Теологія творить нову наукову картину світу
Навряд чи у когось серед сучасних теологів виникає сумнів щодо справедливості того факту, що перш ніж почати писати наукові статті, монографії, богословські книжки, навчальні посібники, потрібно опанувати богослов’я християнської Церкви. Також не виникає сумнівів щодо іншого твердження: важливо знати не тільки, що писати про життя Церкви, а і як писати, адже книга має зацікавити, захопити, змусити замислитися і залишити певний відгук в душі віруючої людини. Вимушені визнати, що де-хто із сучасних християнських богословів замкнулися у вузькому колі професійних інтелектуалів, які пишуть, зазвичай, для себе (догматика, канонічне право, історія церковних розколів), оскільки світський фахівець найчастіше не читає богословських книжок, що написані суто спеціальною, «церковно-благочестивою» мовою.
І разом з тим, сучасного християнського богослова неможливо уявити без створення того чи іншого історичного, теологічного і релігійно-філософського тексту, з яким найчастіше доводиться працювати багатьом вченим різних галузей наук. Православна Церква може розвивати свою літургійну богослужбову традицію, чернече життя, будувати величні собори, але якщо у священиків, церковних ієрархів і богословів немає умінь і навичок написання наукових і публіцистичних текстів, то можна з упевненістю сказати, що місія християнства у проголошенні богословських ідей буде малоефективною. Та й навряд чи без написання богословських книжок і наукових статей взагалі можливо розвивати богословську науку. Можна навести чимало реальних прикладів з життя Церкви, історії християнства, коли інтереси, пріоритети тих або інших наукових напрямів в богословській науці актуалізувалися після написання певних цікавих богословських і корисних книг. Наприклад, літургійне богослов’я Православної Церкви стало особливо запитаним завдяки книгам і статтям протопресвітера Олександра Шмемана.
Священик Павло Бочков, доктор богословських наук (Папський богословський факультет у Вроцлаві, Польща) пише: «На нашу думку, ефективність діяльності сучасного богослова і світського науковця полягає у здатності створювати власні суто оригінальні академічні і науково-популярні актуальні тексти, поширювати їх, популяризувати богослов’я Церкви, опановувати наукову методологію, застосовувати богословські концепти до викликів сучасного світу, переробляти спадщину святих отців Церкви і оцінювати реалії буття людства у теологічній перспективі, і світлі євангельського вчення християнства. Церковний текст розглядається в даному випадку як результат складної взаємодії наукового відображення життя Православної Церкви і прояву творчої особистості вченого, його відданості Богові і Євангелію.
Наголосимо, що богословські книги принципово відрізняються від художньої літератури, оскільки вони є не лише естетичним продуктом автора, а і гармонійною складовою духовної діяльності, певною аскетичною справою, пошуком Бога і істини. Теологія — це структуроутворюючий процес, наділений змістом вічності, простір зустрічі з Богом.
Науковий богословський текст базується не лише на біблійних образах, літургійних символах, обрядах, ритуалах, він має і суто раціональний характер, що складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами формальної логіки. Отже, важливою особливістю богословських роздумів є широке використання понятійного, категоріального апарату богословської науки. Науково-популярні, публіцистичні книги на відміну від академічних (схоластичних) теологічних творів, не базуються виключно на сфері критичного і раціонального мислення, вони припускають певне, спрощення, популяризацію, активізують почуттєвий світ людини. Призначення публіцистичної книги в тому, щоб змусити людину повірити, замислитися, подискутувати і стати на шлях пошуку істини. І в цьому напрямі Денису Мартишину і Анатолію Богданенку вдається досягти певних успіхів.
Зауважимо, що це особливо актуально в наш час — епоху глобалізації, коли успішна комунікація Церкви і її наукові відкриття стають запитуваними сучасним суспільством. Богословські тексти, з якими доводиться мати справу Денису Мартишину і Анатолію Богданенку умовно можна розділити на два напрями: схоластично-академічні (есхатологічні) тексти, і публіцистичні тексти, які популяризують сучасну богословську науку і церковне життя. Усі ці теологічні тексти створюють своєрідний науковий простір богословської рефлексії, в якому перебувають світські вчені, богослови, священики і миряни.
Есхатологічний сплеск наукового та суспільно-політичного інтересу до питань християнської філософії історії далеко не випадковий. І в цьому відношенні книга «Есхатологічне мислення» постає не лише надзвичайно важливою, а і репрезентативною у визначені сутності християнської есхатології.
Книги Дениса Мартишина і Анатолія Богданенка розкривають проблемність теологічної науки, цілеспрямованість християнської місії і зв’язність теології зі світською наукою. Їхні, навіть коротенькі, богословські роздуми відображають ту чи іншу богословську проблему, спонукають читача до отримання нового знання з історії Православної Церкви. Автори дають певні умовні рекомендації для проведення подальших наукових досліджень з питань теології і використання цих результатів у практичному житті християнських громад. Вони постійно виступають прихильниками щоденного створення богословського тексту за принципом «жодного дня без рядка» теологічних роздумів над важливими проблемами життя Православної Церкви і богословської рефлексії.
У книзі «Служіння Богові, Церкві та науці» ними у доступній формі аналізується одна з ключових проблем спадщини святителя Феофана Затворника — синтез аскетики та психології. У роботі актуалізується роль та концептуальне значення психології. Авторами вдало зображено неминучість виходу богослова на шлях пошуку істини, філософської рефлексії. Маленька брошура є позитивним зразком інтелектуального продукту, і закликає наслідувати життя святителя Феофана.
Адже відомо, що християнська теологія вдало поєднує суто наукові дослідження з практичним втіленням духовних ідеалів християнства. Теологія знаходиться в єдності з джерелами розумності, інтелектуалізму і рефлексії. Саме ця єдність реалізовується в соціальному вченні Православної Церкви і її місії. Виконання місії Православної Церкви — важливе питання сучасної теології, яке неможливо вирішити без мудрого розуміння, освяченого реальним містичним досвідом спілкування з Богом.
Проблема діалогу Церкви і суспільства, комунікації, спілкування християн з представниками науки на сучасному етапі є предметом багатогранної діяльності Анатолія Богданенка. Тема релігійного діалогу, екуменізму і комунікації розробляється ним у контексті розвитку місії Православної Церкви в сучасному світі. Цікавими є його думки щодо ролі релігії в житті особистості і суспільства. На сторінках своїх книг він «мріє» про «більш досконалу» місію і комунікацію українського православ’я. Його серце переймається долею українського народу і майбутнім рідної України, яка за роки своєї незалежності і боротьби за свободу тільки починає усвідомлювати силу і красу українського православ’я і велич власної релігійної думки».
Спираючись на думки святих отців Церкви, релігійних мислителів і прогресивні досягнення творчої інтелігенції сьогодення, християнська теологія творить нову наукову картину світу. І саме тому в часи усіляких духовно-моральних, соціокультурних деформацій, політичних фальсифікацій, економічних криз і екологічних катастроф український народ має особливе ставлення і повагу до постатей святих князів, гетьманів, церковних ієрархів, богословів і релігійних мислителів.
Настав час глибокої переоцінки ставлення до теології, культури, історії і місії Церкви. Теологія має стати живою свідомістю християн та місією самої Церкви, осмисленням реальних проблем і викликів сучасного світу, пастирським навчанням, настановленням, духовною опікою і духовною підвалиною культурного життя.
Духовно-просвітницький Центр імені Святих Апостолів при МАУП