Навчання

Меню

Моральна сила віруючої людини — духовна бесіда на свято Собору вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова і Іоанна Златоуста

12 лютого Православна Церква святкує Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого (330 – 379), Григорія Богослова (329 – 389) та Іоанна Златоуста (347 – 407). Досліджуючи історію виникнення цього церковного свята, необхідно зазначити, що в житті Давньої Церкви відбувалися чвари і постійні суперечки з приводу того, що одні християни називали себе василіанами, другі — григоріанами, а треті — іоаннітами. Безплідні дискусії, протистояння, «спортивні змагання шанувальників» про велич того чи іншого святителя руйнували церковну єдність. І тоді, у 1084 році, Господь в духовному явленні відкриває свою волю візантійському ритору, поету, письменнику, педагогу і митрополиту Євхаїтському Іоанну (Мавроподу) (XI ст.). Йому являються три святителя і говорять про те, що вони рівні перед Богом, і саме тому треба припинити суперечки і встановити загальний день святкування їхньої пам'яті. Таким чином, архіпастир Іоанн, прийнявши духовне бачення як знак Божий, примирив ворогуючі сторони християн і встановив церковне свято, яке і сьогодні Православна Церква відзначає 12 лютого.


Ікона Собору вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста

Святителі Василій Великий, Григорій Богослов і Іоанн Златоуст, закликаючи людство до духовної єдності християнського світу, своїм власним життям і богословським ставленням до християнської місії Вселенської Церкви, проголошували домінування цілісного й гармонійного світосприйняття у духовному бутті християнства. Святкуючи день пам’яті трьох святителів, важливо усвідомлювати, що богословська творчість і релігійна спадщина святих Церкви Христової може стати головним у духовно-моральному житті особистості і суспільства, оскільки моральна сила віруючої людини і творча думка релігійних мислителів, — безмежні. Наукові дослідження ціннісних підвалин духовної спадщини святих отців Церкви мають, зазвичай, яскраво виражений, інтеграційний характер і часто акумулюють знання релігії, етики, історії та соціології. Доречно зазначити, що соціальну проблематику людства християнське богослов'я розглядає не через призму схоластичної церковної науки в межах моральних настанов і духовних повчань клерикалів у храмі, а в парадигмі пошуку істини, філософської та богословської дискусії.


Християнство у сучасному світі

Зазначимо, що святитель Василій Великий залишив після себе багато богословських творів (духовні бесіди на книги Святого Письма, книги про Святу Трійцю, роздуми про Святого Духа, розмисли про хрещення, аскетичні трактати, моральні правила, монастирські статути і проповіді). Перу святителя Григорія Богослова належать духовні листи, глибокі роздуми про сутність богослов'я і духовна поезія. Духовна і богословська спадщина святителя Іоанна Златоуста перевершує обсяг творінь будь-якого зі святих отців Східної Церкви. Здебільшого — це проповіді і духовні бесіди, записані слухачами, головною темою яких було тлумачення текстів Святого Письма.


Освячення всього процесу життєдіяльності людства цінностями християнства

Християнське богослов'я, в якому містяться безцінні духовні доробки святих отців Церкви, дає можливість сучасним дослідникам в межах соціального вчення християнства розглянути основні питання етики, моралі, політики, права і акумулювати безцінний досвід етичного осмислення багатогранного людського буття. Змушені погодитися, що, нерідко, коли торкаються теми етики, у багатьох людей виникають найрізноманітніші уявлення про цей предмет.

Одні вважають, що етика — це просто правила поведінки людини в суспільстві, другі — що це духовні роздуми про совість, духовні переживання людини і філософські думки про добро і зло. Богослов'я розглядав етику в контексті явищ суспільного і церковного життя як гуманітарну дисципліну, що досліджує моральні аспекти багатогранного буття особистості і суспільства. Важливо зазначити, що насправді релігійна етична проблематика не розглядається окремо від питань соціології, філософії і політології.


Ікона святителя Василія Великого (фрагмент настінного розпису академічної каплиці на честь Собору Дванадцяти Апостолів при МАУП)

Соціологічна та етична проблематика проходить червоною ниткою через усю соціальну думку християнства. Подолати крайнощі психологічного суб'єктивізму людини можна лише на підставі релігійної етики, яка об'єднує вічне, справжнє, належне, прекрасне в понятті «норма» суспільного розвитку. Саме святителі своїм життям довели, що наука і релігія з вражаючою ясністю позначаються у творчій силі людини і перетворенні світу.

Богословська спадщина святих отців Церкви допомагає сучасному християнинові долати штучні межі «паралельних соціальних та духовних світів» у житті сучасної людини, якій доводиться жити в різних площинах одночасно: професійна діяльність, процеси культури, наука, освіта, богослужіння, державні й виключно політичні інтереси. Соціальна думка християнства, враховуючи духовні настанови святих отців Церкви, намагається подолати церковну ізоляцію, з'єднати людські земні прагнення і дію Божої благодаті, а також інтегрувати соціальну проблематику буття, професійну етику, філософію, естетику, в життя християнина.


Ікона святителя Григорія Богослова

Ось яскраві приклади існування «паралельних світів» у житті християнина. Ми є свідками того, що віруючі люди ходять у неділю і святкові дні до храму, беруть участь в богослужінні, навіть моляться і читають Святе Письмо, духовні книги, але не керуються духовними ідеалами Церкви у світі політики, культури, науки і творчості. Вихід з такої певної культурної кризи і соціального протиріччя святі отці Церкви бачили у скасуванні психологічної ізоляції, в освяченні всього процесу життєдіяльності людства цінностями християнства та релігійної етики.


Ікона святителя Іоанна Златоуста (фрагмент настінного розпису академічної каплиці на честь святого великомученика Георгія Побідоносця при МАУП)

Духовний досвід святителів допомагає по-справжньому зрозуміти і реалізувати людську свободу та творчість. Смирення, про яке ледве не усі християни постійно говорять з легковажністю та пихатістю, — це справжній духовний досвід відмови від егоїзму, гордості і свавілля гріховного людини. Шляхом смирення і підпорядкування людської волі владі Бога людина долає свій егоїзм, зарозумілість, гординю. Головним у житті християнина стає Господь, людина починає дивитися на світ очима Творця. Вона починає бачити навколо себе любов, прояви благодаті Святого Духу у своїй власній творчості, покликанні, місії, професії. У своєму духовному бутті християнин виявляє особистісний характер духовних дарів, унікальність земного світу, створеного Богом. Осягаючи світ шляхом смирення перед Богом, людина розкриває нове бачення світу. Сприймаючи Божественну любов, вона інтегрує духовні ідеї християнства в літературу, поезію, літературу, науку, мистецтво, технології, економіку і навіть політику.


Духовні ідеали Церкви у світі науки, культури, освіти і творчості

Смирення у своїй аскетичній сутності не заперечує свободу людської особистості, навпаки, воно передбачає реалізацію свободи і постійний духовний рух, динаміку духовного життя. Тільки справжня смиренність, вільне підпорядкування людини закону Бога має релігійне значення і цінність. Примусова смиренність, нав'язана релігійною організацією або духовним лідером (церковна ієрархія, духовні отці), політичною ідеологією (політична маніпуляція), не мають ніякого сенсу для справжнього духовного життя християнина. Рабство, поневолення, страх перед керівництвом, духовне «кріпосне право» церковних організацій і справжнє християнське смирення — різні вектори духовного руху людства.


Соціологічна проблематика проходить червоною ниткою через усю богословську думку християнства

Мова йде про правильне сприйняття сутності людської свободи у світлі християнського вчення про суспільство. Вивчаючи духовні твори святих отців Церкви, розмірковуючи над місією християнина у світі і сучасними проблемами людства, що повстали перед Православною Церквою, зазначимо, що тільки духовне і творче життя особистості здатне наповнити життя суспільства абсолютним змістом і сенсом. Створення дієвої моделі розвитку суспільства можливо лише за наявності великої духовної ідеї. Подолання духовної прірви між абсолютною теоретичної цінністю християнства і практичними відносними цінностями суспільства, можливе, на думку святих отців, шляхом свідомого поєднання християнином духовних ідеалів Церкви з суспільно-політичним і культурним життям суспільства.


Протоієрей Діонісій Мартишин, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

Отже, святі отці Церкви вчили, що саме на засадах християнської моралі можливе перетворення суспільства і поліпшення духовно-морального розвитку людської особистості. Бог є вищим благом, який освячує вчинки, звичаї, чесноти людини. Мораль повинна співвідноситися з християнською богословською думкою, оскільки богослов'я Церкви може визначити межі між гріховними і богоугодними устремліннями людини. Мораль інтерпретується святими як реалізація творчості і християнських ідеалів.

Протоієрей Діонісій Мартишин