Торжество Православ’я — духовна бесіда на Великій піст

Торжество Православ’я
духовна бесіда на Великій піст

У першу неділю Великого посту Церква святкує Торжество Православ’я, згадуючи подолання історичного явища іконоборства у 843 році в Константинополі та повернення вшанування ікон як живого свідчення втілення Бога у людську природу і освячення матеріального світу. Захист ікон був захистом віри у втілення Христа, оскільки іконоборство було однією із форм заперечення реальності історичної події втілення Бога. Християнська ікона — це вираження богослов’я у фарбах. Все, що у Святому Письмі та у житіях святих зображено за допомогою друкованих літер, те на іконі зображене за допомогою різних фарб. Для православних християн ікона не є ідолом, що підміняє собою невидимого Бога, ікона — це символ і знак присутності Живого Бога «тут і зараз»: у Церкві, у нашому домі, а відтак і у нашому реальному житті. Між Боговтіленням Христа та іконошануванням святі отці Церкви бачили нерозривний зв’язок. Через освячення людського життя у Христі природа людини отримала нову сутність і стала достойною богословського оспівування, осмислення та зображення на іконах. Від самого початку історії Церкви іконошанування стало незмінним атрибутом православної віри.


Ікона «Торжество Православ’я»

Відзначаючи та святкуючи неділю Торжества Православ'я, православний християнин має згадати складну історію Церкви і суперечності у розвитку християнського богослов'я. Відомо, що у цей день у православних храмах проголошують анафему єретикам і розкольникам, які свідомо спотворили віровчення Церкви. Нагадаємо, що анафема — це не прокляття, не пошук відьом і ворогів, не полум’я середньовічного вогнища, не обмеження творчості і свободи духу, анафема — це свідоцтво Церкви, публічне оголошення вірних про відлучення від церковного спілкування тих, хто сам вільно зрікся єдності Церкви і цілісності православного віровчення, тих, хто сам обрав шлях гордині, ізоляції, зверхності та хибного упередження.

Завжди важливо пам'ятати про те, що християни, утверджуючи свято Православ'я, духовно й молитовно святкують перемогу Церкви над єрессю, правди над оманою. Церковне зібрання, відстоюючи доктринальні істини християнства, утверджує не середньовічну казуїстику ченців пустелі, візантійські суперечки клерикалів, а прояснює шлях до пізнання Бога. Тільки певні знання з історії Православної Церкви, релігієзнавства, релігійної філософії, духовної літератури і богослов'я можуть допомогти сучасній людині створити цілісну картину сприйняття самого християнства. Ідеалізуючи церковне життя минулого, християнину дуже важко втриматися в рамках неупередженості та об'єктивності, тому що в житті християнства було достатньо темних сторінок в історії Церкви, помилок духовного життя окремих християн і до сьогодні немає однозначної оцінки цих явищ та подій.


У цей день у православних храмах проголошують анафему єретикам і розкольникам

Незважаючи на хронологію віддаленості епохи Давньої Церкви від церковного життя сучасності, історія Православ'я і сьогодні привертає до себе найпильнішу увагу віруючих християн. Гострий інтерес до богослов'я, боротьба проти єресі і розколу обумовлені необхідністю відродження й оздоровлення церковно-парафіяльного життя і місії Православної Церкви в сучасному світі. І в даному контексті святкування торжества Православ'я в першу неділю Великого посту стає надзвичайно важливим для сучасної людини.

Можна сказати, що православний християнин належить до двох світів: перший — світ давнини, чернечих чеснот з утвердженням багатовікового церковного статуту, самобутнього храмового богослужіння Православної Церкви, другий — відкритий світ технологій, політики й сучасної культури з певними цінностями та пріоритетами. З нашої точки зору, світ лампад, ладану, земних поклонів, чернечої естетики, аскетики і світ гаджетів, Інтернету, Фейсбуку та Макдольдса не повинні протиставлятися. Не можна рвати на шматки душу сучасної людини, нацьковувати один світ на інший.


Ікона — це символ і знак присутності Живого Бога

Цілком очевидно, що в середовищі повної духовної та соціальної ізоляції, протиставлення, ворожнечі і ненависті важко знайти освічених віруючих християн. Найчастіше в такому середовищі переважає сірість, фанатизм, неуцтво і мракобісся. У такій атмосфері жива віра в Бога підмінюється домінуванням нерухомих форм релігії, культом букви і традиції. Біблійний закон любові і милосердя поступається місцем новій релігії «заповідей на заповідях», «правил на правилах», «заборон на заборонах». Виникає нове ідолопоклонство букви, держави, політичної ідеології, нації, історії. Християнин на кожному кроці стикається з етатизмом, формалізмом, обрядовірством, естетизмом, торжеством культу старовини, затвердженням церковної археології в богословській думці, яка, сама по собі, підміняє справжню віру святих отців Православної Церкви.

З нашої точки зору, світ ідей святих — особливий, унікальний і неповторний. Їх важко зрозуміти, не заглибившись в їхній своєрідний і самобутній духовний світ, у світ догматики і канонічного права. Святкуючи торжество Православ'я, будемо пам'ятати про те, що святі отці були помітними богословами, проповідниками, талановитими письменниками і прекрасними духовними співрозмовниками. Христос завжди був центром їхнього духовного життя. Думками про велич Бога, радістю спілкування з Ним просякнуті їхні проповіді, церковні бесіди, духовні настанови і книги.


Протоієрей Діонісій Мартишин, доктор наук з державного управління,
доктор теології, доцент, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП

Наслідуючи шлях святих, християни здебільшого мають думати про догматичні питання розвитку Церкви, богослов’я, молитву, богослужіння, особливо під час Великого посту. Сумно споглядати, що православні християни у період посту більше піклуються про їжу, особливо відвідуючи магазини, де вивчаючи зміст етикетки продуктів, їх хвилює єдине важливе «духовне» питання: «Чи немає там молока і яєць?» З таким відчуттям ревності, відповідальності краще читати духовну літературу та історію Церкви, ніж звершувати «паломництва» за пісним майонезом, чи квашеною капустою на ринок.

Отже, в релігійній думці святих отців життя Церкви виявляє себе як духовна динаміка, релігійна творчість, збагачення у Христі, а не житлово-комунальні особливості буття людини. В житті святих відсутня релігійна статика, окостеніння і мертва консервативна традиція. Історія християнства завжди динамічна, Церква завжди в русі духовної боротьби і в подоланні усілякого роду духовних суперечностей (неба і землі, душі і тіла, духовності і політики). Релігійні ідеї святих отців Церкви завжди сповнені духом оновлення, свіжості, творчості, радості й євангельської простоти.

Протоієрей Діонісій Мартишин,
доктор наук з державного управління,
доктор теології, доцент,
завідувач кафедри теології
 та християнської комунікації МАУП

Поділитися посиланням: