Духовна культура церкви
Духовна культура православної церкви виступає ціннісним ядром соціальної системи християнського відношення до світу. У вузькому розумінні — це духовно-моральний комплекс уявлень церковної громади або об’єднання про світ історії церкви, політики, культури, мови, нації і державотворення. У широкому контексті — це система поведінкових установок християнина, що історично склалися, щодо стійких духовних цінностей, моралі, аскетики, церковного буття, богослужіння, побуту, духовно-ідейних переконань, релігійних уявлень, моделей церковної поведінки, які виявляються в безпосередній діяльності церкви як соціального інституту і забезпечують відтворення духовно-релігійного життя церковної громади на основі апостольської спадкоємності.
На нашу думку, характер і зміст духовної культури православної церкви або окремої релігійної громади залежить від психологічних рис церковного ієрарха, священика, богослова або соціально-релігійної спільноти, духовних традицій місцевого християнства, рівня теологічної освіти, моралі, При цьому питання християнської теології, історії церкви, мова спілкування і богослужіння, культура, місцеві традиції, політична ідеологія, мораль, соціальна думка церкви отримують конкретне вираження в духовній культурі церкви.
Таким чином, умовно духовну культуру церкви можна схарактеризувати як: продукт історичного розвитку світового християнства; результат соборної творчості релігійних і церковних діячів; фіксація стійких повторювань церковно-парафіяльного життя і містичного досвіду (богослужіння, свята, побут, духовний подвиг, соціальне служіння); цілісність та інтегрованість християнської духовності до багатогранних процесів людської життєдіяльності.
Отже, духовна культура церкви не лише пропонує певні зразки християнської поведінки, соціальні норми взаємин ієрархії, пересічного духовенства і вірян, та й характеризує релігійну і громадську свідомість цілого народу. Саме тому духовна культура церкви — явище багаторівневе. В історії українського православ’я науковці знаходять різноманітні зв’язки духовної культури церкви з різними історичними, культурними, національними, соціальними, політичними і державотворчими процесами, якими зумовлена складна побудова й організація церкви як соціального інституту.
Відомо, що різноманітні внутрішні структури духовної культури православної церкви відображують технологію і механізми формування релігійної, соціальної і навіть політичної поведінки християнина, історичні етапи християнства (тобто духовної культури окремо взятої помісної церкви, держави, народу). Духовна культура складається з трьох елементів: духовно-релігійної і моральної свідомості; соціальної поведінки; функціонування церковних інститутів (парафій, монастирів, єпархій). На основі цих елементів у християнина можуть складатися досить різні уявлення про Бога, церкву, людину, суспільство і світ. Усе це, безперечно, надає формуванню і розвитку духовної культури додаткової мозаїчності, складності, суперечливості і багаторівневості матеріального і духовного буття християнина.
Духовна культура православної церкви виконує певні функції: комунікативну, нормативно-регулятивну, ідентифікаційну, адаптаційну, пізнавальну та інтеграційну. Таким чином, вона відіграє значну соціальну і гуманітарну роль у становленні християнина, церковної громади, єпархії, народу, держави і тому є органічною складовою національної культури кожної країни. Це важлива сфера загальної релігійної культури глобального людства, яка безпосередньо пов’язана з історією, культурою і політикою, і вона здатна суттєво впливати на процеси гуманізму, культури, історії і політики, захищаючи свободу, права і гідність людини.
Загалом філософія історії українського православ’я є певним духовним ідеалом, постійним есхатологічним прагненням, що висвітлює такі концептуальні засади розвитку церковного життя: особиста свобода християнина і людська гідність, які він отримав від Бога; духовні права на участь у церковному житті; контроль за діяльністю церковної влади; вплив на ухвалення всіх загально-церковних рішень на основі соборності і обговорення існуючих проблем релігійного життя. Життя українського православ’я завжди характеризується гармонійним поєднанням свободи, вільного мислення, плюралізму, постійної довготривалої теологічної дискусії з різних питань історії і сьогодення християнства, унікальної ідентичності українського народу, неповторності та розвиненого церковного життя, де мають реалізуватися всі принципи людської свободи, гідності і християнської соборності.
Мова йде про ментальність українського православ’я як особливий спосіб мислення, певне ставлення до церковної ієрархії, громади, народу, історії і держави. Саме цей особливий склад релігійної душі, містичне сприйняття та тлумачення релігійного світу, що спостерігається в соціокультурних феноменах життя православної церкви — потребують всебічного вивчення науковцями. Наприклад, ментальність православних громад колишньої Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) є одним з найважливіших елементів духовної культури сучасного українського православ’я. Саме про це пише кандидат наук з державного управління Анатолій Богданенко у своїй новій книзі «Роль українського православ’я у процесах державотворення».
Духовна культура церкви відображає соціальну поведінку християнина, визначає характер взаємовідносин священика, народу і церковної ієрархії, розкриває сутність свободи, вільного мислення, плюралізму осмислення релігійних феноменів, рівень релігійної свідомості, активності і готовності до участі в церковному й громадському житті.
Теологічним осмисленням цих важливих питань життя українського народу займається кафедра теології і християнської комунікації Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП), яку очолює доктор теології, доктор наук з державного управління, доцент, директор духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів протоієрей Діонісій (Денис Мартишин). Впродовж багатьох років вийшло друком чимало його теологічної і духовної літератури, яка висвітлює питання історії українського православ’я, теології, соціальної доктрини християнства і есхатології, які ще необхідно уважно вивчати, аналізувати і осмислювати.
Поняття духовної культури православної церкви стали невід’ємною складовою сучасної наукової думки, зокрема державного управління. Поява статей і книг з цієї проблематики набувають усе більшої актуальності. Це стосується як особистісного, так і професійного спілкування світських науковців і церковних діячів, яке поступово змінюється й модернізується. Таким чином, не буде перебільшенням сказати про посилюваний вплив православної церкви на всі рівні професійної комунікації сучасної науки, що здійснюється в глобалізованому світі. А отже, окреслена ситуація робить вивчення сутності та особливостей гуманітарного впливу православної церкви на суспільство важливим науковим завданням.
Єпископ Гавриїл Кризина,
доктор богословських наук, професор