Навчання

Меню

Духовна бесіда на свято Собору архистратига Михаїла та інших небесних сил безплотних (21 листопада)

«Служитель Божественної слави»

21 листопада Православна Церква прославляє всі безплотні сили небесні та вшановує день пам’яті Собору архистратига Божого Михаїла. Архистратиг Божий Михаїл, святе ім’я якого перекладається як «хто рівний Богові?» або «хто, як Бог?», є, як співає Церква, «розумною силою», «чиноначальником небесних сил», тому і називається архистратигом, тобто воєначальником сил Божих. Важливо зауважити, що слово «ангел» зустрічається у Слові Божому (Біблії) досить часто і означає воно «вісник» та вказує не на природу ангелів, а на їхнє служіння Богові – «Безначальному Світлу». Отже, архангели є особливими вісниками волі Божої, які найбільш наближені до Престолу Божого. Свято Собору архистратига Божого Михаїла – одне з головних свят на честь святих ангелів небесних. Церква вчить, що архистратиг Божий Михаїл є вождем небесних сил. Здебільшого його зображують на іконах у войовничому вигляді: на голові шолом, у руці – меч або спис. Під ногами – уражений ним дракон.


Ікона архистратига Божого Михаїла

Усі православні християни пам’ятають, що саме архистратиг Божий Михаїл є захисником та покровителем міста Києва, оскільки він не перестає воювати з ангелами зла і темряви, захищаючи православних християн від підступів сатани та його злих духів. Нагадаємо, що певні православні богослови, дотримуючись текстів Святого Письма, поглядів окремих святих отців Церкви, вважають, що ангели-хранителі є не тільки у кожного православного християнина, але й у кожного міста й цілих країн світу.

Отже, віруючі християни, маючи відважного захисника, переможного вождя небесних сил архистратига Божого Михаїла, повинні і самі бути захисниками власної Церкви і віри православної. Варто сказати про те, що є велика небезпека, занурюючись в історію вшановування святих, ангелів та Богородиці, забути про власне служіння Богові, про власне виконання волі Бога. Визнаємо, що в історії Церкви було дуже багато прикладів, коли православні християни жили лише небесними мріями про велике, славне й недосяжне. У Візантії треба було захищати власну імперію, віру, культуру, соціально-політичний простір, а віруючі, здебільшого розмірковували про особливості виключно догматичних та канонічних питань, ігноруючи релігійні, культурні, військові, соціальні та політичні виклики. Тож було втрачено розуміння того, що саме Євангеліє в житті християн має стати рушійною силою сучасної політики, держави, культури, історії, права та науки.


Ікона Собору архистратига Михаїла та інших небесних сил безплотних

Наголосимо, що християни не лише молитвою у храмі, а передусім своєю участю, відданою працею та служінням суспільству, літературі, науці, політиці та мистецтву мають свідчити про мудрість, силу, радість та велич християнства. Апостол Павло закликає: «Тож не будемо спати, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі! Ті-бо, що сплять – сплять уночі, а ті, що напиваються – вночі напиваються. А ми, що належимо дневі, будьмо тверезі, зодягнувшися в броню віри й любові, та в шолом надії спасіння» (1 Сол. 5 : 6 – 8). Саме в синтезі релігії та культури Церква має знайти відповіді на численні жагучі питання буття людства, прокласти новий шлях християнської місії в сучасному світі. Кожен християнин, вшановуючи пам’ять архистратига Божого Михаїла, має усвідомити умовний конфлікт між небом та землею, між двома формами світорозуміння: релігійним та секулярним. На думку богословів Церкви, ці протилежності за походженням своїм суто психологічні, вони живуть у світогляді окремих віруючих людей і потребують свого богословського осмислення та духовного вільного зростання людської особистості у дусі Євангелія та любові Божої.

Зазначимо, що Православна Церква розкриває справжній потенціал духовного світу людини та утверджує цілісне бачення земного буття людства (культура, наука, держава, право, професійна діяльність – все має належати Богові та освячуватися світлом православної віри). Церква є духовним й соціальним життям у свободі й любові Христа, церковне життя – це нове існування людини з Богом.

Християнин, живучи в церкві, накопичує благодатні дари освячення людського буття. Ще раз наголосимо, що це не зречення від матеріального світу, а освячення усіх земних прагнень людини благодаттю Божою. Уподібнюючись небесним силам (ангелам, архангелам), християни мають у своєму земному бутті як, ангели, віддзеркалювати божественне світло, любов, мудрість Божу, благодать, радість, мир у площину соціального буття людства. Не лише молитися, прославляти у храмі Богородицю, ангелів, святих, а насамперед втілювати у власне життя й життя суспільства духовні ідеали Церкви Христової.

До того ж необхідно додати, що найскладніше для релігійної філософії, науки та теології розуміти сутність розрізнення – між Церквою як історичним (соціально-політичним) явищем і Церквою як містичним явленням життя людини з Богом. Вочевидь в історії Церкви постійно існувала велика прірва між Церквою в богословській теорії та Церквою в соціальній історичній реальності. Ідеальна, світла, біла, містична Церква, яку оспівують богослови в теологічних книгах з догматики, морального богослов’я, та реальна, земна, історична Церква, яку насамперед і бачать журналісти, народ, політики й усі пересічні люди.


Зображення герба міста Києва

Спілкування людини з Богом, Богородицею, архангелами, ангелами, святими, освячення життя в Євхаристії, одухотворення процесів культури в жодний спосіб не може бути поясненим навіть найяскравішим, найталановитішим богословом чи релігійним мислителем. У цій духовній обмеженості сучасної науки, літератури і навіть богословської думки Церкви ще глибше відчувається справжня духовна спрага людини, метафізичне прагнення до абсолюту.

Християни під «покровом духовної слави» ангелів прагнуть преобразити глобальний світ культури, науки, політики, мистецтва світлом божественної слави. На противагу ізоляції, мороку, невігластву, радикалізму та фанатизму, які, на жаль, існують у багатьох церковних парафіях, саме теологічна думка Православної Церкви зумовлює соціальну і національну консолідацію Українського Православ’я. У християнських цінностях та демократичних орієнтаціях вбачають богослови принципову різницю між справжніми православними християнами та маргінальними сектантськими кругами певних церковних парафій. Ця різниця – не процеси передвиборчої політики, національної ідентичності, мови, а реальне ставлення до творчості, самореалізації, соборності і волелюбності українського народу. Відомо, що саме Українське Православ’я в історії активно обстоювало ідею соборності України та демократичний принцип розвитку сучасного суспільства. На нашу думку, це є головним завданням Українського Православ’я у соціальній сфері буття сучасної України, яке б могло відігравати роль консолідуючого фактора та локомотива громадянського суспільства.


Протоієрей Діонісій Мартишин, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

Історія церкви, духовні приклади життя святих, збереження християнської віри, передача нащадкам релігійних традицій перетворюють маленьку релігійну громаду на міцний соборний організм демократичного суспільства. Духовні ідеали, приклади жертовного, самовідданого життя і духовні орієнтири Церкви стають підґрунтям існування й розвитку релігійної та світської громади і підставою для розвитку духовного феномену Української Держави.

Отже, вшановуючи пам’ять небесного покровителя міста Києва – святого архистратига Божого Михаїла та інших небесних сил безплотних (архангелів Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла, Ієремиїла), православні християни мають переносити християнські цінності на історичне соціальне й духовне підґрунтя розбудови не лише міста Києва, а й цілої країни й усього сучасного світу. Церква нагадує, що людина володіє свободою, дарованою Богом, аби бути відповідальною за всі багатогранні процеси історії, політики, культури, держави та майбутнього самої Православної Церкви. Важливо зазначити, що відповідальність за мир, історію, культуру, творчість споріднює сучасних християн зі славними святими та з найяскравішими релігійними мислителями людства, які завжди несуть свою відповідальність за минуле, теперішнє та майбутнє всього людства.

 

Протоієрей Діонісій Мартишин,
завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

Поділитися посиланням: