Меню

Богословська рефлексія — духовна бесіда на свято отців сімох Вселенських Соборів

Святкуючи день пам’яті святих отців сімох Вселенських Соборів, по-новому осмислюючи історію формування теологічної думки християнства, важливо зазначити, що діяння і рішення багатьох отців Вселенських Соборів стали фундаментом й початком формулювання християнської догматики, апологетики та канонічного права. Без духовного авторитету святих отців, їхніх теологічних орієнтирів, філософської інтуїції дуже важко пізнати та осмислити доктринальні питання християнства, витлумачити формули Стародавньої Церкви, архаїчні положення старозавітної релігії, а отже і позбавитися негативного характеру сприймання самої церковної віри, як чогось зашкарублого, застарілого та мертвого.


Ікона отців VII Вселенського Собору

Святі отці Церкви не нав’язували людському розуму певні надумані схоластичні істини сивої давнини, казуїстичні схеми релігійного буття, вони лише надали можливість людині пізнавати Бога у досвіді церковного соборного буття, жити і зростати у світлі християнської традиції та богослужіння. З історії Церкви ми добре знаємо, що святі отці епохи Вселенських Соборів не ставили собі за мету написати підручники з християнської теології, релігієзнавства, філософії релігії, вони ніколи не формували систематичного викладу істини про Бога, Церкву, політику, мораль, святість, а скоріше засуджували хибні вірування та єретичні спотворювання християнської Благої Звістки про Воскреслого Христа Спасителя, Який реально прийшов на землю, став людиною та духовно оновив життя усього людства.


Пам’ятник святому пророку Мойсею (МАУП)

Святкуючи день пам’яті святих отців сімох Вселенських Соборів, важливо усвідомити, що будь-яке доктринальне формулювання і будь-який текст зі Святого Письма Старого і Нового Завіту обумовлені реальною історією, побутом, людськими традиціями, тобто людським існуванням у гріховному світі, у середовищі обмежених інтелектуальних, філософських або соціальних категорій. Абсолютизувати ці категорії означало б зводити людину до історичного детермінізму, від якого Христос і звільняє людство.


«Певний філософський самоаналіз релігійного життя»

Зрозуміло, що теологічний шлях розвитку християнства означає пошук нових сенсів духовного буття, певної богословської рефлексії, народження нової наукової комунікації, а головне — набуття богословами та християнами нової теологічної мови вираження істини Православної Церкви зрозумілою мовою сучасного світу. В епоху духовної світової смути, глобального потрясіння і інформаційної війни християни усвідомлюють, що вивчення теології — це не тільки релігійна освіта, наукові кабінетні дослідження церковних діячів, але, насамперед, платформа єднання представників Церкви, релігієзнавства, етики, метафізики, соціальної філософії, психології та історії. Теологія в світському вузі — це особлива духовна, релігійна, наукова і трансцендентна комунікація. У контексті цієї наукової комунікації поза історичного часу і земного простору відбувається інтелектуальна бесіда філософів Сократа, Платона, Аристотеля, Бекона, Канта і Гегеля; здійснюється міжрелігійний богословський діалог пророка Мойсея, Господа нашого Ісуса Христа — Спасителя світу, пророка Мухаммада, Будди, Заратустри, Лао-цзи, Конфуція, блаженного Августина, Фоми Аквінського і Мартіна Лютера; по-новому прочитуються книги старозавітних пророків, апостолів, вчителів, святих Церкви Христової, а також письменників і багатьох релігійних мислителів світу.


Пам’ятник філософу Конфуцію (МАУП)


Зображення Фоми Аквінського

Отже, богословська рефлексія — це прийняття викликів сучасного глобального світу, глибокі екзистенційні роздуми над динамікою духовного стану християнства та певний філософський самоаналіз релігійного життя. Переконані, що активна духовна та соціальна позиція християнських богословів моделює платформи минулого, сьогодення і майбутнього людства. Саме виникнення такої відповідальної позиції за світ у сфері української науки і надає величезного значення всій діяльності Церкви, дає змогу ініціювати питання про єднання релігії і науки, Церкви, держави і громадянського суспільства.


Протоієрей Діонісій Мартишин, доктор наук з державного управління,
доктор теології, доцент, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

Наслідуючи життя та подвиги святих отців сімох Вселенських Соборів, увесь християнський світ усвідомлює, що конструктивна наукова діяльність майбутнього — це об'єднання сил теології, державного управління, освіти, бізнесу і гуманізму щодо долі майбутнього людства. Життя сучасного світу вимагає нового мислення і вихід за межі старих схем науки і освіти. У період глобальної кризи економіки, політики і культури, як ніколи, виникає особлива спрямованість людини до свободи мислення, творчості і самовираження, народжується необхідність нової інтелектуальної дискусії про майбутнє глобального світу. Можна припустити, що теологічний та релігієзнавчий пошук смислів сучасного буття — такий самий духовний ризик, як і підприємництво. І на всіх етапах цього релігійно-філософського руху людства до істини саме християнська теологія створює нові концепти науки, розгортає нові ідеї освіти і втілює по-новому давні християнські моделі родинного храмового богослужіння. Повернення релігійних смислів у життя сучасного суспільства стає неминучим.

 

Протоієрей Діонісій Мартишин

Поділитися посиланням: