Меню

Єдність віри та науки — духовна бесіда на свято святителя Луки Кримського (11 червня)

У сучасному секулярному суспільстві не завжди щастить релігії. За часів радянського періоду наш народ був отруєний атеїзмом, тому і сьогодні для багатьох життя Православної Церкви також подається завжди в образі духовного мороку «попів у рясі», невігластва та різних забобонів. Відомо, що подібним чином певні кола суспільства ставляться і до християнського богослов’я. Разом з тим час науковцям відомо, що існування будь-якого народу в часі забезпечується релігією, творчістю та духовною культурою. Реальним спростуванням того, що релігія є невіглаством, може стати світське та духовне життя святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького).


Ікона святителя Луки, архієпископа Сімферопольського

В історію людства він увійшов як талановитий хірург, вчений зі світовим ім'ям, видатний церковний ієрарх, молитовник, духовний наставник і духовний лідер Православ’я. Сьогодні у богословській та історичній науці значна увага приділяється переосмисленню життєвого досвіду багатьох церковних ієрархів радянської доби, які своїм сповідницьким життям засвідчили, що православна віра — це не лише богослужіння у храмі, молитва вдома, духовні роздуми над Святим Письмом, а насамперед, реальне свідчення про Бога у житті сучасного суспільства.

Валентин Феліксович Войно-Ясенецький (1877 – 1961 ) народився 27 квітня 1877 року в місті Керчі в родині аптекаря. З дитинства його серце, палаючи любов’ю, прагнуло до краси і небесного натхнення. Він захопився малюванням, проте художником не став. Бог покликав його до медицини. У житті святителя повністю зреалізувалися слова Святого Письма Старого Заповіту, з книги Ісуса сина Сірахова: «Шануй лікаря честю через потребу в ньому; бо Господь створив його, і від Вишнього зцілення... Господь створив з землі ліки, і розсудлива людина не нехтуватиме ними. Для того Він і дав людям знання, щоб прославляли Його в дивних ділах Його: ними він лікує людину й знищує хворобу її. Той, хто виготовляє ліки, робить з них суміш, і справа його не закінчується, і через нього буває добро на землі. Сине мій! У хворобі твоїй не будь зневажливим, але молись Господу, і Він зцілить тебе. Кинь гріховне життя, і виправ руки свої, і від усякого гріха очисти серце... І дай місце лікарю, бо і його створив Господь, і нехай не відходить він від тебе, бо він потрібен. Інколи в їхніх руках буває успіх. Бо і вони моляться Господу, щоб Він допоміг їм подати хворому полегшення й зцілення для продовження життя» (Сір. 38, 1-2, 4,6-10, 12-14).


Портрет святителя Луки (Войно-Ясенецького)

Майбутній святитель у 1898 році вступив до Київського університету на медичний факультет. Після закінчення університету працює молодим хірургом на Далекому Сході. Важливо зазначити, що Войно-Ясенецький завжди поєднував наукову діяльність із лікарською практикою, втілюючи ідеали справжньої науки — синтез теорії та практики. І саме тому у 1915 році Валентин Войно-Ясенецький випускає монографію «Місцева анестезія», яка була відзначена премією Варшавського університету.

У 1917 році Валентин Феліксович разом зі своєю дружиною Ганною Василівною Ланською переїжджає до Ташкента, у зв'язку з тим, що в неї було виявлено туберкульоз легень. Велике випробування талановитого лікаря, подвижника православної віри та благочестя починається зі смерті дружини, яка залишає йому чотирьох дітей. Після смерті рідної та коханої людини Войно-Ясенецький повністю поринає у роботу, в основу якої покладено служіння жертовної дієвої любові, спрямованої на запобігання людським стражданням і їх полегшення шляхом медицини. Але при цьому, важливо наголосити, лікар постійно відвідував богослужіння Православної Церкви, виступав на богословських зборах та дискусіях. У часи атеїзму, гонінь на віру, у період переслідування віруючих Бог прославляє своїх праведників і саме тому прикликає на священство, чернецтво та архіпастирське (єпископське) служіння Войно-Ясенецького.


«І сьогодні, навіть після смерті, святитель Лука продовжує допомагати усім хворим, хто звертається до нього з молитвою»

Прийнявши священний сан пресвітера, отець Валентин поєднує священство з діяльністю вченого та хірурга. Але у 1923 році він стає ченцем з ім'ям святого апостола і євангеліста Луки і у тому самому році приймає архієреєйський сан (стає єпископом). Життя святителя Луки безперечно, позначене силою інтелектуальної думки та творчими пошуками єдності віри й розуму, християнства й медицини, релігії та культури. На нашу думку, його життя було сповнене духовної жаги, щирого прагнення розкрити сенс людського життя в усій повноті християнської любові та турботи за ближнього. Справжній духовний досвід пізнання Бога, розбудова церковного й громадського життя на засадах християнської віри детально описані на сторінках його духовних настанов. Мученицьке, багатостраждальне й сповідницьке життя святителя несе у собі численні промені духовних пошуків, суперечностей, релігійних зацікавлень, проблем, якими було позначене життя України і всієї Європи за часів червоної радянської диктатури.

За свою стійкість у православній вірі, мужність і принциповість святитель тричі заарештовувався і відбував заслання. Проте й там не припиняв лікувати хворих та займатися наукою. У 1934 році побачила світ його наукова праця «Нариси гнійної хірургії», в якій зібрано та описано медичні підходи до діагностики та лікування різноманітних розладів та хвороб, пов'язаних з наявністю гною, в умовах обмежених медичних ресурсів та відсутності антибіотиків. Наголосимо, що саме за цю працю в 1946 році святитель отримує Сталінську премію І ступеня.


Орден Української Православної Церкви святителя Луки, Архієпископа Кримського

Але до цієї важливої події для кожного радянського науковця будуть передувати арешти, гоніння, переслідування та ув’язнення. Під час третього арешту в 1937 році єпископ Лука на прохання радянської влади став головним хірургом Красноярського евакуаційного госпіталю. У 1942 році єпископ Лука був зведений в сан архієпископа. Служіння на Красноярській церковній кафедрі він поєднував з науковою діяльністю і напруженою роботою хірурга. На Кримську землю архієпископ Лука прибув у 1946 році. Тут його зустріли різні проблеми: закриті храми, післявоєнна розруха, цілковита бідність народу, відсутність освічених православних священиків. Багато фізичних і духовних сил доклав владика Лука, щоб відродити повноцінне храмове життя єпархії, розбудувати церковну місію та християнське просвітництво. При цьому святитель Лука не залишав медичної практики, консультуючи та оперуючи в Сімферопольському військовому госпіталі. Владика володів безцінним духовним та медичним даром: з вражаючою точністю ставив діагнози, а також міг духовно передбачати майбутнє людей (есхатологічне богословське мислення та дар християнського містичного провидіння).


Протоієрей Діонісій Мартишин

Земне життя архієпископа Луки закінчилося 11 червня 1961 року, у день Всіх святих. Поховано його в Сімферополі на цвинтарі біля храму Всіх святих, а пізніше його мощі були перенесені до сімферопольського Свято-Троїцького собору. І сьогодні, навіть після смерті, святитель Лука продовжує допомагати усім хворим, хто звертається до нього з молитвою. Усією Повнотою Православної Церкви у 2000 році святитель Лука був канонізований, прославлений у сонмі святих та внесений до Собору новомучеників і сповідників для загальноцерковного вшанування святих усім народом Божим.

 

Протоієрей Діонісій Мартишин

Поділитися посиланням: