Міжрегіональна Академія управління персоналом

Відомий православний церковний ієрарх, богослов, духовний письменник, психолог, святитель Феофан Затворник (1815–1894) (Георгій Васильович Говоров) народився 10 січня 1815 року в селі Чернавське Єлецького повіту Орловської губернії у родині  православного священика. З раннього дитинства своє духовне становлення Георгій проходив у храмі Божому, беручи активну участь у богослужінні (був паламарем у святому вівтарі та співав у церковному хорі). Як кажуть історики, своє церковне благочестя він увібрав із молоком благочестивої та доброчесної матері. У 1823 році святитель вступив до Лівенського духовного училища і закінчив його через шість років одним із кращих учнів. У 1829 році був переведений до Орловської духовної семінарії. Здобуваючи освіту в духовних школах, Георгій глибоко занурюється  у вивчення спадщини святих отців, богослов’я Православної Церкви і особливо зачитується духовними творами святителя Тихона Задонського. Але найбільшим захопленням Георгія стає філософія. Як кращий учень у Семінарії він побажав залишитися на повторний курс у філософському класі, щоб в черговий раз зайнятися фундаментальними проблемами філософської науки.

Ікона святителя Феофана Затворника

Важливо зазначити, що в його житті гармонійно поєднувалися інтелектуальні устремління до пізнання світу та глибоке церковне благочестя. Його душа і серце прагнули усамітнення, духовних роздумів про духовний і створений матеріальний світ, молитву, споглядання духовних істин і важливих питань Богомислення. Найважливішою віхою у житті майбутнього святителя стало навчання у Київській духовній академії. За свідченням сучасників та істориків у Київській духовній академії студент Георгій Говоров робить свої перші впевнені кроки як письменник, мислитель і психолог на шляху служіння Слову, Церкві та багатостраждальному людству.

Немає сумнівів, що саме Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра та церковно-історичні пам’ятки міста Києва вплинули на його духовний розвиток, благочестя та церковне життя. Неодноразово у своїх духовних творах, пастирських настановах, спогадах святитель Феофан свідчив про те, що Київська Лавра — неземна обитель, небеса, де живуть ангели, інший світ святих, явище Царства Божого. Йдеться про той феномен, який історики та богослови назвали Небесним Єрусалимом. Наголосимо, що для багатьох науковців стародавня ідея «Київ — другий Єрусалим» — це не політичний проєкт, а домінування духовних ідей християнства над політичною ідеологією. Розмірковуючи про Новий Єрусалим, християнин прагне Царства Божого, а не політичного імперського володарювання на грішній землі. На нашу думку, духовним покликанням Києва є примирення християнських Церков, різних народів і цивілізацій, створення духовного світу, з урахуванням позитивних сторін християнського Сходу і Заходу. Завдяки цьому відбудеться поєднання у довершеному синтезі реального християнського універсалізму, що є духовним ідеалом кожного християнина. Київ як новий біблійний другий Єрусалим є духовним ідеалом для багатьох християн світу. Наголосимо, що така духовна ідея виникла ще за часів Київської Русі, про що свідчать історичні літописи, наукові дослідження і церковні життєписи святих. Чимало православних християнин пам’ятають про благословення святим апостолом Андрієм київських гір: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Отже, духовні ідеї в житті віруючих людей відіграють центральну роль, які мотивують і мобілізують людей.

Київська духовна академія

Дослідники життя і творчості Георгія Говорова зазначають, що його улюбленими науково-богословськими предметами у Духовній академії були Святе Письмо Нового Завіту та церковне красномовство. 15 лютого 1841 року високообдарований студент приймає чернечий постриг з ім’ям на честь преподобного Феофана Сповідника. Вже будучи ієромонахом Феофаном, майбутній видатний архіпастир продовжив навчання в Духовній академії, де написав найкращий курсовий твір на тему «Огляд підзаконної релігії», і серед перших з числа студентів закінчив Академію зі ступенем магістра.

Свою викладацьку діяльність ієромонах Феофан розпочинає також у Києві, де 27 серпня 1841 року його призначено ректором Києво-Софійського духовного училища. У цьому училищі він викладає латинську мову. Цей час стає також початком поглибленого і серйозного академічного вивчення творінь святих отців та аскетичної писемності християнства.

Санкт-Петербурзька духовна академія

Вже наприкінці 1842 року ієромонах Феофан обіймає посаду інспектора в Новгородській духовній семінарії та викладає на найвищому рівні вихованцям семінарії курс психології та логіки. Наприкінці 1844 року його переведено до Санкт-Петербурзької духовної академії на посаду бакалавра кафедри морального та пастирського богослов’я. Молодий і талановитий педагог у своїх лекціях вміло поєднував здобутки теології, християнської аскетики, етики і нові напрацювання науки психології.

У 1845 році ієромонах Феофан призначається помічником інспектора Санкт-Петербурзької духовної академії та членом комітету для розгляду конспектів з богословських наук семінарської теологічної освіти. Варто зазначити, що педагогічна система майбутнього святителя була заснована на ідеї домінування християнської моралі у формуванні людської особистості. Він визнавав успішним лише ту богословську освіту, яка розвиває не лише розумові здібності людини, але, насамперед, ушляхетнює, очищує людське серце від гріха і пристрастей.

Майбутній святитель був глибоко відданий справі християнського доброчесного виховання, освіти, науки, але його серце прагнуло чернечого усамітненого життя. І саме тому, в серпні 1847 року, за його власним бажанням, він був направлений вищим церковним керівництвом у Російську духовну місію в Єрусалимі.

Будучи активним членом місії, майбутній святитель відвідав багато стародавніх монастирів і храмів Палестини, Єгипту та Сирії, де вивчав церковні старожитності та аскетичні джерела благочестивого життя давнього чернецтва. Зазначимо, що знання грецької, французької, єврейської та арабської мов допомагали йому займатися на найвищому академічному рівні богословською наукою. Відомо, що саме в Єрусалимі пастир та вчений близько познайомився із лютеранським, католицьким, вірменським та іншими інославними віросповіданнями.

Духовна місія в Єрусалимі

1853 року почалася Кримська війна. Російська духовна місія була відкликана і члени місії почали повертатися на батьківщину різними шляхами тодішньої Європи. Повертаючись до Росії, ієромонах Феофан побував у багатьох європейських храмах, бібліотеках, музеях, відвідав деякі навчальні заклади Європи, де ознайомився з новими методиками викладання богословських дисциплін та науковими відкриттями у галузі психології.

4 квітня 1855 року ієромонах Феофан був зведений у сан архімандрита і призначений до Петербурзької духовної академії бакалавром кафедри канонічного права. І вже за півроку архімандрит Феофан стає ректором Олонецької духовної семінарії. Історики зазначають, що Олонецька духовна семінарія на той час навіть не мала своєї будівлі, і архімандрит Феофан активно займався питаннями будівництва та матеріального розвитку навчального закладу. Проте, вирішуючи матеріальні проблеми семінарії, архімандрит Феофан вважав найважливішим — питання духовного розвитку та освіти: християнську академічну проповідь, церковне красномовство, проповідницьку та антирозкольницьку діяльність православного парафіяльного духовенства.

Глибокі пізнання історії Візантії та давнього Сходу сприяли тому, що з 1856 року архімандрит Феофан почав служити на посаді настоятеля посольської церкви у Константинополі. Під час перебування за кордоном отець Феофан зібрав багато видань аскетичної святоотцівської літератури та видань з тодішньої психології.

Епохальною подією в житті майбутнього святителя стало його призначення 13 червня 1857 на посаду ректора Санкт-Петербурзької духовної академії, яку він очолював два роки. Саме в Академії архімандрит Феофан особливу увагу надавав богословській, видавничій та педагогічній діяльності. І саме час ректорства архімандрита Феофана збігся із святкуванням 50-річчя відкриття Петербурзької духовної академії, що актуалізувало найважливіші питання церковної історії, місії, теологічних досліджень та самого християнського богослов’я в сучасному суспільстві Росії і всієї Європи.

29 травня 1859 року архімандрит Феофан стає єпископом Тамбовським та Шацьким. Церковні історики зауважують, що за чотири роки свого служіння на Тамбовській кафедрі єпископ встиг завоювати найщирішу любов і духовенства, і віруючих. Ще одним з найважливіших питань свого єпископського служіння святитель Феофан вважав проповідь, духовну освіту, активізацію діяльності недільних шкіл, духовних училищ та приватних шкіл грамотності.

Серед своїх численних та різноманітних справ та турбот з управління Тамбовською єпархією святитель Феофан знаходив час і для наукової, літературної діяльності. До цього часу належить його богословська праця «Листи про християнське життя», у змісті якої викладено цілу систему християнського морального вчення.

Картина святителя Феофана Затворника

Відомо, що під час однієї з поїздок з метою огляду храмів та монастирів своєї єпархії святитель Феофан відвідав Вишенську пустинь Тамбовської єпархії, яка сподобалася йому суворим чернечим статутом та надзвичайною мальовничою красою місцевості. Саме у цій пустені святитель оселився після 25- річного служіння Православній Церкві. Важливо зазначити, що святитель віддаляється у пустинь не заради тілесного відпочинку, на спокій, а заради науково-богословської та письменницької діяльності.

Неодноразово святитель говорив, що своє життя у Вишинській пустині не проміняє навіть на Санкт-Петербурзьку митрополію чи навіть патріаршество, якщо його історично відновить Російська Православна Церква. Вишинську пустинь, як казав святитель, можна проміняти тільки на Царство Небесне.

Після Світлого Христового Великодня 1872 року святитель Феофан почав вести затворницьке життя. Він відмовляється від зустрічі з людьми, перестає ходити в монастирський храм на богослужіння і зачиняється в окремому флігелі. З цього часу він приймає лише настоятеля пустелі, духівника та келійника.

На той час єпископ Феофан влаштував у своїх келіях малу церкву в ім’я Хрещення Господнього, в якій служив Божественну літургію у всі недільні та святкові дні, а останні 11 років щодня. У вільний  від духовних подвигів час, роздумів і молитви святитель займається літературними та богословськими працями, пише безліч листів до різних осіб, які зверталися до нього з духовними питаннями, з проханнями про допомогу та настанови. Відійшовши від світу і майже не зустрічаючись з людьми, єпископ-затворник цікавився життям Православної Церкви та своєї батьківщини. Важливим є і те, що він не зрікся культурних, історичних і богословських питань життя сучасного йому суспільства, про що свідчить його листування.

Свято-Успенський Вишинський монастир

Відомо також, що святитель, за словами письменників, тримав руку на пульсі видавничої і науково-культурної діяльності, він виписував багато журналів того часу. У своєму кабінеті він мав величезну бібліотеку. При написанні своїх творів святитель використовував богословську літературу російською та іноземними мовами. В одному зі своїх листів він написав: «Писати — це служба Церкві потрібна». Отже, святитель зміг розставити пріоритети християнського богослов’я, духовної літератури, етики, моралі і аскетики, що сприяють глибшому розумінню сутності духовного буття християнина.  У його книгах можна знайти багато відповідей на злободенні і вічні питання — як боротися з гріхом, як отримати спасіння і як знайти Бога у власному житті.

Основна тематика богословської проблематики святителя Феофана стосується питань моральності, догматики, екзегетики та епістолярної спадщини. Дуже різноманітні предмети та зміст літературних та богословських творів Вишенського затворника. Головною темою всіх його численних творів є спасіння у Христі. У тісному зв’язку з усіма богословськими працями єпископа Феофана перебуває його перекладацька діяльність. Найважливішою фундаментальною перекладацькою працею святителя є «Добротолюбіє», головним предметом якого є роздуми про духовне життя засновників і великих вчителів християнського аскетизму. Особливий вид літературних праць преосвященного Феофана є його численні листи, якими він обмінювався з усіма, хто просив його порад, підтримки та схвалення, починаючи з високопосадовців і завершуючи пересічними представниками простого народу. Майже всі духовні академії у Росії обрали святителя Феофана своїм почесним членом, а Санкт-Петербурзька духовна академія присвоїла йому у 1890 році звання доктора богослов’я за численні богословські твори.

6 січня 1894 року святитель мирно помер, близько четвертої години дня. Його поховання відбулося у Казанському соборі Вишенської пустині. На Помісному Соборі Руської Православної Церкви 6-8 червня 1988 року єпископ Феофан Затворник був канонізований як подвижник віри і благочестя, який вплинув на духовне відродження сучасного йому суспільства, а 29 червня 2002 року відбулося перенесення мощей святителя Феофана в знову відроджену Вишенську пустинь. Наголосимо, що церковне вшановування святителя Феофана, затворника Вишенського відбувається кілька разів на церковний рік (29 червня, 19 січня і 23 січня).

Духовно-просвітницький Центр
імені Святих Апостолів