ВИЩА ОСВІТА І ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ
Роль і значення освіти, науки, духовності у створенні незалежної, національної Української Держави добре відомі, хоча питання державної політики в освітянській галузі не перестає бути актуальним і нині, на шістнадцятому році державотворення.
Численний колектив науковців, викладачів, педагогів МАУП з року в рік докладає все нових зусиль, аби конструктивно вплинути на процеси радикальної перебудови освіти, адекватно як загальнонаціональним вимогам, так і міжнародним потребам. Про те, що в галузі освіти все ще існує надто багато невирішених проблем, що серйозно гальмують суспільний розвиток, формування принципово нових відносин в усіх сферах життя, яскраво засвідчила Всеукраїнська науково-практична конференція "Вища освіта в контексті державної політики України", яка відбулася в МАУП 14 грудня п.р. Учасники конференції – вчені, викладачі більш як двадцяти регіонів України широко і ґрунтовно обговорили велике коло проблем освіти, активно підтримали пропозиції МАУП, подані до програми діяльності Уряду України.
Оскільки більшість порушених на конференції питань, викликають великий науковий, практичний інтерес, ми вирішили ретроспективно подати їх до уваги широкої громадськості.
У вступному слові М.Ф. Головатого – доктора політичних наук, ректора МАУП, як постановчі, ставилися питання радикальної зміни державної політики в галузі освіти з урахуванням того, що освіта не може розглядатися, як за часів комуністичного режиму, в статусі галузі народного господарства. Це має бути пріоритетна сфера суспільного розвитку (за фінансуванням, державним стимулюванням і підтримкою).
Освіта в Україні має перспективи розвитку лише за умови, коли вона розвивається за своїм змістом, характером, особливостями, не інакше, як національна, в тісному поєднанні процесів навчання і виховання.
Серйозним гальмом у розвитку освіти, на думку М.Ф. Головатого є звуження її доступності, зменшення демократичності, бюрократизація управління, відсутність вузівської автономії. Йдеться про безпідставне закриття вузів і їх підрозділів, вкрай недосконалу систему ліцензування і акредитації вузів, необмежений адміністративний тиск з боку МОН України.
Далеко не врегульованими є умови діяльності так званих недержавних вузів в Україні. Тут багато нерозв’язаних юридичних, фінансових, методичних і організаційних проблем, які, нажаль, також залишаються повз уваги державної політики в галузі освіти, практичної діяльності МОН України.
Багато проблем української освіти пов’язано з відомим Болонським процесом. Про неоднозначність процесу побудови власної системи освіти Україною в контексті вимог, пов’язаних з болонськими зобов'язаннями глибоко і предметно говорила у своєму повідомленні Л.М. Гурч – проректор МАУП, кандидат економічних наук. Основною домінантою тут було те, що освітня інтеграція України, в тому числі і входження до європейського, світового освітнього простору має здійснюватися зі збереженням власного національного досвіду і складових в освітянській галузі. Щоб забезпечити справжню ефективність, демократизм, гнучкість і конкурентноздатність української освіти треба (на думку доповідачки): мати єдину, державну, стратегію підвищення якості освіти; принципово реорганізувати систему ліцензування і акредитації вузів; ретельно підбирати і готувати викладацькі кадри (особливо у зв’язку з необхідністю впроваджувати нові технології навчання; запроваджувати постійний моніторинг освітнього простору – ринку освіти і праці (необхідно мати в МОН України потужний відділ маркетингу); розробити і запровадити чітку систему порівняння освітніх рівнів, кредитів тощо. Доповідачка наполягала на необхідності введення певних освітніх стандартів (як кодексу честі вузу), сприяння справжній конкуренції на ринку освітніх послуг), потужній підтримці недержавної системи освіти, однозначно заперечила антидержавну практику МОН України щодо позбавлення окремих вузів ліцензій, закриття ВНЗ. Вона підкреслювала необхідність надання вузам автономії (як фінансової, освітянської незалежності), потребу забезпечити справжню мобільність студентів, піддала гострій критиці Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. (№ 396-р) "Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рр.", в якій більшість вказаних проблем розв’язати не передбачається.
Аналізу історичних та методологічних засад сучасної української освіти було присвячено повідомлення Ю.О. Шилова – завідувача кафедри українознавства МАУП, кандидата історичних наук. Він акцентував увагу на тому, що в сучасній, в тому числі і вітчизняній літературі, багато гострих питань, зокрема походження, історії, генези української держави висвітлюються досить необ’єктивно, кон’юнктурно. Йдеться в даному випадку про навчальну історичну, філософську літературу, про підручники з українознавства. Недооцінку мають дані, що свідчать про Трипільську цивілізацію, а взагалі у вченні про цивілізацію все ще домінує шкідливий марксистський, так званий історико-діалектичний підхід, коли першими цивілізаціями вважалися цивілізації рабовласницькі. Доповідач акцентував також увагу на тому, що в системі освіти України нині величезної уваги потребують національні аспекти освіти і виховання, без яких сформувати фахівця дійсно демократичного, суверенного суспільства неможливо.
За змістом, характером оригінальним було повідомлення на конференції К.В. Корсака – завідувача відділом Інституту вищої освіти АПН України, доктора філософських наук, професора. Він звернув увагу на принципову відмінність освітньої політики у світі і в Україні з позицій різного, протилежного розуміння суті, особливостей освіти взагалі. Тоді, коли в Україні під вищою освітою все ще розуміють освіту, що дає вуз, у світі, наголошував доповідач, є три основних сектори освіти: а) академічний; б) технологічний; в) вища професійна освіта. В першому випадку людину готують головним чином до майбутньої наукової, методологічної діяльності; в другому – йдеться про набуття знань і умінь оперативно діяти, приймати рішення (лікар, водій і т. ін.). другий сектор освіти найпотужніше розвивається у багатьох європейських вузах. Європа, на думку доповідача, майже не займається Болонським процесом (домовленостями ректорів ряду вузів Європи), а мільйони витрачає на так званий Лісабонський проект, прийнятий ЄС: це проект, пов’язаний з новими технологіями, обмінами студентами, викладачами. Програмові засади розвитку освіти України поки що цих проблем не торкаються, а значить освіта у Європі швидко йде в перед.
Директор Прикарпатського інституту МАУП, ім. М. Грушевського А.М. Ахекян свій виступ на конференції присвятив проблемам становлення, розвитку та захисту системи недержавних ВНЗ. Навіть при тому, що в системі освіти України приватні вузи займають надто малий сегмент – 12% (у Львівській області – до 20%), вони дають великий прибуток державі: безкоштовно (для держави) готують фахівців; платять великі податки, активно сприяють вдосконаленню методики, практики навчання. Державні вузи, власне, лише на половину фінансуються державою, а, відтак, їх важко називати державними (бюджетними). Щоб вижити у процесі гострої конкуренції, зазначив доповідач, недержавні вузи мають технологічно, організаційно працювати потужніше, ніж інші (державні). Так, у Прикарпатському інституті МАУП великої уваги надається предметному вивченню ринку праці, організації виробничої практики, зміцненню зв’язків з виробництвом.
В контексті вище викладеного та тематики конференції були побудовані і деякі інші виступи. Так Л.Л. Кравчук – старший викладач Волинського інституту МАУП ім. В. Липинського детально схарактеризувала практику роботи свого інституту з питань професійної адаптації випускників. З цією метою в інституті створено Центр працевлаштування молодих спеціалістів, їх професійного становлення, закріплення на виробництві. З цією метою в інституті все активніше використовують різноманітні тренінгові заняття, ознайомлення студентів з ринком праці. Одночасно у формі своєрідного зворотнього зв’язку з роботодавцями ведеться робота по вдосконаленню навчальних планів і програм. Щодо державної політики в освіті, в тому числі і стосовно діяльності МОН України, то воно таку роботу фактично не проводить взагалі.
Цікавий досвід вивчення регіонального ринку праці та регіональних інтересів молоді на конференції розкрила О.С. Гринькевич – завідуюча кафедрою менеджменту організацій Львівського інституту МАУП, кандидат економічних наук, доцент. Йдеться про розвиток освіти саме сектору "б", тобто тієї, що пов’язана з управлінською, організаційною діяльністю, яка має щонайоперативніше впливати на усілякі соціально-економічні, соціально-політичні зміни у суспільстві. В даному випадку було розкрито технології, практику вивчення громадської думки щодо спеціальностей, спеціалізацій (професійна орієнтація молоді), а також висвітлено практичну діяльність колективу ВНЗ стосовно навчання молоді мовам, комп’ютерної грамотності, формування управлінських, комунікативних навичок. Доповідачка вважає, що ці питання в державній освітній політиці явно недоцінюються.
Директор Україно-Південноафриканського інституту політичного лідерства і лігвістики ім. Н. Мандели, доктор педагогічних наук Л.А. Онищук у своєму виступі на конференції зосередила увагу на проблемах реформування освіти України на засадах гуманізму, демократизації та самоуправління вузами. При цьому першочерговим завданням було і залишається, на її думку, – збереження рівного доступу до освіти, що є можливим лише за широкого розвитку мережі ВНЗ, їх раціонального розміщення по регіонах. Отже, йдеться і про перерозподіл владних повноважень між загальнодержавними органами влади (і освіти) і регіональними. Наведені доповідачем дані соціологічних опитувань, проведених серед молоді, свідчать про те, що 54% опитаних вважають, що ситуація в освіті України останнім часом погіршилася, і лише 11%, що вона покращилася. Щоб змінити таку ситуацію на краще, треба змінювати політику в освіти загалом, в тому числі змінювати освітні пріоритети: не можна фінансувати, підтримувати освіту за так званим залишковим принципом, який в Україні існує і до нині.
Ідеї і пропозиції Оніщук, щодо, зокрема, гуманізації освіти, отримали підтримку і розвиток у виступі завідувача кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МАУП, кандидата філологічних наук, доцента О.М. Торосян. Жоден спеціаліст, на її думку, особливо спеціаліст-управлінець, менеджер не матиме успіхів у діяльності без знань щодо суті суспільства, держави, людських взаємин, психології і т. ін. Іншими словами, людину треба готувати до самореалізації, саморозвитку. З урахуванням цього мають формуватися навчальні плани, програми, будуватися увесь навчальний процес.
Про більш активне і предметне форм і методів використання в процесі підготовки фахівців різноманітних інтерактивних та дослідження освітніх потреб бізнес-середовища йшлося у повідомленні завідувача кафедри менеджменту організацій Львівського інституту МАУП, кандидата економічних наук, доцента О.С. Гринькевич, а маркетингові аспекти дослідження функціонування та розвитку освітніх послуг були темою повідомлення її колеги – викладачки кафедри менеджменту цього ж інституту З.Я. Касьян.
Критичним підходом до аналізу усіх процесів управління національною освітою в контексті державної політики щодо формування єдиного гуманітарного простору в Україні, характеризувалося повідомлення на конференції, зроблене кандидатом історичних наук О.В. Омельчуком. Він навів ряд конкретних прикладів, організаційних дій МОН України, місцевих органів управління освітою, які принципово гальмують прогресивний розвиток освіти в Україні загалом. Йшлося про за бюрократизовану, суб’єктивовану систему ліцензування і акредитації, про вкрай недосконалу систему присудження вчених ступенів і звань тощо. Інший учасник конференції – Голова студентської Ради Українського військово-козацького інституту ім. Великого князя Святослава МАУП М.І. Шевченко на конференції розкрив цікавий досвід розвитку в МАУП студентського самоуправління та самоврядування. Він особливо наголосив на тому, що таке самоврядування – то велика школа громадянського змужніння, набуття необхідних навичок управління державою. Разом з тим багато ініціатив іобіцянок МОН України стосовно розвитку та поглиблення студентського самоврядування до сьогодні залишаються, на думку доповідача, пустими деклараціями.
Ряд повідомлень на конференції стосувалися історичного досвіду освітньої діяльності в Україні, його вивчення та предметного використання. Так завідувач кафедри організації самоврядування МАУП, кандидат історичних наук В.В. Утвенко, посилаючись на багатий історичний досвід України, зупинився на актуальних питаннях розвитку сучасної муніципальної освіти, а унікальний зарубіжний досвід організації освіти та реалії українського освітнього ринку на конференції було викладено Генеральним директором Міжнародного відкритого університету, доктором філологічних наук, професором В.М. Володимировим. Від підкреслив, що європейська, світова освітня політика жодним чином не може механічно копіюватися в Україні.
З-поміж широкого кола зауважень, пропозицій учасників конференції щодо реформування вітчизняної системи освіти, чинне місце посідають такі головні, пріоритетні:
– перетворити МОН України з нинішнього фіскально-контролюючого та репресивного органу управління освітою на державний центр високоякісної науково-дослідної та навчально-методичної діяльності;
– ліквідувати ВАК та надати першочергове право присудження наукових ступенів та звань безпосередньо вузівським колективам;
– забезпечити дійсно рівні права вузам усіх форм власності, припинити антидержавну політику МОН України щодо недержавних вузів, їх відокремлених підрозділів, зокрема, МАУП;
– скасувати практику видачі дипломів державного зразка, надавши таке право безпосередньо ВНЗ; урівняти в правах студентів і викладачів ВНЗ усіх форм власності та ін.
Ректор МАУП,
доктор політичних наук, професор,
Голова оргкомітету конференції М.Головатий