Міжрегіональна Академія управління персоналом

27 листопада в день пам'яті святого апостола Филипа православні християни вступають у період Різдвяного посту (28 листопада — 6 січня), який в народі називають Пилиповим постом. Глибока і давня традиція підготовки віруючих до свята Різдва Христового в історії Римо-Католицької Церкви має назву адвент (від лат. аdventus — пришестя) — назва передріздвяного періоду, яке наповнене не лише духовними і релігійними сенсами, а й приємними клопотами придбання подарунків, прибирання домівки і прикрасою помешкань.

Протопресвітер Фома Хопко (1939 — 2015) — автор книги «Зимова Пасха»

Не тільки діти, а й дорослі чекають у своєму житті дива, казки, радості, оновлення, таємничої містерії зустрічі з Абсолютом. Саме тому сьогодні так популярні в інформаційному просторі книжки та серіали, в яких поєднані історія, релігія, містика, фантастика і філософська прогностика майбутнього.

Християнська Церква встановила Різдвяний піст для того, щоб християни підготувалися стриманістю в їжі, участю в богослужінні і таїнствах Церкви до радісного й світлого дня Різдва Христового, до «Зимової Пасхи», як писав відомий богослов Православної Церкви в Америці, протопресвітер Фома Хопко (1939 — 2015).

«Народження в житті віруючих християн нових смислів»

Відомо, що піст, покаяння, щира й відверта молитва серця очищають душу від пристрастей, пороків, депресії і зневіри. Не є таємницею, що саме такий гріховний депресивний стан духовної темряви релігійного й фанатичного буття, смутку, зневіри, гризоти супроводжують життя багатьох православних віруючих християн, для яких християнство лише асоціюється з глибокою давниною, археологією, архаїкою і глибоко консервативними цінностями устрою суспільства.

Вимушені визнати, що більшість православних християн вважає, що земна історія розгортається від повноти християнського одкровення старовини, від світлих періодів церковної історії минулого до темних часів сучасності — періоду «відступу» від християнської віри до епохи правління антихриста. Такі віруючі, ідеалізуючи церковну історію і минуле християнства, виступають за збереження виключно прадавніх традицій минулого і за патріархальне суспільство. Вони переконані, що консерватизм — це не тільки політична теорія, а й філософія життя, яка вчить, що минуле є більш досконалим, ніж майбутнє. І головним завданням консерваторів є збереження релігійних, політичних і соціальних традицій, побуту, способу життя й структур, що існували на попередніх етапах історії суспільства і держави. Зазвичай, такі православні християни ратують за відродження монархії, забуваючи, наприклад, що візантійський імператор Юліан Відступник (331 — 363) виступав за відродження традицій минулого, за повернення до «віри батьків» — язичництва (поганства), і його теж цілком можна назвати консерватором.

«Не тільки діти, а й дорослі чекають у своєму житті дива, казки, радості»

Ми бачимо, що багато комуністів, які в XX столітті руйнували храми, впроваджували в університетах науковий атеїзм, сьогодні захищають Православну Церкву і християнські цінності. В полеміці з представниками ліберальної демократії вони конструюють нові міфологічні уявлення про «православного» Сталіна — великого державного діяча, збирача «земель руських» і виступають за утвердження в суспільстві консервативних цінностей. Часто доводиться чути в православному середовищі висловлювання переконаних церковних «консерваторів»: «Раніше — в минулому, в сиву давнину — було набагато краще, була справжня православна віра, а сьогодні лише відступництво від Бога». Не таємниця, що більшість православної громадськості негативно ставиться до процесів модернізації (переходу від традиційного суспільства до сучасності та інновацій), разом з тим критикуючи ліберальні цінності.

Відомо, що не всі православні християни розуміють: ліберальна ідея виходить з принципу того, що в центрі суспільства, держави, політики стоїть окрема людська особистість (вільний індивідуум). І саме в період Різдвяного посту Православна Церква нагадує про необхідність прагнення до духовної свободи, перегляду свого життя, релігійного оновлення, народження в житті віруючих християн нових смислів, цінностей, набуття нових векторів духовного руху до Бога. Адже саме християнська аскетика звільняє людину від вантажу минулих гріхів, сумнівів, страхів і відчаю.

«Участь в богослужінні і таїнствах Церкви»

Звичайно, не завжди життя віруючої людини має підкорятися загальним правилам розвитку сучасної цивілізації. Відомо, що, незважаючи на наявність справедливої критики на адресу православного духовенства і віруючих, саме Православна Церква як соціальний інститут демонструє надзвичайну стійкість духовних і соціальних зв'язків людини в епоху найрадикальніших духовних, політичних, соціальних і економічних змін. У цій ситуації саме богослужбова традиція (історія, теорія та практика святкування церковних свят) Православної Церкви служить не тільки символом безперервності духовного спілкування людини і Бога, а й критерієм справжнього сприйняття цілісності людського життя.

Історія людства свідчить, що розпад суспільства починається з втрати духовних цінностей культури. Визнаємо, що в сучасному суспільстві відбуваються не завжди позитивні зміни в політиці, економіці та культурі, але й проблема духовного оновлення і відродження церковних парафій також часто підміняється просто реанімацією консервативної ідеології в житті Церкви. Цілком очевидно, що в духовному житті християнин не буде духовних проривів, справжнього оновлення, радості, якщо його погляд буде звернений тільки в минуле. Православна Церква вибудовує своє справжнє бачення проблем суспільства на перспективі есхатологічного майбутнього. Духовне оновлення в духовному житті починається з науково-богословського аналізу християнами власної історії, літургійної традиції і церковних свят. Християнська літургійна традиція грає важливу роль у процесі формування сучасної культури.

Протоієрей Діонісій Мартишин, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

У сучасних умовах гостро стоїть проблема християнського місіонерства і церковної просвіти, яка визначається активністю і зацікавленістю суспільства у вивченні питань теології, релігії та релігійної філософії. Саме релігія відіграє найактивнішу роль в суспільстві, служить сполучною ланкою між культурою, політикою і економікою. В релігії і богослов'ї Християнської Церкви зароджуються ціннісні орієнтації і переваги, що виступають джерелами і мотивацією для будь-якої програми розвитку людини і суспільства, хоча безумовно цей процес сам по собі вкрай складний і суперечливий. Переконані, що християнська історія, богослужіння несуть в собі, насамперед, екзистенційну можливість містичної події — зустрічі Бога і людини. У період Різдвяного посту приходить розуміння того, що для духовного життя важливі не стільки історичні події та явища, скільки смислова і ціннісна сторона християнського світосприйняття.

Протоієрей Діонісій Мартишин,
завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП