Міжрегіональна Академія управління персоналом

29 січня – День пам`яті  українських  патріотів – студентів та  гімназистів, які загинули  біля станції Крути (невеличкого поселення між Бахмачем і Ніжином),  захищаючи  молоду українську державу від кривавого  вторгнення більшовиків. З 1991 року цей день вважається днем скорботи і вшанування молодих борців за свободу і незалежність батьківщини.

На минулому тижні участь у цій церемонії взяли і студенти МАУП, які поклали вінки до пам’ятного знаку героям.  Гостями Крутів були представники восьми регіонів України. Партії – політичні супротивники на хвилю об’єдналися  у загальній скорботі.   А ще сюди приїхали історики та  науковці, - ті, хто досліджує події часів УНР. З окремих розмов, з виступів та дискусій вимальовується трагічна картина того бою, і вона    суттєво відрізняється від вичитаного нами на шпальтах підручників...

 ....Вони були  справжніми героями – юними недосвідченими добровольцями, не особливо вправними зі зброєю, але щирими у своїй любові  та відданості.

Бій відбувся 16 ( за старим стилем) січня 1918 року. Неоголошена війна радянської Росії проти України розпочалася за місяць перед тим. За цей  час більшовики захопили Харків, Полтаву, Катеринослав і встановили там свою владу. Аби попередити наступ на столицю, у бік кордону з Росією  ( на  станцію Бахмач) було відіслано чотири українських  сотні  І- ої юнацької школи ім. Б. Хмельницького і Перша сотня новоствореного Студентського куреня, сформована з числа студентів - добровольців Українського національного університету, Університету Св. Володимира, гімназистів старших класів українських гімназій. Загальна чисельність українських сил на цьому напрямку фронту становила трохи більше шестисот осіб ( яким протистояли більше семи тисяч російських армійців та матросів).

Чому саме вони? Де була регулярна армія? Чи не зробили з них „гарматного м’яса” ті, хто відповідав за безпеку країни?  Історики стверджують, що основні війська українського уряду  у цей час захищали напрямок Харків – Полтава - Київ. Окрім того, у Києві розпочався більшовицький заколот, і війська   не змогли вийти на підмогу,  бо намагалися порятувати столицю.

Бій розпочався о 9- ій ранку і тривав кілька годин.   Виявилося, що багато молодих  бійців ніколи не тримали у руках зброю.  Проте уже за чотири години більшовики втратили вбитими майже 300 осіб.  З української сторони полягло більше  двохсот  юнаків....   Коли командуючий українського війська побачив, що багаточисельний ворог отримав ще і підкріплення ( розлючених і п’яних петроградських матросів),  він дав наказ відступати. Під час відступу одна чота ( рота) у сутінках заблудилася і потрапила у полон до червоногвардійців.  Надвечір, коли більшовики підрахували свої втрати,  усіх цих дітей ( 27 осіб) розстріляли. Очевидець стверджував, що перед смертю   студенти -  галичани співали „ Ще не вмерла Україна...”

Тіла розстріляних були поховані у м. Києві - на Аскольдовій могилі.   Дехто із загиблих у бою знайшов вічний спочинок на Байковому кладовищі.

Залізничний насип під Крутами прикрашений нині більш ніж скромним пам’ятним знаком. Символом, над яким збиткуються недоброзичливці, - і ті, хто намагаються спотворити  історичну правду, і ті, хто оскверняють  хрест на місці бою. „ Шануймо свої легенди!” – закликав у Крутах один із політиків, хто віднедавна обрав собі за зброю багатостраждальну національну ідею. Хочеться лише додати, що  ця правдива легенда має бути донесена до умів і сердець  теперішніх ровесників тих,  чия трагічна загибель   стала символом жертовності і патріотизму у боротьбі за незалежну Україну.