Міжрегіональна Академія управління персоналом

„До тебе, Україно,
наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься…”
( Леся Українка, „Сім струн”)

Леся Українка за свого короткого життя увійшла до пантеону української класики за безмежну палку любов до свого народу, за устремління до вільного, незалежного буття. Поетка вважала за патріотичний обов’язок боротися проти політичної неволі українського народу. Головною її тезою було визволення невільної України. Засоби боротьби за волю вона обирає за власним творчим покликанням, а свій національний обов’язок вбачає у використанні її „єдиної зброї” – слова. Саме у літературній творчості був сенс її життя та боротьби, а ідейно-смисловим „двигуном” творчого „горіння” душі, жертовності Духа є спогад „про абсолютно невільну Україну”:

Хоча творчість Лесі Українки була проникнута патріотичним настроєм,  сама вона намагалася стояти осторонь від політики, яка, на її думку, робить митця залежним. Як літературний діяч, вона воліла „виступати незалежно, хоч і одиноко”. Як громадський діяч, переймалася проблемою утиску слова, науки, віри, свободи зібрань та творчих спілок. У своїй статті „Не так тії вороги, як добрії люди” (1897), Леся Українка наголошувала, що в Україні „надто мало було раніше і зараз людей з виразною національною свідомістю і з національними ідеалами. Тому головним завданням є формування національної еліти, яка б і зробила Україну країною свідомою і готовою виконати ті завдання, які ставить політична воля”.

Леся Українка віддавала належне консервативному принципу, уособлений у Командорі у драмі „Кам’яний господар”, щоб спочатку визволилася душа з „єгипетського” полону, а вже тоді духовно вільна людина забезпечить волю слова, віри, науки. На її переконання спочатку треба зробити Україну свідомою, а для цього слід підготувати національно-свідому інтелігенцію, повернути нації її „мозок”, а вже на цьому духовному фундаменті творити новий храм державності – національний, демократичний, соборний. Подібні думки поетка намагалася поширювати серед членів літературних гуртків, активно торувала стежку до видавців з метою видання літературного альманаху „Плеяда” та брошур з української історії. У листі дядькові Михайлу Драгоманову (17 січня 1897) підкреслювала: „ Я буду прикладати всієї сили і снаги, щоб добитися того ладу і толку в товаристві, який би я хотіла там бачити”.

Про свої патріотичну налаштованість Леся Українка висловлювала палкими, проникливими рядками:

„Україно! Плачу слізьми над тобою…
Недоле моя! Що поможе ся туга?
Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?”
(„Сльози-перли”)

Леся Українка за свого короткого, але плідного творчого життя була збирачем фольклору та етнографічних матеріалів, зокрема дитячих колисанок, забавлянок, казок, переказів, приказок, цікавилася речами української народного побуту. Можемо стверджувати про те, що вона була глибоко переконаним патріотом своєї землі, рідної України. Тож не минаймо її творчої скарбниці, долучаймося до чистого джерела її філософської поезії, повніше пізнаваймо пройнятий національною ідеєю та патріотизмом її міфо-поетичний сві