Міжрегіональна Академія управління персоналом

Четверту неділю Великого посту присвячено одному з найбільш видатних представників християнської аскетичної думки — преподобному Іоанну Ліствичнику, який жив у VII столітті. Він був автором відомого духовного твору «Ліствиця», тому преподобного Іоанна народ і став називати «Ліствичником». Подвижник віри був глибоко навченою і обдарованою людиною, володів високим проникливим розумом, винятковою духовною чуйністю і духовним досвідом боротьби з людськими пристрастями. Святий з любов'ю наставляв і повчав усіх, хто приходив до нього, розкривав їм не тільки основи православної віри, а й духовного аскетичного життя. Приховуючи свої великі духовні подвиги від людей, преподобний Іоанн іноді усамітнювався в печері для молитви і споглядання божественних істин буття. Але люди все одно постійно приходили до нього за духовними настановами і повчаннями. Можна сказати, що його печера була центром духовної просвіти і християнської мудрості. У віці 75-ти років, після сорокалітнього подвижництва на самоті, преподобний був обраний ігуменом Синайського монастиря. Історики зазначають, що близько чотирьох років преподобний Іоанн Ліствичник керував духовним життям святої обителі Синаю.

Ікона преподобного Іоанна Ліствичника

Під час управління монастирем і була написана преподобним знаменита книга «Ліствиця» — справжній духовний скарб для кожного православного християнина. У книзі розглядаються певні ступені духовного сходження, шлях до моральної досконалості та святості. Наприкінці його життя Господь за великі аскетичні подвиги і християнську мудрість наділив преподобного благодатними дарами прозорливості і чудотворіння. Вивчаючи життя святих, аналізуючи їхній духовний досвід, сучасна людина повинна вміти транслювати їхні духовні ідеї у площину свого власного духовного життя. Багато християн наслідують подвиги святих. Чимало людей готові молитися, поститися, стояти на камені, зачинятися в кімнаті, навіть згодні носити каміння (вериги), але ось наслідувати внутрішній світ духовної аскетичної боротьби святих з пристрастями та гріховними помислами — бажаючих мало.

Варто зауважити, що плодами духовного життя святих є радість, подяка, прощення, смиренність, лагідність, любов і милосердя. Глибинний зв'язок християнського богослов'я, мудрості духовного буття, християнської аскези, богослужіння та реального життя сучасного суспільства цілком очевидна для кожного сучасного богослова. Історія Церкви пов'язана з особистісним досвідом святих, які зуміли актуалізувати у просторі церковного та суспільного життя духовні цінності християнства. Святі (святителі, преподобні, мученики) не тільки були подвижниками віри, молитовниками і аскетами, але і трансляторами духовних ідей. У їхньому житті місіонерство, просвіта, проповідь були невіддільними від особистісної домашньої молитви і богослужіння Церкви. Зазначимо, що найважливішою духовною проблемою життя Православної Церкви є питання духовної (богословської) освіти і всебічного церковного просвітництва. Святкуючи день пам'яті преподобного Іоанна Ліствичника, необхідно усвідомити, що важливою складовою церковного життя і багатогранної діяльності православних християн є місіонерство, просвіта та катехізація.

«Ліствиця» — справжній духовний скарб для кожного православного християнина

Під місіонерством богословська наука розуміє поширення релігійного віровчення християнства серед людей, а також реалізацію певних духовних завдань релігійних громад Церкви в житті сучасного суспільства. Мета місіонерства полягає у духовному пізнанні Христа, в залученні людини до християнського способу життя. Місіонерство розкриває досвід справжнього духовного Богоспілкування і приєднує людину до таємничого й містичного життя євхаристійної громади Православної Церкви. Отже, катехізація (навчання православній вірі) і місіонерство — це не тільки проповідь Євангелія, а й фундамент, утвердження і розвиток церковного життя людей у єдності з Богом.

Нагадаємо, що проповідь Слова Божого, звершення богослужіння і таїнств, соціальне служіння, катехізація, місіонерство є невід'ємною складовою священної глобальної місії Православної Церкви в сучасному світі. Важливо зазначити, що інтелектуальне і просвітницьке служіння Православної Церкви ширше і глибше академічного (шкільного) процесу передачі і засвоєння богословських знань та історичних фактів про життя Церкви. Осередком і сенсом справжнього церковного життя є благодатне преображення буття людини в Євхаристії, таїнствах Церкви і богослужінні.

Таким чином, катехізація — це християнська допомога людині увірувати в Бога, свідоме і відповідальне входження людської особистості в життя Православної Церкви, навчання православного християнина в істинах віри і утвердження в моральних нормах та духовних чеснотах християнства. Катехізація залучає людину до вивчення Святого Письма і Священного Передання Церкви, в тому числі до участі у літургійному житті Церкви, до власного осмислення молитовного і аскетичного досвіду християнства.

Немає сумніву, що питання християнської катехізації та місіонерства мають важливе значення для православної богословської думки і духовної культури усього людства. Мова йде про взаємодію Церкви і суспільства, Церкви і культури, про ті способи та моделі духовного життя, які сформовані і породжені історією християнства, та завжди були виявленням справжнього біблійного ставлення до Бога, світу та людини. Цілком очевидно, що сучасна богословська думка Церкви, як ніколи, має особливу потребу у з'ясуванні головних мотивів християнської місії. Питання християнської місії постійно пов’язані з осмисленням духовного і соціального значення Православної Церкви для справжніх реалій земного буття світу (культури, науки, економіки, політики, мистецтва, живопису, літератури). Тобто, мова йде про роль Церкви в історичному часі життя усього людства. І згідно з ученням християнства Церква перебуває у світі з особливим завданням або місією: думати і діяти так, як завжди думав і діяв Христос Спаситель. Святе Письмо вчить: «Хто говорить, що перебуває в Ньому, той повинен робити так, як Він робив» (1 Ін. 2: 6).

Святі Церкви Христової вважали, що через Церкву (таїнства і богослужіння) повнота освячення і одухотворення світу, послана самим Богом у світ для його спасіння і відкуплення від гріха. Таким чином місіонерська природа Церкви Христової на землі не в запереченні світу, культури, цивілізації, а в утвердженні та прийнятті світу (суспільства) як об'єкта божественної любові. Мета християнської місії полягає не у втечі від світу (ізоляції), а у спасінні світу. Звичайно, треба визнати, що завжди існує спокуса, духовна певна омана розглядати історію християнства як втечу від світу, як духовну ізоляцію і як повну зневагу інтересами суспільства.

Християнська аскеза, піст, молитва служить єдиною метою — навчити людину християнській любові

Такий помилковий підхід ізоляції і втечі суперечить Євангелію. Важливо наголосити, що життя преподобного Іоанна Ліствичника нагадує нам про єдність християнської аскези і духовної просвітницької місії Церкви. Не можна відокремити молитву від вивчення Святого Письма і читання духовної літератури, а пост від місіонерства і катехізації. Глибоко переконані, що духовний розвиток сучасного суспільства в аспекті всебічної християнізації і релігійної (богословської) освіти істотно залежить від успішності церковної місії, яка є найбільш істотним джерелом і дієвим механізмом розвитку сучасного церковного життя. Ефективна церковна місія є не тільки найважливішим, важливим напрямом просвітництва самих церковних парафій, а й усього суспільства, усього глобального світу. Церковна місія та просвітництво є найважливішим ресурсом, засобом розвитку соціальних функцій церковного організму в цілому.

Звертаючись з молитвою до преподобного Іоанна Ліствичника про допомогу і підтримку, християни мають прагнути поєднати традиційне чернече (монаше) покликання, споглядальне містичне життя із справжнім євангельським свідченням про Христа (катехізація, просвітництво, місіонерство). Доречно зазначити, що багато преподобних святих отців володіли унікальним даром духовної підтримки, їхні слова були сповнені духовної радості, тепла, оптимізму, молитовної подяки Богові. Вони не тільки знали тонкощі духовного аскетичного життя, літургійні особливості храмового богослужіння, а й створювали навколо себе атмосферу радісного, світлого неземного буття в Дусі Святому.

Саме сьогодні людству, обтяженому різними знаннями, інформацією, в тому числі і богословськими теоріями і концепціями, не вистачає досвідченого і духовного знання живої присутності Христа, яким володіли православні подвижники віри та благочестя. Виникає справедливе запитання: «Чому заможні і багаті люди (царі, королі, князі) залишали світ і йшли в монастир? Заради богословського знання, інформації про релігію, християнську аскезу, храмове богослужіння?» Ні, вони хотіли навчитися у подвижників віри і благочестя справжній християнській вірі, живому відчуттю присутності Бога в житті людини, надії і духовній радості, яка завжди перемагає печаль, смуток і розпач.

Умовно святих можна вважати філософами духовної радості і любові Христової. Християнство є вищим Божественним одкровенням про любов, радість і обоження людини. Важливо пам'ятати, що саме смуток — це, найстрашніший і небезпечний гріх, розслабленість, свого роду занепад духовних сил, коли людина вже не здатна боротися з гріховними помислами, сумом і тугою. Саме від такого стану душі і серця виникає відчуття порожнечі, знемоги, серцевої тривоги, відчаю, безглуздості буття, нудьги, неприязні, духовної нудоти, нездатності тримати у розумі світло, радість і надію. Отже, для життя душі смуток є свого роду духовною пустелею, або прірвою мороку і темряви.

Протоієрей Діонісій Мартишин,
доктор наук з державного управління, доктор теології, доцент,
завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

Перемогти зневіру можна тільки духовною радістю, смиренням, лагідністю, молитвою, надією і любов'ю до Бога. Сам Бог через свою любов подає людині світло і радість буття. Будучи монахом, преподобний Іоанн був закоханий у Бога і цю любов він міг передати ближнім. Християнська аскеза, піст, молитва служить єдиною метою — навчити людину християнській любові, лагідності, смиренню, здатності бачити і пізнавати Бога. Для цього необхідно перемогти пристрасті, гріхи і пороки, що спотворюють природу і життя людини.

Отже, вшановуючи пам’ять преподобного Іоанна Ліствичника, який написав богословські твори, присвячені духовній боротьбі, християнському аскетизму та подвижництву, християни мають зосередитися саме на актуальності духовного, а не лише тілесного подвигу. Це усвідомлення важливості пріоритету духовного над матеріальним набирає особливої ваги у період Великого посту — духовно-морального сходження до вершин Воскресіння та оновлення серця, розуму і душі. Піст не може бути голодомором, бо голодує і хвора людина на діабет та захворювання шлунка, і східні йоги, і ув’язнена людина, і навіть просто жебрак. Ніде у службах Великого посту не йдеться лише про піст виключно тілесний. Навпаки підкреслюється, що треба поститися тілесно і поститися духовно. Піст тільки тоді має релігійний зміст, коли він з’єднується з богослужінням, молитвами та богословськими роздумами про християнські чесноти та справжню живу християнську віру.

Протоієрей Діонісій Мартишин