Сходинками Великого Посту
На передодні Великого Посту, святкуючи масляницю, Прес-служба звернулася до настоятеля академічного храму на честь Собору Дванадцяти Апостолів протоієрея Діонісія Мартишина, директора духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів та завідувача кафедри православної культури та теології МАУП з проханням розповісти про богословський та духовний зміст періоду Великого Посту.
Православне богослов’я розглядає життя та учення Христа Спасителя Православ’я у зв’язку із буттям самої людини. Гарний приклад духовного та інтелектуального осмислення життя православного християнина — вивчення церковних свят та богослужбового календаря. Наш церковний рік побудований не лише на спогадах про Христа, Богородицю та святих, але і на проекції духовних ідеалів у нашу буденність, на втіленні духовних векторів церковного Богоспілкування у соціальну площину нашого сьогодення . Церковний календар розкриває для людини реальні образи спасіння та нового буття у Бозі. Через богослужіння Церкви християнину подається Божа благодать, сила оновлення у Дусі Святому усіх добрих прагнень людини.
Отже, моменти церковного життя — це входження та прилучення до життя Самого Бога. Тому важливо не тільки вести особисте індивідуальне духовне життя вдома, або у келії, а й відвідувати соборне православне богослужіння, «здобувати святоотцівський розум», інтуїцію Святих Отців — подвижників віри та благочестя, відкривати для себе багатогранний духовний світ буття. Проникнення у світ богослужбових обрядів та літургічних символів віри — одне із завдань православного богослов’я . Ми повинні відчувати та цінувати молитовну атмосферу православного богослужіння — таємничого трепету, який є основою нашої зустрічі з Тим, Хто поза кордонами повсякденної емпіричної реальності. Богослов’я і молитва Церкви не залишаться абстрактними, якщо ми сприймемо Православ’я як Шлях, Істину і Життя. На жаль, не кожний християнин здатен збагнути розумом та всім своїм єством формулу духовного православного життя: «Немає більшої радості на землі, ніж бути у храмі Всевишнього, брати участь у церковних службах, дихати пахощами Царства Небесного, яке є «радість та мир у Дусі Святому»» (Рим. 14:17).
Щоб вивчати православне богослов’я, потрібно уважно вчитуватися в богослужбові тексти, слухати церковні пісноспіви, приймати участь у церковних службах і вивчати їх зміст. Все те, що філософи і богослови викладають лише у книгах, знаходиться у скарбниці богослужбової традиції Православної Церкви, у її святах та у особливих подіях періоду Великого Посту . Православна Церква завжди розглядала людську особистість як єдність душі й тіла і наполягала на тому, що тіло, як і душу, належить вправляти та дисциплінувати. Дотримання посту, аскетичних вправ та утримання себе від пороків є однією з важливих чеснот на шляху духовного вдосконалення. Протягом року віруючі дотримуються чотирьох основних постів:
1. Великий Піст — сім тижнів перед Світлим Христовим Воскресінням (Пасхою);
2. Петрів піст — починається у понеділок — восьмий день після П’ятидесятниці (Святої Трійці) і закінчується 11 липня, напередодні дня святого Петра і Павла; тривалість коливається від одного до шести тижнів;
3. Успенський піст — триває 2 тижні, з 14 до 27 серпня.
4. Різдвяний (Пилипів) піст — триває 40 днів, з 28 листопада до 6 січня.
На додаток до цих чотирьох великих постів усі середи та п’ятниці — а в деяких монастирях ще й понеділки — вважаються пісними днями (окрім періоду між Різдвом та Богоявленням, протягом Пасхального (Світлого) тижня та протягом тижня після П’ятидесятниці). Воздвиження Хреста, Усікновення глави святого Іоанна Хрестителя та переддень Богоявлення також вважаються пісними днями. Суворість православних правил посту здатна вразити та налякати багатьох сучасних людей. У більшість днів Великого Посту та Страсного тижня заборонені не тільки м’ясо, а й риба, усі продукти тваринного походження (яйця, вершкове масло, молоко, сир), а також вино та олія. Але при цьому важливо пам’ятати, що піст — це не свято квашеної капусти та солених огірків, це період особливої духовної праці та надбання дарів благочестя. Не можна дотримання посту зводити лише до особливостей кулінарних пристрастей або до нової моделі дієти. Шлях посту — це очищення серця і оновлення розуму у благодаті Святого Духа. Потрібно ще раз наголосити, що мета Великого Посту полягає не в тому, щоб людина «морила себе голодом», нудьгувала, страждала, впадала у гризоту та сум, а в тому щоб християнин став більш уважним до духовних речей, метафізичної реальності, відчув спрагу молитовного спілкування з Творцем Всесвіту. Навпаки, долаючи відчай, «духовну пустелю» цинізму та порожнечі, кожний православний християнин під час посту молиться словами молитви преподобного Єфрема Сиріна: «Господи і Владико життя мого! Дух лінивства, безнадійності, владолюбства і марнослів’я не дай мені. Дух доброчесності, смиренномудрости, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму. Так, Господи, Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки вічні. Амінь».
Великий Піст — паломництво до скарбниці православного віровчення та пізнання Бога. Тому, якщо людина хворіє і не може дотримуватися усіх правил посту, то вона повинна йти шляхом духовного збагачення та інтелектуальної праці. Наприклад, обмежити себе у відпочинку, а ще краще прочитати за час Великого Посту, увесь Новий Завіт, деякі праці Святих Отців, книги з історії Церкви, богословської думки або філософську працю, чи навіть, художній роздум про цінність людського буття, соціальну та духовну мотивацію людини. Блаженніший Митрополит Володимир нагадує: «Великий Піст приходить, як нова духовна весна, даючи нам можливість духовно оновитись, розквітнути квітами добрих вчинків, принести плоди покаяння».
Особливе місце у житті Церкви займає духовне і богословське значення періоду Великого Посту. Розпочинається Великій Піст (цього року — 7 березня) читанням кожного вечора на першій седмиці покаянного канону преподобного Андрія Критського.
У першу неділю Великого Посту (13 березня) Церква святкує Торжество Православ’я, згадуючи подолання історичного явища іконоборства у 843 році в Константинополі та повернення вшанування ікон, як живого свідчення втілення Бога у людську природу і освячення матеріального світу. Захист ікон був захистом віри у втілення Христа, оскільки іконоборство було однією із форм заперечення реальності історичної події втілення Бога. Християнська ікона за своїм значенням являється богослов’ям у фарбах. Що у Святому Письмі та у житіях святих зображено за допомогою печатних літер, те на іконі зображене за допомогою різних фарб. Для православних християн ікона не являється ідолом, що підміняє собою невидимого Бога. Ікона — це символ і знак присутності Живого Бога «тут і зараз»: у Церкві, у нашому домі, а відтак і у нашому реальному житті.
Друга неділя Великого Посту (20 березня) присвячена пам’яті святителя Григорія Палами, який підкреслював реальну можливість пізнання Бога не через абстрактні філософські роздуми, а через явлення реальної енергії благодаті Святого Духу (Фаворське нетварне світло) усьому людству у досвіді духовного життя. І в цьому та прірва, яка лежить між Одкровенням Божим і усіма досягненнями світської філософської та психологічної думки: Бог філософів залишається абстрактною інтелектуальною формулою, неживим філософським поняттям, тоді як Христос Новозавітного Одкровення — Живий, Близький і Особистісний Бог. Він не лише відкривається очам релігійної віри і чистого серця, Він Сам Себе дає усьому людству у Таїнстві Євхаристії.
У третю неділю Великого Посту Хрестопоклонну (27 березня) Церква вшановує Хрест Христа Спасителя не як ганебне знаряддя вбивства, а як реальну животворчу силу Творця Всесвіту, як переможний прапор перемоги над смертю, зневірою та відчаєм. Сила Хреста — це знищення сили та влади демонів і сатанинської навали. Православна Церква вірує, що у святому хресті присутня енергія Христа, і тому християни не тільки зображають хрест і розміщують у храмах, квартирах, офісах нарівні з іконами, вони також носять хрест на грудях, хрестяться хресним знаменням, благословляють хрестом одне одного.
Четверта неділя Великого Посту (3 квітня) присвячена пам’яті преподобного Іоанна Ліствичника, який написав богословські твори, присвячені духовній боротьбі, християнському аскетизму та подвижництву. Саме актуальність духовного, а не лише тілесного подвигу, набирає особливої ваги у період Великого Посту — духовно-морального сходження до вершин Воскресіння та оновлення серця, розуму і душі. Піст не може бути голодомором, бо голодує і хвора людина на діабет та захворювання шлунку, і східні йоги, і ув’язнена людина, і навіть просто жебрак. Ніде у службах Великого Посту не ведеться мова лише про піст виключно тілесний. Навпаки підкреслюється: «Постимося браття, тілесно, постимося і духовно». Піст тільки тоді має релігійний зміст, коли він з’єднується з богослужінням, молитвами та богословськими роздумами.
У п’яту неділю Великого Посту (10 квітня) Православна Церква вшановує преподобну Марію Єгипетську. В житті цієї святої християнство бачить не лише ідею аскетизму, але й найдосконаліший його приклад. Спогад про її життя під час Посту має додати бадьорості і натхнення усім православним християнам у їх духовній боротьбі на шляху Богопізнання.
Шоста неділя Великого Посту (17 квітня) — двунадесяте свято — Вхід Господній до Єрусалима (Вербна неділя).
Від початку свого існування Церква використовувала всі можливі засоби, щоб уберегти церковне буття від небезпеки перетворення на абстрактну інтелектуальну систему метафізики чи кодекс правил, заборон й обмежень. Сучасний світ, ігноруючи молитовний і богослужбовий досвід християнства, руйнує досвід спасіння, що його безпосередньо переживає Церква. У сучасних поглядах на релігію Христос, на жаль, постає лише як проповідник моралі, або як абстрактна «езотерична» ідея безплотного Бога. В обох поглядах немає повноти богословського пізнання. Православна Церква, виступаючи проти цих недовершених та хибних поглядів, прагне зберегти вчення, що Христос Спаситель — це Боголюдина та Живий Творець Всесвіту, Який і сьогодні спасає увесь світ, кожну людину. Тому і радісне свято Світлого Христового Воскресіння (24 квітня) відкриває для кожної віруючої людини можливість перемоги над смертю, відчаєм, апатією і зневірою. За духовною пустелею Великого Посту приходить живоносна радість Пасхи Христової, яка наповнює людське буття радістю Богоспілкування та зустрічі з Воскреслим Живим Богом.
Крокуючи до Світлого Христового Воскресіння, шляхом Великого Посту, варто згадати слова церковної молитви перед духовним мандруванням: «Радісно почнімо час Посту! Настановивши себе на подвиги духовні, очистимо душу, очистимо тіло, стримуймося як у їжі, і від усяких пристрастей, задовольняймо дух добрими ділами, примножуючи їх з любов`ю, щоб сподобитися нам усім бачити всечесні Страсті Христові і Святу Пасху в духовній радості». Радісна молитва і кожне духовне слово Церкви — пророче слово Христової свободи, переможний глас Слова Божого. А це означає, що церковній молитві властива дієвість Істини і благодаті Святого Духа, яка проникає в серця, думки і всі сфери людського буття.