Міжрегіональна Академія управління персоналом

В умовах тотальної секуляризації суспільства перед Православною Церквою постають серйозні виклики, коли церковні ієрархи, богослови і духовенство не мають морального права сидіти склавши руки, а зобов’язані почути заклик Христа:  «Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мф.28,19-20). Виникає гостра необхідність переформатування, перш за все, внутрішньої місії Церкви задля якісного зростання пастви та її збереження. Крім того, євангельська блага вістка має лунати крізь віки і сьогодні, щоби кількість вірних Православної Церкви збільшувалась.

Слід зазначити, що просвітництво та проповідь — покликання духовенства, яке є наслідниками апостольської традиції за своїм послухом. Святий апостол Павло говорить: «Бо Христос не послав мене, щоб хрестити, а благовістити, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа» (1 Кор. 1, 17).  Результатом доступної проповіді має стати освячення та спасіння тих, хто прийняв Христа у своє серце.

Божественна Літургія — це подія явлення Христа

Серед безцінних скарбів християнської Церкви особливу роль відіграє богослужіння. Воно, без сумніву, теж має унікальне значення для православної людини. Молитовна краса та велич богослужіння — справжній духовний скарб святої Православної Церкви. Зауважимо, що життя християнина неможливо без живого літургічного досвіду. Сьогодні, як ніколи, важливий симбіоз просвітництва і богослужіння. Здорова цікавість вірних до останнього підсилиться, якщо літургічне життя Церкви буде  більш доступним та зрозумілим. Проповідь теж має відродитися як невід’ємна частина богослужіння. 

Формування катехізичного корпусу має стати надбанням Української Православної Церкви як плід богослужбової діяльності та молитовного досвіду. На нашу думку, богослужіння має давати вірним православної Церкви та людям, які перебувають в пошуках істини, дорогоцінну перлину віри. Закономірно, що символіка та сенс богослужбових дій потребують детального роз’яснення для належної оцінки їх значення.

Lex orandi lex est credenda, тобто закон молитви є законом віри. Іншими словами, богослужіння — відображення віри або навіть її втілення.         Богослужіння покликане, на нашу думку, крім свого основного завдання — Богоспілкування, стати джерелом просвітницької місії Церкви Христової. При чому, як для тих, хто належить до Тіла Христового, так і для тих, хто поза церковним організмом.  Знайомство з богослужінням в Православній Церкві проходило в багатьох форматах у різні віхи своєї історії.  Протоієрей Сергій Булгаков писав: «Вічність церковна загалом звершує своє буття у часі, і кожна історична епоха має своє особисте обличчя, сприймає особливу тональність, визначається характерною для неї проблематикою» [1, с. 430].

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан) писав: «Особливої актуальності набуває місіонерське служіння Церкви — те, що інколи називають внутрішньою місією. Цей вид місії передбачає постійне свідчення про Христа і Його істинне вчення тим нашим співвітчизникам, які хоча й належать формально до Церкви і є християнами за іменем, але не живуть церковним життям і не усвідомлюють, що означає бути християнином» [2, с. 13]. Професор Міжнародної Кадрової Академії, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП, доцент, протоієрей Діонісій Мартишин пише: «Нові часи вимагають нових знань, нових спеціалістів, нових форм та методів навчання. Тому нині для забезпечення нормального, повноцінного людського життя, як ніколи, потрібне відновлення втраченого зв’язку наукового знання з релігійними та моральними цінностями, з тим, що актуалізує своїм літургійним досвідом Православна Церква: єднання богослов’я і етики в реальному житті людини» [3, с. 336].

Таким чином, одне з головних завдань для служителів Бога Слова — це невпинна проповідь Євангелія і як результат — зародження живого інтересу в суспільстві до осередку життя Церкви — Її богослужіння. Відомий католицький богослов сьогодення Вальтер Каспер стверджує: «Першорядним завданням стає при цьому літургійна освіта. Вона необхідна як церковним структурам, так і спільнотам. Така містагогія, тобто послідовне розкриття смислу літургійних текстів, символів та обрядів, може й має бути наявна всюди: в окремих проповідях і циклах проповідей, у катехізації громади, викладанні релігії, в освітніх заходах» [4, с. 19].

  Митрополит Іларіон (Алфеєв) говорить про необхідність відкритості Церкви до діалогу з нецерковним світом: «Христос утворив Церкву не лише для «келейного вжитку», а й для того, щоб християни могли бути активними членами суспільства, захищаючи у ньому традиційні духовно-моральні цінності. Тому необхідним є постійний діалог між релігією та секулярним світом» [5, с. 79].

Варфоломiй I (Архондонiс),
Вселенський Патріарх,
Предстоятель Константинопольської Православної Церкви

Служіння Божественних Літургій з короткими поясненнями може стати  синтезом наукового знання та релігійних цінностей для тих, хто за Хрещенням є православними, але ще не змогли відкрити для себе скарбу Православ’я. Отже, головне богослужіння Православної Церкви — Божественна Літургія — це не тільки згадки подій, але й самі події явлення Христа — Христофанії. Виходячи з цього, можемо стверджувати, що під час Євхаристії відбувається зустріч з Самим Господом Ісусом та співпереживання в благодаті священних подій, що відбуваються протягом цієї зустрічі. Це подарунок  Милості Божої, адже ми не в силах нічого принести Богові, крім Його  Святих Дарів. Вселенський Патріарх Варфоломій I (Архондоніс) зазначає:  «У таїнстві Євхаристії ми повертаємо Богові те, що належить Йому: хліб і вино — через спільноту й разом зі спільнотою, що зі смиренням і вдячністю приносить себе Богові. Тоді Він перетворює хліб і вино — тобто цілий світ — на таїнство зустрічі. Усі люди й усі речі — плоди творіння, більше не ув’язнені занепалим світом, — вони повертаються до свободи, очищені від стану падіння й здатні бачити в собі присутність Бога» [6, с. 189].

На жаль, сьогодні дуже часто виникає проблема нерозуміння вірними порядку та сенсу священнодійств — з однієї сторони, але з іншого боку — при цьому  в людей немає можливості через брак часу, або просто небажання приділяти Богові та Церкві час в позабогослужбову пору. Як можливий варіант реалізації пояснення богослужіння «тут і зараз» виникло доволі молоде явище в літургічному житті нашої Церкви, що називається місіонерська літургія. Особливість якої полягає в поетапному короткому поясненні історії та сенсу Євхаристії  прямо за богослужінням. Ставлення в церковному середовищі до такого роду служіння Божественної Літургії доволі неоднозначне. Є як прибічники, так противники місіонерської Літургії. 

 Почесний професор Київської духовної академії, митрополит Антоній (Паканич) розмірковує: «Літургія звертається до нас мовою образів і символів, котрі буває складно зрозуміти сучасній людині. Тому, хто тільки входить в церковне життя, слід перш за все докласти зусиль, щоб засвоїти порядок звершення Літургії. Сьогодні існують видання зручного формату, призначені для мирян, які прийшли на Літургію. В них викладено порядок звершення Літургії, молитви та піснеспіви, які звучать під час служби. За допомогою такої книжечки зручно слідкувати за всім, що читається і співається в храмі, і тим самим брати участь у спільній молитві…Не можна забувати, що Літургія — це, перш за все, молитовне зібрання. Тому, будучи присутніми на Літургії, слід звертатися з молитвою до Бога, щоби Він Сам допоміг нам в розумінні сенсу священнодійств у храмі» [7, с. 108].

Літургія служить для прославлення Бога й, отже, для спасіння людини. Святий апостол Павел говорить: «Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння» (Флп.2:12). Богослужінню має бути притаманне благоговіння і страх Божий, неприпустиме звикання до святості Літургії, при цьому слід бути сповненими радості в Господі за словом святого апостола Павла: «Завжди радійте. Безперестанку моліться Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Сол.5, 16-18). Тут актуальним є бачення Вальтера Каспера: «Літургія має бути не сухим чи сумним ритуалом, а, навпаки, радісним і живим святом. Всі, хто бере участь у Літургії — діти й підлітки, дорослі та люди похилого віку, мають робити це серцем та розумом, усіма своїми чуттями…Літургія має бути просякнута благоговінням перед святістю Бога та присутністю Господа в Таїнстві Євхаристії. Потрібен простір для тиші, роздумів, молитви, особистої зустрічі з Богом» [4, с. 18].

Протоієрей Димитрій Гарчук, секретар Літургічної комісії Української Православної Церкви

Божественна Євхаристія є вершиною богослужбового життя Церкви. Церква взагалі не може мислитись поза Євхаристією. Усвідомлюючи сакральний характер Євхаристії та її звершення в Божественній Літургії як спільної справи в повноті церковного тіла, постаємо перед реальною проблемою дійсного конфлікту сучасності між літургічним життям та просвітницькою місією Православної Церкви. З одного боку нам слід якомога більше прилучатися до богослужіння та все більше про нього дізнаватися.

Місіонерська літургія — це, свого роду, спеціальна літургія для лінивих, проте зацікавлених до духовного життя людей. Тому, досить справедливо в богословському середовищі лунає протест на її звершення:  «Літургія — це не «сервіс», орієнтований, згідно із законом попиту й пропозиції, на потреби та побажання «цільових груп»» [4, с. 18]. Серед тих, хто виступав проти звершення місіонерських та дитячих літургій був відомий еклезіолог митрополит Пергамський Іоанн (Зізіулас), який говорив: «Євхаристія втілює в життя і виражає єдність Церкви. З літургічної точки зору це означає, що немислимо звершувати спеціальні літургії, тобто для дітей, для молоді, для студентів» [8, с. 70]. Крім богословської недоцільності, місіонерські літургії можуть викликати обурення та спокушати воцерковлених людей. Це спричинене порушенням архітектоніки богослужіння. 

Отже, на нашу думку, служіння місіонерських Літургій на парафіях має право на існування в тому разі, якщо воно приноситиме духовну користь. Роль катехізації і місіонерства в сучасному житті Церкви надзвичайно велика, адже заклик Христа Спасителя до проповіді залишається актуальним завжди. Перед Церквою постають нові виклики, на які треба «завжди готовими бути на відповідь кожному, хто… запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом» (1 Пет. 3:15). Тому слід більше уваги приділяти літургійній освіті духовенства та вірних нашої Церкви.

 Внутрішня місія на церковних парафія на практиці має будуватися на доцільності та духовній користі використаних засобів. Після проведення короткого науково-богословського аналізу проблемного поля служіння місіонерської літургії як методу внутрішньої місії УПЦ на сучасному історичному етапі можемо констатувати, що при всіх недоліках такого нового феномену літургічного життя як згаданий жанр в плані порушення архітектоніки структури Божественної Літургії, недоцільності в ідеальному богословському сенсі звершення «спеціальних» Євхаристій та неоднозначну рецепцію в середовищі воцерковлених вірників, катехізична місіонерська Літургія при мудрому підході пастиря може принести добрі плоди для поки що недостатньо воцерковлених, але охрещених членів Церкви, і тоді останні відчують живу єдність із Христом Спасителем.    

Список використаної літератури:

1. Булгаков Сергий, протоиерей. При реке Ховаре. Речь на акте в 10-летие Парижского Богословского института // Булгаков Сергий, протоиерей. Путь Парижского богословия. Москва: Издательство храма святой мученицы Татианы, 2007.
2. Володимир, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України. Місія Православної Церкви на межі тисячоліть // Труди Київської Духовної Академії. Київ, 2008. №8.
3. Мартишин Діонісій, протоієрей. Духовно-моральні та соціально-громадські питання у світлі досвіду церковного життя // Труди Київської Духовної Академії. Київ, 2008. №8.
4. Каспер Вальтер. Таїнство Єдності: Євхаристія та Церква / Пер. з нім. Київ: Дух і Літера, 2010.
5. Илларион (Алфеев), епископ. Православие в новой Европе: проблемы и перспективы // Церковь и время. Москва, 2004. №3 (28).
6. Варфоломій, Вселенський Патріарх. Віч-на-віч із Тайною: Православне християнство у сучасному світі / Пер. з англ. Київ: Дух і літера, 2011.
7. Антоний (Паканич), митрополит. Горизонты личной веры. Разговор с паствой. Киев: Издательский отдел Украинской Православной Церкви, 2017.
8. Иоанн (Зизиулас), митрополит Пергамский. Церковь и Евхаристия. Сборник статей по православной экклесиологии / Пер. с греч. иеромонаха Леонтия (Козлова). Богородице-Сергиева пустынь, 2009.

Протоієрей Димитрій Гарчук,
секретар Літургічної комісії
Української Православної Церкви