Міжрегіональна Академія управління персоналом

П’ятий тиждень Великого посту присвячений преподобній Марії Єгипетській, яка народилася у місті Олександрії — культурній столиці Візантії З історії Православної Церкви ми знаємо, що коли їй виповнилося дванадцять років, вона пішла зі своєї родини. Як часто буває, занурившись у стихію «вільного» і «яскравого» молодіжного життя, без опіки і виховання батьків, Марія захопилася порочним життям і стала повією. Шлях гріха і пороку був для неї привабливим і совість не гризла її. Доречно зазначити, що дуже часто, як це не парадоксально, гріх та інтерес до релігійної проблематики йдуть одним шляхом. Не змінюючи гріховного способу життя, людина філософствує про Бога, Церкву і святість. Скоюючи злочини, знищуючи в собі все святе, християни, ходять до храму, будують собори, здійснюють паломництво монастирями, але в їхніх серцях немає вогню віри і любові до Бога. Просто відбувається формування «християнської магії» — колекціонування ікон, мощів та інших святинь Церкви для «музею» релігійного поклоніння, але без надбання духовних чеснот, християнської святості й духовно-моральної трансформації буття.

Ікона преподобної Марії Єгипетської

Так було і в житті майбутньої преподобної Марії. Не залишаючи гріховного способу життя і своєї прадавньої «професії», вона вирушила з групою паломників у святу землю. До того ж, перебуваючи з паломниками на одному кораблі, вона не припиняла спокушати людей і грішити. Потрапивши до Єрусалиму, Марія, як і всі паломники, попрямувала в храм Воскресіння Христового. Люди без усілякої перешкоди входили до храму, але Марію біля входу зупинила якась невидима рука і, докладаючи величезних зусиль, вона не змогла увійти в нього. Тут вона і усвідомила, що Господь не допускає її увійти в святе місце за її гріховний спосіб життя і думок.

Охоплена жахом, відчаєм, відчуттям власної негідності і почуттям глибокого каяття, вона стала молити, благати Бога про прощення гріхів, обіцяючи докорінно виправити своє життя. Побачивши біля входу у храм ікону Божої Матері, Марія стала просити Богородицю заступитися за неї перед Богом. Після цього вона відразу відчула в душі просвітлення і безперешкодно увійшла в храм. Проливаючи сльози біля гробу Господнього, Марія вийшла з храму зовсім іншою людиною, обравши шлях справжнього покаяння та кардинальної зміни способу життя. З Єрусалиму вона покрокувала у сувору і безлюдну Йорданську пустелю і там майже півстоліття провела в повній самоті, в пості й молитві, розмірковуючи над своїми гріхами. Аскетичні подвиги, суворе утримання від їжі, молитва і постійне внутрішнє звернення до Бога абсолютно змінили серце і розум Марії, вона викоренила в собі всі гріховні устремління і своє зруйноване гріхом тіло зробила чистим храмом Духа Святого.

Старець Зосима та преподобна Марія Єгипетська. Святе Причастя

Старець Зосима, який жив у Йорданському монастирі святого Іоанна Предтечі, з волі і промислу Божого удостоївся зустрітися в пустелі з преподобною Марією, коли та вже була глибокою старицею. Він був вражений її святістю, смиренням, духовною поміркованістю і даром прозорливості. Одного разу старець побачив преподобну, яка під час молитви підіймалася над землею, а іншим разом він бачив, що свята йде через річку Йордан, як по суші. Прощаючись зі старцем Зосимою, преподобна Марія попросила його через рік знову прийти в пустелю, щоб причастити її святих Христових Таїн. Старець прийшов у призначений час і причастив преподобну Марію Святими Дарами. Повернувшись в пустелю ще через рік в надії бачити святу, він вже не застав її в живих. Життєпис святої оповідає про те, що старець поховав останки преподобної Марії в пустелі, в чому йому допоміг лев, який своїми кігтями вирив яму для поховання тіла праведниці. Це було, приблизно, як зазначають історики, в 521 році.

Таким чином, велика грішниця, звернувшись до Бога, змінивши свої думки, стала найбільшою святою Церкви Христової і залишила яскравий приклад справжнього християнського покаяння всьому людству. У період духовного сум'яття, розпачу, туги і масового психозу людства, преподобна Марія Єгипетська нагадує кожному з нас не тільки про покаяння, про зміну способу мислення і життя, а й про необхідність участі у Святій Євхаристії. Святе Причастя — це не середньовічний обряд клерикалів, церковників, попів у рясах, а справжнє прилучення християнина до Тіла і життя самого Христа Спасителя.

Варто зауважити, що останні місяці церковного життя, богословські суперечки про Святе Причастя, богослужіння, проповідь, соціальну ізоляцію християн, канони та моделі духовного життя християнського світу дійшли головного підсумку останнього періоду церковної історії: у церковних ієрархів, богословів, прихожан все менше реальної живої віри, довіри Христу і все більше — політичної демагогії, ідеологічних суперечок і онлайн трансляцій — самозамилування самими собою. Церковна проповідь наповнилася новими словами: геополітика, конспірологія, політичне протистояння, глобалізація, ізоляція, медичні та інформаційні технології. Церковний світ розколовся на два табори.

Преподобномучениця Марія (Скобцова) (1891 – 1945)

Одні кажуть, що я люблю Православ'я, а отже, ненавиджу сучасний світ, а інші, стверджують, що світ змінився, і спілкуватися з Христом можна тільки по скайпу: з одного боку, домінування, утвердження релігійного радикалізму і мертвого традиціоналізму, а з іншого — наївний світ блогерського позитиву і релігійного модернізму. Церква вчить, що в житті християнства завжди є різні точки зору на світ, політику, екуменізм, глобалізацію, інформаційні технології і медицину. Умовно кажучи, в Церкві мають право на голос і праві і ліві, ліберали і консерватори. Більш того в історії християнства існують різні підходи і до самого духовного життя. Церква являє різні приклади святості. Святкуючи день пам'яті преподобної Марії Єгипетської (VI століття), можна згадати і про іншу святу Православної Церкви ― Марію (Скобцову).

Коротко розповімо про її життя. Свята Марія — в миру Єлизавета Юріївна Пиленко (Кузьміна-Караваєва) — поетеса, літератор, черниця Константинопольського Патріархату, богослов, благодійник, активний діяч Російського студентського християнського руху (РСХР), учасник французького Опору, праведник світу. Загинула у 1945 році в газовій камері Равенсбрюка. Канонізована Константинопольським Патріархатом як преподобномучениця 6 січня 2004 року. В історію християнства та релігійної думки людства вона увійшла не тільки своїм подвигом жертовної любові (замість своєї сусідки по табору Равенсбрюк, де перебувала за те, що вкривала від фашистів євреїв, пішла в газову камеру), але і своїми роздумами про типи релігійного життя. Преподобномучениця Марія (Скобцова) вказувала на те, що православний світ протягом історії сформував п'ять історичних типів благочестя: 1) синодальний; 2) уставницький; 3) естетичний; 4) аскетичний; 5) євангельський.

Світ, що змінився

Проаналізуємо багатогранний світ історичного благочестя Православ'я. Синодальний тип благочестя служить не Богові, а державі, ставить вище цінностей християнства політичну ідеологію і політичну доцільність. Уставницький тип благочестя стверджує культ обрядовірря, де буква церковного статуту вбиває дух, творчість і свободу. Естетичний тип благочестя захоплюється культом старовини, церковним співом, іконографією, візантійською і давньоруською історією, занурюючи людину в світ церковної археології. Аскетичний тип благочестя проповідує не про любов і милості Христа, а про подвиги ченців, аскетів, концентруючи увагу людини тільки на стражданні і пості.

Матушка Марія завжди говорила про те, що сучасний християнин стає на шлях ідолопоклонства, зраджує Христа в ім'я держави, нації, соціальної ідеї, маленького буржуазного комфорту, матеріального благополуччя, естетики, музейної краси і підміняє любов Христову дотриманням суботи та виконанням аскетичних правил. Вона була глибоко переконана в тому, що Церква і народ Божий потребують, як ніколи, актуалізації євангельського типу благочестя, коли радість зустрічі з Живим Богом наповнює наше життя світлом, любов'ю, милосердям і взаємною підтримкою.

Протоієрей Діонісій Мартишин, доктор наук з державного управління,
доктор теології, доцент, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

Вшановуючи преподобну Марію Єгипетську та розмірковуючи про подвиги преподобномучениці Марії (Скобцової), Церква нагадує, що в житті цих святих християнство бачить не лише ідею аскетизму, а й проповідує те, що Христос дав людині дві заповіді — любов до Бога і любов до людини. Аскетичні вправи, піст, канонічні приписи, літургічні традиції мають лише розкривати шлях до євангельського типу життя, заснованого на таємниці любові до Бога і любові до людини. Отже, спогади про життя святих під час Великого посту мають додати бадьорості і натхнення усім православним християнам у їхній духовній боротьбі на шляху Богопізнання.

Протоієрей Діонісій Мартишин