМІ, єврейськими олігархами Коломойським-Дубілетом, яких пов’язують з діяльністю сумно відомої хабадської секти, що, за визначенням Ходоса, є юдо-нацистською структурою. Біля Юлії Володимирівни, яку єврей Червоненко видає за свою одноплемінницю, опинився і інший хабадник Фельдман – голова Єврейського фонду, колишній таксист, барахольник і давній поплічник Рабиновича. Радником Ю.Тимошенко одразу після призначення її прем’єр-міністром став М.Бродський, якого давно вже українські ЗМІ звинувачують у відмиванні разом із Суркісом кримінальних грошей. Іншими словами, блок Юлії Тимошенко і блок Віктора Ющенка – це майже ідеологічні близнюки, що керуються політичними та бізнесовими ділками переважно єврейського походження.

НАШ ПРАВИЙ ФЛАНГ

Правий фланг, який традиційно складали Конгрес українських націоналістів (КУН), Народний рух України (НРУ), Українська народна партія (УНР), Республіканська партія «Собор», ВО «Свобода», опинився сьогодні оголеним. Так сталося, що НРУ під проводом Б.Тарасюка – сьогоднішнього міністра закордонних справ України, та УНР Ю.Костенка, з ім’ям якого пов’язують давній розкол НРУ, пішли в блок Ющенка – Безсмертного «Наша Україна», тобто під юдео-ліберальні прапори разом з відомими поневолювачами України. Партія «Собор», яку очолює колишній „перший комсомолець” А.Матвієнко, розривається сьогодні між блоком Ю.Тимошенко (БЮТ) та НС „Наша Україна”. До БЮТ планує приєднатися з новоствореною Партією патріотичних сил України (ППСУ) інший комуно-комсомольський діяч та «есдепеушник» О.Зінченко, що давно вже сприймається в українському суспільстві не як державний муж, а як звичайна політична повія. Разом із Зінченком прийде до БЮТ, скоріше за все, і його явний «подільник» В.Каськів з частиною «Пори» - тієї частиною, яка фінансувалася, за повідомленнями ЗМІ, сіоно-американськими структурами. Саме цього Каськіва прийняв у Празі американський президент Буш – відомий всесвітній агресор, і саме Каськіва починають сьогодні звинувачувати незалежні ЗМІ у розкраданні великих коштів під час «помаранчевих» подій.

Таким чином, на правому фланзі залишаються сьогодні ВО «Свобода» О.Тягнибока та наша Українська Консервативна партія (УКП), якщо звісно, не рахувати такі підозрілі угрупування, як «Народний рух за єдність» Б.Бойка, що, на думку багатьох українців, займався під час останніх президентських перегонів провокаційною діяльністю на користь Януковича – Медведчука. Ось такий сьогодні об’єктивний розклад політичних сил на передодні парламентських виборів. Прямо скажу не дуже втішний, але що є, то є. Зрозуміло, українське суспільство очікувало від провідників національних політичних сил – КУН, НРУ, УНР, «Собору», «Свободи», УКП – могутнього об’єднання, в результаті якого український парламент вже в 2006 році став би по-справжньому українським і національно-орієнтованим, після чого обов’язково б відбулася націоналізація вкраденого державного майна, покарання організованих злочинців та природна українізація влади. Цього не відбулося, а сталося навпаки – законна реприватизація припиняється, телеканали залишаються в руках єврейської олігархії, влада в країні стає все більше неукраїнською.

НАЙБЛИЖЧІ СЦЕНАРІЇ

До чого це може призвести?  З часів Платона та Аристотеля відомо, що форми політичного правління циклічно змінюють одна одну, але такі зміни в наш з вами час відбуваються дуже швидко: олігархія перетікає в демократію, яка тяжіє до охлократії, а остання завжди народжує тиранію. Наприклад, радянська партійно-номенклатурна олігархія була підточена бурхливими демократичними процесами, які знову очолили єврейські олігархи і які згодом встановили тиранічний кучмівський режим. Останній був скинутий демократичним шляхом, який потім набув певних охлократичних форм, чим знов таки скористалися єврейські олігархи, які ведуть Україну до нової тиранії. Механізм встановлення диктатури виглядає таким: проведення так званої конституційної реформи, в результаті якої повноваження всенародно обраного Президента будуть замінені призначеним парламентом прем’єр-міністром, що перетвориться на диктатора, не підзвітного народу. В особах це може бути представлено наступним чином: в 2006 році обраний у парламент Блок Юлії Тимошенко, блокуючись з іншими комуно-олігархічними силами, обирає її прем’єр-міністром, а Президента Ющенка через імпічмент відправляє у відставку або просто ізолює його від влади. Таким чином, 2007 рік може стати роком встановлення в Україні диктатури на чолі з неукраїнським прем’єр-міністром.

Але, згідно тих же соціальних законів, тиранія неминуче буде скинута і після цього знову з’являється шанс розбудови національної Держави на традиційних, консервативних засадах. При цьому демократія теж буває різна: або комуно-авторитарна, або юдео-ліберальна, або націонал-консервативна. Зрозуміло, що природною є тільки остання, яка базується на самоорганізації нації. Сьогоднішня так звана демократична система виборів є юдео-ліберальною за своєю сутністю, оскільки головним її інструментом є гроші та ЗМІ. І ті, і інші знаходяться переважно в руках організованого єврейства, що і визначає, в кінцевому рахунку, результати президентських та парламентських перегонів. Наприклад, згідно діючому сьогодні законодавству, тільки грошова застава від партій на участь в парламентських виборах складає понад 650 тисяч гривень. Крім того, треба проплатити неадекватно дорогий телеефір, вихід на радіохвилі та шпальти газет. Хіба це під силу національним українським партіям, члени яких на відміну від багатьох єврейських олігархів, працюють чесно і прозоро?

Легше всього сьогодні опустити українським патріотам руки і прийняти свою поразку. Бо все проти нас: чужинські ЗМІ, чужинські гроші, чужинський закордонний вплив. Але, повторю, дії навіть однієї людини в такі перехідні, нестабільні часи, якщо вони співпадають з тенденціями, що тільки-тільки зароджуються, можуть привести до глобальних, всесвітніх змін. Майбутнє, як показує об’єктивний науковий аналіз, за націоналізмом, за правом кожної нації жити за своїми національними законами і традиціями. Такий світовий порядок закладений самим Богом, який створив нас різними і дав кожному свій шлях до Нього. Ми хочемо торувати свій національний шлях і всі, хто хоче пройти його з нами до національної перемоги, хай приєднується. Це нічого, що нас може опинитися на цьому шляху спочатку небагато: з невеличких джерел починаються могутні ріки, які потім впадають у великі моря.

 

ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ

Яким шляхом ми можемо йти до своєї національної перемоги? По-перше, необхідно працювати на самоорганізацію Української титульної нації, для чого:

  • створювати Українські територіальні громади на базі осередків нашої УКП та регіональних підрозділів МАУП;
  • при Українських громадах відкривати культурно-просвітницькі центри, українські бібліотеки, народні університети, осередки національного кооперативного руху;
  • формувати козацькі об’єднання по охороні правопорядку та українських кордонів, які стануть природною основою місцевого самоврядування організованого українства.

По-друге, треба активно протидіяти використанню чужинського інформаційного ресурсу шляхом:

а) добровільної відмови всіх без винятку національно-свідомих українців від огляду телепередач з 1 листопада 2005 р. до 31 березня 2006 р., тобто на весь період парламентських перегонів. Нам треба урівняти національні та чужинські впливи – якщо телеканали не в українських руках, то українці повинні взагалі від них відмовитись! Це могло б стати нищівним українським ударом по антиукраїнській пропаганді;

б) свідома відмова від чужинського впливу телевізійних та інших ЗМІ повинна супроводжуватись масовим розповсюдженням української преси, як місцевого, так і загальнодержавного масштабу, зокрема, газет  і журналів «Федерації патріотичних видань України». Тут необхідно впровадження гасла воєнних років: «Прочитав – передай іншому». Природна людська пошта може виявитися набагато ефективнішою за всі штучні телевізійні «лохотрони» та інформаційне кілерство.

Наскільки взагалі реальна перемога Української Консервативної партії на парламентських виборах – 2006?  Оскільки наша партія зовсім молода, а ідеологія національного консерватизму не встигла значно поширитися серед українства, вважаю, що нам не слід розраховувати на якісь вагомі результати в наступному році. Наші вибори – це вибори 2011 року, коли Український консерватизм буде, я переконаний, впливовою політичною силою, здатною розбудувати українську Україну. Але не можна сидіти, склавши руки, коли щорічно українство зменшується на півмільйона осіб. Тому на вибори треба йти і якщо навіть українські консерватори не отримують місць в парламенті, то вони можуть пройти в міські, районі і обласні ради, що вже буде помітним успіхом. Справжні партії не створюються під якісь чергові вибори, вони створюються назавжди і тому УКП, як партія національного консерватизму, обов’язково переможе в майбутньому, оскільки майбутнє саме за націоналізмом.

Сьогодні ми відмічаємо ще одне свято - день створення Української Повстанської Армії, що показала всім українцям шлях до перемоги та незалежності. Будьмо ж гідними своїх попередників і перемога обов’язково буде за нами!

Поділитися посиланням: