«ЛИЦАРІ МИЛОСЕРДЯ ТА ДІЄВОЇ ЛЮБОВІ»
У Великий Четвер на страсному тижні, напередодні самого великого православного свята — Пасхи Христової у Міжрегіональній Академії управління персоналом відбулася зустріч студентів – міжнародників, соціологів, правників з викладачами кафедри українського православ’я та теології. Під час зустрічі цікавим виявився виступ православного студента з республіки Македонія — Іванова Драгана, який навчається у Київській Духовній Академії. Говорячи про Македонію, християнські святині древньої землі, співрозмовники торкнулися і багатьох інших питань. Зокрема, мова йшла про актуальні проблеми сьогодення, духовно-моральне життя семінарської та академічної молоді, викладання богословських дисциплін у Київських духовних школах.
Продовжуючи плідну бесіду, представники духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів МАУП взяли інтерв’ю у македонського студента.
Розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли до Бога?
Це найбільш поширене запитання і водночас саме складне. Розповісти на рівні раціональних формулювань про шлях наближення до Бога дуже складно. Намагаючись розповісти про цю таємницю, важливо зауважити, що навернення до Бога — це, перш за все, внутрішнє покликання, містичний потяг до Творця, невимовна таємниця душі, коли людина відчуває, так би мовити, Божественний подих Господа, наближення Христа до твого серця та розуму. Без усяких чудес, знамень та грому з неба ти відчуваєш радість присутності Бога, Який невидимо керує твоїм життям та спрямовує твоє буття до гармонії, сенсу та повноти існування на землі. Людина, як правило, кожен день розмірковує над таємницею власного існування, життям соціуму, розвитком людства загалом. Через різні богословські роздуми, різноманітні духовні почуття, хвилювання, радість, занурення у багатогранне філософське осмислення, молитовне споглядання, Християнин приходить до розуміння того, що на землі є Абсолют, сенс, сила, енергія та мудрість — справжнє Істинне Джерело буття — Бог Творець світу.
Розкажіть про свої перші кроки у Церкві.
Мої перші кроки у церковному житті пов’язані з вивченням Слова Божого та богослужінням у храмі. Під час навчання у Македонській православній богословській семінарії на честь святого Климента Охридського (місто Скоп’є), я постійно співав у храмі. Для мене церковний спів — це не лише живе молитовне звернення до Христа, Богородиці, святих, а також реальна школа богослов’я, релігійна поезія, скарбниця творчого та духовного натхнення людства. Життя у Церкві — це досвід спілкування з Богом та святими, які близькі до нас, як наші найрідніші небесні заступники. Долучаючись до творчості святих отців Церкви, які написали багато церковних молитов та текстів православного богослужіння, ми занурюємося у світ живого Богоспілкування, безперервної подяки людини Богові та буттєвої радості.
Унікальність православного богослов’я полягає у тому, що воно синтезує людський досвід. З одного боку, християнин вивчає Біблію, а з іншого, він має можливість причаститися через Євхаристію (Божественну Літургію) Живому Слову, тобто Христу. Згадуючи про свої перші кроки у Церкві, я зосереджую увагу на вивченні Святого Письма. Найбільше в семінарії та в духовній академії мене цікавить Новий Завіт, тому що саме Євангеліє — осердя духовного життя християнина. Можна багато читати духовної літератури, вивчати аскетику, історію чернечого життя і навіть безперервно студіювати догматику, але без Новозавітного Одкровення, без Живого Слова Христа Спасителя, без Його милосердя християнство мало чим буде відрізнятися від інших релігій. Тільки у християнстві блага звістка про спасіння, дієва любов Христова, милість Творця, присутність Бога в Євхаристії здатні не лише збагатити духовний досвід людства, а, головне, трансформувати, краще сказати, преобразити світ любов’ю Божою.
Що Ви можете розповісти про свою рідну республіку Македонію, які у вас є християнські святині?
На самому початку, відповідаючи на Ваше запитання, я хочу зазначити, що найкраще місце на землі — це охридська земля. Місто Охрід — це святе місто, де на кожному кроці розташовані стародавні святі храми. Я був у різних святих містах України, Греції, Болгарії, Албанії, Італії, був у Ватикані, але найбільше мене вражає своєю красою, величчю це чудове християнське місто, де ти відчуваєш єдність історії та сучасності, де ніби зупиняється час, стираються кордони та межі історії, і ти поринаєш у славну християнську давнину стародавньої Охридської Архієпископії. До речі, історія держави Македонії, її незалежність, національна свідомість тісно пов’язані з християнською ідентичністю. Мені завжди приємно бачити і в Україні православних християн, які відкрито та свідомо виявляють свою любов до рідної Православної Церкви, історії, традицій, до усього унікального і неповторного, що Господь дарував Вашому чудовому та прекрасному народові. У Вашій академії (МАУП) особливо відчувається повага до християнської історії, рідної культури, мови та власного славетного минулого. Ніде в світських навчальних закладах я не бачив стільки пам’ятників християнським святим, письменникам та історикам.
Як Ви вважаєте, чому християнин мусить більше приділяти уваги – церковній храмовій молитві чи соціальному служінню?
Особисто для мене святість, відданість ідеалам Христа та дієва, практична любов до ближнього, милосердя, турбота невід’ємні від подвигу християнського служіння Богові та людині. Якщо уважно читати Євангеліє, то ми бачимо, що на Страшному Суді Господь спитає з християнина про його конкретні справи любові: як він реально допоміг людині, а не скільки акафістів та молитов він прочитав у храмі. Звичайно, церковна молитва важлива, без неї немає справжнього духовного життя, але без полум’я Христової любові у суспільстві немає справжнього християнства. Християни мусять бути лицарями милосердя та дієвої любові. Церковна, храмова молитва стимулює, одухотворює суспільне життя християнина. Справжнім прикладом цілісності духовного буття, християнської любові, жертовності є життя великої християнської подвижниці XXсторіччя святої матінки Терези, яка, до речі, народилася у моєму рідному місті Скоп’є.
Не хочеться говорити штампами та відповідними кліше, але, на мій погляд, свобода у суспільстві, демократія, людська гідність, достойне буття нероздільні від любові до Бога, від права людини мати власну віру, власні релігійні переконання. Саме тому Православна Церква постійно, за різних умов, за різних політичних обставин, ідеологій підкреслює, що людина створена за образом та подобою Божою. Людина – найвища цінність для Господа, кожна людина є вінцем творіння. Розбудова громадянського суспільства, про яке говорять усі сучасні соціологи та політологи, без поваги до релігійних традицій людини, громадянських свобод — це лише імітація демократії та пустопорожні розмови сучасних політиків про європейські цінності. Церква завжди проповідує любов, мир, злагоду, соборність, суспільний консенсус і певну пасіонарність християнина у суспільному бутті.
Для мене сучасна Європа без Христа — це суспільство без істинного і справжнього гуманізму. Людство без Бога — це людина без істини та правди.
Що, на Ваш погляд, об’єднує православних християн України та Македонії?
Мені здається, перш за все, нас об’єднує любов до православного храму. Наприклад, древній храм Київської Русі — Софія Київська є серцем православного життя України і в той самий час — символом української філософської думки. Сам термін «софія» об’єднує усіх християн у любові до Христової мудрості, духовного осмислення буття, небесного устремління Церкви. Світлоносне начало софійності у Церкві ніби осяює православні народи. До речі, головний кафедральний храм міста Охриду теж збудований на честь Дому Премудрості Божої — Софії. Любов до Христа, Богородиці, вшановування святих Церкви Христової об’єднують наші народи. У стародавньому Константинополі (Стамбулі), у Києві та Охриді світять усім народам храми, збудовані на честь Премудрості Божої — Софії. Приємно відчувати, що через тисячі кілометрів, які нас розділяють, незважаючи на відмінності в культурі, політиці, ментальності, ми єдині у православній вірі — на рівні діалогу сердець.
підготувала Мартишина Оксана