Міжрегіональна Академія управління персоналом

16 жовтня Православна Церква відзначає день пам’яті священномученика Діонісія Ареопагіта. З церковного життєпису відомо, що він виріс і жив у місті Афіни. Як і більшість мислителів того часу, він отримав блискавичну класичну освіту, вивчаючи філософію, риторику, логіку та поетику. Інтерес пізнання світу приводить майбутнього релігійного мислителя до Єгипту, де він вивчав астрономію і був навіть свідком сонячного затемнення у момент розп’яття на Голгофі Господа нашого Ісуса Христа. Церковне передання зберегло для нас його свідчення про релігійні почуття і слова, які він залишив в історії: «Це або Бог, Творець усього світу, страждає, або цей світ видимий закінчується».

Ікона священномученика Діонісія Ареопагіта

Вивчивши астрономію, майбутній святої Церкви Христової повертається до Афін і стає членом ареопагу (верховного афінського суду). Навернення до християнської віри видатного філософа, вченого та судді відбувається під час проповіді апостола Павла. У новозавітній книзі Діянь Апостольських ідеться про те, як він разом зі своєю дружиною Дамарою приймає християнство. Читаємо у книзі Нового Завіту: «А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонісій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім’ям, та інші із ними» (Діяння 17:34).

Важливо зазначити, що Діонісій Ареопагіт протягом трьох років сповіщав слово істини про Христа своїм сучасникам разом з апостолом Павлом, допомагаючи йому адаптувати християнське віровчення до викликів та протиріч філософського світу. Згодом сам апостол Павло висвятив святого Діонісія єпископом міста Афін. Церква зберегла передання про те, що перший єпископ Афін святий Діонісій був присутній під час поховання Пресвятої Богородиці в Єрусалимі.

Середньовічний живопис

Багато богословів, істориків і церковних діячів Середньовіччя свідчили про те, що святий Діонісій проповідував Євангеліє і на території нинішньої Франції і був першим єпископом Парижа, де за сповідання християнської віри він прийняв мученицьку смерть на Монмарті, коли язичники усікли його голову мечем. З церковного життєпису відомо, що святий Діонісій взяв свою голову, пройшов з нею до храму і лише тоді там впав мертвий, а потім благочестива жінка Катула поховала останки святого мученика. І саме тому в середньовічному живописі, архітектурі та іконографії Християнської Церкви (православ’я, католицизм) святий зображується у вигляді єпископа із відсіченою головою. Сьогодні на Святій Горі Афон у монастирі Григоріат є частина глави священномученика Діонісія Ареопагіта.

Необхідно відзначити, що в історії Християнської Церкви, безперечно, існують різні точки зору з приводу того, що святий Діонісій Ареопагіт і святий Діонісій Паризький — це різні християнські діячі. Але сама ця наукова проблематика історії, філософії, богослов’я та навіть герменевтики, в якій брали участь філософ-теолог, видатна людина свого часу — П’єр Абеляр і видатний мислитель епохи Відродження Еразм Ротердамський свідчить про особливе місце в історії Церкви святого Діонісія.

Не лише святе життя, подвиги, сповідання віри, мученицька смерть, чудеса, а й богословська спадщина святого Діонісія викликає до життя бурхливі та нескінченні науково-богословські і церковно-історичні дискусії. Богословські твори святого Діонісія Ареопагіта: «Про небесну ієрархію», «Про церковну ієрархію», «Про імена Божі», «Про таємниче богослов’я» та «10 листів до різних осіб», як вважають фахівці, могли бути написані тільки в кінці IV століття або на початку V століття певним християнським платоником, а не в I столітті, коли жив святий.

Середньовічна архітектура

Незважаючи на сумніви, скепсис, гарячу полеміку вчених, особливо богословів, які займаються вивченням творінь святих отців (патрологів), свого часу ці твори високо оцінювали преподобний Максим Сповідник, преподобний Іоанн Дамаскін. Ці великі богослови Православної Церкви зазначали, що богословські твори святого Діонісія Ареопагіта містять справжнє автентичне церковне вчення.

Православному християнину не варто хвилюватися, впадати у безвір’я через наукові дискусії, що здаються, на перший погляд, певними протиріччями, які в принципі, притаманні справжній богословській думці і мають бути основою будь-якої науково-дослідної діяльності. Головне, чого навчає нас життя священномученика Діонісія Ареопагіта, — це любов до науки та богослов’я зокрема.

З сумом маємо констатувати, що навіть деякі християнські священики, навчаючись у духовній семінарії, акцентують свою увагу виключно на вивченні церковного уставу, послідовності богослужіння та особливостях проведення церковних свят. Психологію, філософію, соціологію, політологію і сучасну літературу такі священики, зазвичай, не інтегрують в сучасну богословську науку та життя самої Церкви. Водночас відомо, що справжнє наукове ставлення до пізнання світу формується у руслі творчості, філософської рефлексії і раціонального осмислення буття.

Без досягнень сучасної науки, мистецтва, літератури, живопису і вершин сучасної культури важко взагалі говорити про існування людини і розвиток світу. Звичайно, для християнина займатися наукою не може бути остаточною самоціллю і сенсом буття. Для священика важливішим є питання молитви, богослужіння і проповіді. Але не менш важливим є питання — як живе сучасна людина, як розвивається політичне й культурне життя суспільства, як краще організовувати парафіяльну діяльність з певною ширшою перспективою місії Церкви? Саме тут на допомогу і приходить наука, яка і відповідає на ці питання.

Сучасному християнину вкрай необхідні філософські, психологічні і соціологічні інтуїції на шляху пізнання Бога, світу і людини. Наприклад, сьогодні психологія, з одного боку, здається, значно поширилась, а з іншого — дуже звузилася до певних обмежених концептів і виключно суб’єктивних поглядів спеціалістів на життя і людину у глобальному світі. Але ми є свідками того, що деякі священики не лише забувають положення логіки, філософії, раціонального світосприйняття, але часом, навіть, не вдаються до фундаментальних засад психології, комунікації, соціології і далі воюють з досягненнями сучасної науки і технологіями.

Очевидно, що проблеми психології, антропології, політології, геополітики є дискусійними питаннями. Але, якщо наша соціальна богословська думка буде нехтувати дослідженнями з історії, культурології і психології, сучасний православний церковний світ ніколи не дасть собі ради з міфологемами щодо духовності, моралі, духовного обов’язку і місії людини у світі.

Любов до науки та богослов’я у житті священномученика Діонісія Ареопагіта

Безперечно, що сьогодні саме культурні, соціальні, політичні, гуманістичні і таємничі, містичні релігійні погляди людини є предметом сучасної науки. Але, найважливішим, що змінюється в житті сучасника і чому навчає нас священномученик Діонісій Ареопагіт, є розуміння людини як найвищої цінності в очах Бога. Відкривається глибина філософії, літератури, поезії, естетики, живопису, мистецтва, які оспівували і уславлювали велич і благородність людського серця. Святі Церкви Христової наново відкривають для нас віру в Бога, вічне життя і таємниці Царства Божого, які відкриваються християнину у богослужінні і таїнствах Церкви.

Вміння молитовно чути святих, наука прочитання їхніх богословських текстів навчають нас жити по-іншому: духовно протистояти зневірі, відчаю, гризоті, боротися за віру, любов, натхнення, творчість, в інший спосіб жити в Церкві, родині і професійному робочому колективі. Важливо зрозуміти, як саме жили святі, як вони думали, як вони приймали рішення, що було з Церквою в минулому, що відбувається з християнським світом сьогодні і що буде з християнством у майбутньому.

Над богословською і філософською рефлексією людині треба постійно працювати. Але так само християнин має усвідомити, що дар справжньої релігійної віри неможливий без Божої благодаті, а церковна єдність, молитовна соборна міцність Церкви неможлива без комунікації і справжніх стосунків людей у любові, повазі і толерантності до інших.

Не потрібно сумувати за минулим Церкви, мріяти про «золоту епоху» християнства, стверджувати, що колись було добре в Церкві, а тепер лише омана. Християнин покликаний постійно працювати над своєю вірою, розумом і духовним життям, аби почуватися сильним і впевненим у Бозі в своєму реальному земному бутті, у своєму часі і сьогоденні, не мати «гарантованого» «найкращого» минулого чи глобального «світлого майбутнього», які тягнуть людство у фантазії, утопії, міфологеми і казкові вигадки. Християнин, розмірковуючи над безцінним надбанням святих отців минулого Православної Церкви, має жити сьогодні, тут і зараз, користуючись їхніми порадами, думками і життєвими прикладами.

Протоієрей Діонісій Мартишин

Безліч богословських ідей святих, їхні думки, твори сьогодні лише починають актуалізуватися в житті Церкви, і за ними майбутнє богословської науки. Вочевидь, багато науковців говорять про те, що на сьогодні проповідь Православної Церкви не є ефективною. І в цих словах є певна правда. Хоча з іншого боку, як виміряти успіх Церкви? Грошима, масовістю церковних зібрань? За такими мірками більшість святих Церкви, апостоли і навіть сам Христос Спаситель видаються невдахами. Або, як каже сучасна молодь, — лузерами. Тобто виходить, що мучеництво апостолів, мученицька смерть священномученика Діонісія Ареопагіта, Голгофа Христа не мали сенсу, або низький коефіцієнт «ефективності» місії і успіху проповіді християнства, якщо оцінювати роль Церкви сучасними категоріями.

Священномученик Діонісій Ареопагіт, навпаки, навчає християнський світ тому, що теологія, проповідь, життя Церкви потребують постійної актуальності, екзистенційної дотичності до інформаційних, політичних, культурних і соціальних змін. Богослов’я Церкви не може бути філософською абстракцією, навчальним посібником з гносеології, християнин не може абстрагуватися від реального життя. Ми маємо розглядати Церкву у контексті історії і як проекцію майбутнього Царства Божого.

Грандіозне будівництво храмів, соборів, монастирів не вирішує усіх питань місії Церкви і не робить її проповідь значущою для сьогодення. Не достатньо спілкуватися з Богом лише у храмі, зберігати «духовність» як артефакт історії у музеї, чи «дорогоцінні вироби віри» в антикварному магазині. Церква має відкрити двері і надати можливість прийти Богу у світ: дитячі садочки, школи, університети, родини й професійні колективи.

Нині ці роздуми і слова можна спроектувати на увесь глобальний світ. Саме християни, попри весь моральний релятивізм, скепсис, сум, відчай, нігілізм, зневіру, суспільну депресію і неврози мають демонструвати силу духа, віру, апостольський оптимізм, радість спілкування з Богом, пророчу відвагу і здатність творити справи любові й милосердя. Саме Церква дає віру в майбутнє і перспективу Божих діянь.

Протоієрей Діонісій Мартишин