Міжрегіональна Академія управління персоналом

Дивовижні й надихаючі слова церковних молитов чують православні християни у храмі: «Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з Тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш, і, зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне». В яку радість вводять нас ці слова пісноспівів? У радість повноти буття, оновлення життя і відкуплення.

Свято Різдва Богородиці навертає нас до осмислення духовної радості, оновлення і відкуплення роду людського від прокляття, гріха, патології, фобій, розчарування, депресії та гріховної минувшини. З точки зору релігієзнавчої думки, у цій духовній радості свята актуалізується біблійна богословська думка Старого і Нового Завіту. Сповнюються прагнення і очікування багатьох старозавітних пророків. Свято Різдва Богородиці навертає людину від егоцентризму до Богоцентризму. Оновлюється життя людства і народжуються нові сенси релігійного буття, повертається відчуття життя як таємниці і радісного свята.

Ікона Різдва Богородиці

Відомо, що у літургійному житті Православної Церкви є багато церковних свят, присвячених Богородиці й історії її чудотворних ікон. Православне богослов’я навмисно намагається відкрити і показати сучасній людині містичну таємницю земного життя і духовного, молитовного заступництва Богородиці у нашому сьогоденні. Вивчення історії богослужіння потребує вільного від застарілих пізнавальних установок та ідеологічних політичних стереотипів богослова, здатного не тільки заглиблюватися в історію, а насамперед, відчувати прагнення, тривогу і біль сучасної людини, допомагаючи їй вирішувати психологічні конфлікти, передбачати соціальні вибухи і переживати побічні наслідки розвитку інформаційного світу.

Народження Богородиці у теологічному і психологічному сенсі пов’язане з радістю, спасінням усього людства і духовним оновленням особистості. Зниження рівня богословської культури, загальної освіти, соціальний песимізм на церковних парафіях, відмова від справжнього академічного християнського богослов’я свідчать не лише про деградацію у церковному житті, а й про кризу усього сучасного суспільства. Засади постійного духовного оновлення у релігійному житті — це фундамент ціннісного світу людської особистості.

Єдність поглядів релігії та сучасної науки

Переоцінка цінностей, що відбулася в українському суспільстві протягом короткого періоду часу, кардинальна зміна культурних, політичних, історичних та церковних орієнтирів, християнських ідеалів спричинила не лише глобальні кризи, а і поштовх до відновлення духовного життя, політичного богослов’я та соціального вчення Православної Церкви. Це змушує науковців і пересічних християн замислитися над питаннями сутності духовних цінностей, реальних етапів духовного «перезавантаження», динаміки духовного життя християнина.

Різноманітні явища духовного занепаду, які явно присутні в сучасній церковній свідомості, свідчать про духовну кризу людини і диктують необхідність теоретичного богословського осмислення не лише цієї кризи усього глобального людства, а й самого сенсу церковних свят, їх ролі і значення для сьогодення.

Наприклад, багато гріховних явищ у житті людей, такі як фанатизм, мракобісся, невігластво, всілякі неврози, тривожні розлади, панічні атаки, стресові думки, нав’язливі і небажані ідеї (обсесії, ОКР), на наш погляд, глибоко пов’язані з втратою або відсутністю сенсу життя, ціннісними конфліктами, хибними переконаннями і негативними емоціями. Емоції невротика, або релігійного фанатика — це продукт його спотвореного розуміння життя та свого власного місця у цьому світі. Сучасна Православна Церква в Україні стає мобільнішою, й ігнорувати психологічний фактор дедалі небезпечніше. Постійне підвищення інтересів богословів, релігієзнавців, істориків, і навіть політиків, до проблем психології, психіатрії, медицини сприятиме пошуку виходу сучасної людини із системної глобальної кризи.

Відомо, що у світі сучасної науки і релігії ведуться невпинні гарячі дискусії про сутність неврозу, коріння й механізми його виникнення, але від цього ця насущна і реальна актуальна проблема сучасної людини не стає зрозумілою у всіх її аспектах. Дискусії будуть точитися постійно, це безперечно. Але у чому єдність поглядів релігії та сучасної науки? У тому, що невроз, патологію, хворобу, гріх можна перемогти на підставі лише подолання страшного минулого, на шляху справжньої духовної трансформації, «перезавантаження» розуму, філософської рефлексії та духовного оновлення релігійного буття. Війна, біль втрати близької людини, смерть, хвороби, агресія, душевні розлади не лише позбавляють людину радості, а й надії. І саме у ці хвилини на допомогу людині приходить Церква.

Відомо, що вивчення життєпису святих, відзначення церковних свят, занурення християнина в історію християнства, богослов’я, літургійне життя Церкви спонукають людину змінити негативне мислення гріховного минулого на духовному шляху подолання негативної гріховної поведінки, а також засвоїти нові моделі духовного життя і творчості. Для зміни поведінки людини, вчить Церква, потрібно змінити її мислення, що забезпечується за рахунок визначення й корекції певних спотворених моделей релігійного, суспільно-політичного і культурного життя.

Інтерес до проблем психології зростає

Важко, і навряд чи можна говорити про релігію, відносини людини з Богом, душу, смерть, вічність, пекло і рай, не вдаючись до метафор і символів. Тому не дивно, що в усіх літургійних текстах Православної Церкви використовується метафорична, образна мова. Звичайно, метафори не слід сприймати буквально, але навряд чи можна без них обійтись. Образно висловлюючись, наголосимо, що релігія — це певна мозаїка кольорів. І дуже сумно, якщо в релігійному житті людина зосереджує свою увагу виключно на темних кольорах грандіозного витвору архітектури та мистецтва. Різномаїття кольорів краще характеризує духовність, яка неможлива без свободи і вільного ціннісно-орієнтуючого вибору людини. Хто дав право християнам, для яких віра є лише селянським хатньо-побутовим надбанням традиції, «язичницькою магією», забобонами, у кращому разі лише історією, приватизувати право висловлюватися щодо питань віровчення, богослов’я, духовності і життя від імені усієї Православної Церкви?

Християнська теологія, порівнюючи між собою минуле й сучасне, зіставляючи «теологічне», «історичне», «психологічне», «церковне», «національне», надає сучасній людині унікальну можливість синтезувати релігійні уявлення людства про час, історію, сьогодення і майбутнє.

Митрофорний протоієрей Діонісій Мартишин (художник: Сергій Позняк)

Отже, святкуючи Різдво Богородиці, занурюючись у літургійні тексти молитов церковного свята, християнин отримує необхідні богословські знання як відтворювальну і рушійну силу християнської історії. З огляду на це надзвичайно важливо зрозуміти, як християнин реагує на власну історію, літургійну традицію, що додає особисто сам до розуміння сутності релігії, як впливають церковні свята на різні духовні ідеї людини, прагнення, уявлення, переживання і навіть людську психіку.

Переживаючи Різдво Богородиці серцем, розумом, християнин має змінювати свій внутрішній світ, переосмислювати свої духовні цінності, орієнтації, мотивацію, корегувати власну поведінку, зупиняючи таким чином деградацію цілого суспільства. Адже саме Церква, «зруйнувавши клятву гріха і смерті», має забезпечувати духовними ідеями сучасну людину на шляху стратегічного вибору і прийняття суспільством життєво важливих політичних, культурних й історичних рішень в житті глобального людства. Християнська соціальна думка має «зійти з небес» до реальних соціально-політичних, історичних і культурних завдань, здійснюючи діалог минулого і теперішнього.

Пам’ятаємо, що Різдво Богородиці наблизило на землі благодатне Царство Боже, царство істини, вічності, радості, оновлення, світла, благочестя, християнських чеснот та безсмертного життя. Мати Сина Божого, Творця всього світу є усім нам по благодаті Матір’ю та милосердною Заступницею, до якої християни постійно звертаються у своїх молитвах: «Богородице і Матір Життя нашого».

Протоієрей Діонісій Мартишин