ДУХОВНА ПЕРЛИНА УКРАЇНИ

Дайте Господу, Божі сини,
дайте Господу славу та силу!
Дайте Господу славу Імення Його,
у препишній святині впадіть перед Господом!
Голос Господній над водами, Бог слави гримить,
Господь над великими водами.

Пс. 28: 1-3

 

Православні храми з давніх­давен є палаючими лампадами живої віри рідної України, осердям молитовної сили нашого народу, важливими духовними та культурними центрами української землі. Значною мірою саме завдяки присутності в нашому житті християнських храмів здійснювалися й здійснюються надалі благодатні духовні зрушення в житті кожного православного християнина та всього українського народу.

Відродження зруйнованих та занедбаних святинь є явищем реального воскресіння України, процесом справжнього одухотворення наших сердець, преображення душ людських. Гарячою, відданою любов’ю любить український народ свої храми, де християни, зібравшись вкупі, підносять до Бога щиросердну молитву, набувають благодаті та одухотворюються силою Божою.

В останні роки ми стали свідками відродження духовної перлини України — старовинного Преображенського храму села Гусинці (Київська область, Бориспільський район), що зник під водою в 70-ті роки минулого століття під час будівництва Канівського водосховища. За архівними матеріалами, Преображенський храм був збудований 1822-го року на території села Гусинці Переяславського повіту Полтавської губернії на кошти місцевого пана Гусинського. Храм будували самі селяни з цегли, виготовленої на місцевому цегляному заводі. Завдяки високій якості будівельних матеріалів, сумлінному ставленню самих будівників до справи та гарячій молитві народу залишки храму збереглися до наших днів попри те, що майже 40 років храм простояв у воді. В правому приділі храму знаходилося склепіння панської родини. В ньому були поховані пан Гусинський та його син.

При храмі існувала церковно-парафіяльна школа, було збудовано хату для священика. Історичні матеріали зберегли імена настоятелів храму — Миколая Стефановича Андрієвського та Захарії Юхимовича Савинського. Мешканці села згадують, що на початку XX століття в Гусинцях був чернечий скит. Насельники власними силами розводили худобу, вирощували зернові культури, висадили багато плодових дерев, мали теплиці, навіть вирощували кавуни. Була в них своя олійниця, крупорушка, паровий млин. До них їздили молоти борошно мешканці довколишніх сіл. В одному з приміщень скиту розташувалися лікарня та продуктова крамниця.

Страшні часи настали для храму, як і для всього народу Святої Русі. Радянська влада вбачала в Церкві Христовій одного з головних своїх ворогів, а тому з ненавистю та несамовитістю не лише руйнувала храми, але й знищувала духовенство, виривала віру з сердець православного народу розпеченими щипцями войовничого безбожництва, презирства та глуму. Скит у Гусинцях існував до 1919 року. Ченці залишили Гусинці тільки після набігів численних банд, коли від рук нападників безневинно загинуло дев’ять насельників.

Гоніння безбожних десятиліть XX століття страшенно послабили не лише церковний організм, але й життя всього українського суспільства. Сумні наслідки цього трагічного періоду церковної історії ми особливо ясно відчуваємо сьогодні, коли бачимо, з якою важкістю здійснюється відродження не лише кам’яних стін храмів, але й душ, сердець людських.

Після затоплення села в 1969 році дістатися до розграбованого та занедбаного храму стало можливо лише на човні, а взимку — пішки, кригою. Але, незважаючи на сили зла, руйнування та наруги, храм продовжував жити своїм таємничим життям у Бозі, будучи святинею під спудом. Із самою історією храму пов’язано багато свідчень, переказів та спогадів. Одні розповідають, що хтось чув, як на свята дзвонять зняті храмові дзвони, а інші говорять, ніби чують стогін порубаних ченців за спаплюженою святинею.

2001-го року першою сходинкою до відродження храму стало відновлення церковного богослужіння, організоване відомим пастирем Церкви Христової протоієреєм Михаїлом Макєєвим. Попри те, що до церкви важко дістатися, кожна служба в її стінах збирає мешканців довколишніх сіл. Особливо радісним та врочистим днем для життя храму є престольне свято Преображення Господнього (19 серпня). Це свято нагадує християнинові про відновлення й одухотворення людського буття. Фаворське Божественне світло, славослов’я, обоження, радість і відчуття гармонії є основними ознаками цієї церковної події. Не випадково у цей день, після Божественної Літургії, православні християни освячують виноград, яблука й мед. Куштуючи їх, людина не забуває і про духовну насолоду Богоспілкування та обоження.

Слід нагадати, що свято Преображення — це свято явища Божественної благодаті, світла та сили, які реально перетворюють матеріальне буття людини. Недаремно за святковим богослужінням, звертаючись словами церковної молитви, християнин просить у Бога благодаті та підтримки: “Христе, Сотворителю, освіти світлом Твоїм шляхи наші” (Служба Преображення Господнього. Канон на утрені, пісня 5). Свято Преображення — це день усвідомлення свого християнського покликання. Християнське покликання — це заклик жити в таємничому, містичному, духовному спілкуванні з Творцем і Його Святою Церквою. Сповіщаючи Євангельське Одкровення усьому творінню, християнин має проповідувати силу преображення та духовної трансформації, проголошуючи слова церковної молитви: “Слава силі Твоїй, Господи!”

Саме з усвідомленням християнської місії відродження України 2008-го року була створена та зареєстрована релігійна громада Преображенського храму Української Православної Церкви, яка й сьогодні збирає історичні, архівні матеріали, вирішує питання про реставрацію храму, створює комунікації та інфраструктуру храму.

Варто додати, що церковна громада користується всебічною підтримкою Предстоятеля Української Православної Церкви, Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Онуфрія (Березовського), митрополита Бориспільського та Броварського Антонія (Паканича), Адміністративного апарату Київської Митрополії та архімандрита Варлаама (Озімка), намісника Свято-Кирилівського монастиря міста Києва.

Справді, архімандрит Варлаам родом із зеленокосої, блакитноокої Волині, берегів чарівного озера Світязь отримав великий Божий дар — храмобудівництво. Приведемо роздуми відомого українського вченого, ритора, гомілета — доктора педагогічних наук, доктора теології, доктора філософії (Словацька Республіка), професора Галини Михайлівни Сагач: “Господь Бог наділив отця Варлаама не земними, а Божественними солодощами благодаті служіння Українській Православній Церкві, не очікуючи титулів, почесних звань, нагород і медалей, бо наділив його найвищою духовною радістю піднімати до небес на теренах України Храми Духа Святого, підняти з Божою допомогою із глибин повноводної ріки сонцесяйний Храм Преображення Господнього у селі Гусинці, відродити і розбудувати небесної краси Свято-Кирилівський чоловічий монастир, як оазу благодаті Православ’я”. Зусиллями отця Варлаама, його сподвижників, однодумців та помічників духовна перлина та архітектурна скарбниця України — храм наших сердець, храм на воді, храм на острові надії став доступним для народу, для паломників з усіх кінців світу.

До відродженого храму та дзвіниці Преображенського храму сьогодні простягається довгий міст, який символізує наше сходження до Царства Божого. Храм Божий на землі усуває будь-яке провалля, будь-яку перешкоду між стражденними, самотніми, заблукалими, розгубленими людьми та Всесильним, Милостивим Богом.

На сьогодні відновлено не лише Преображенський храм, який особисто освятив 11 вересня 2015 року Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Онуфрій, але й налагоджується багатогранне життя церковної парафії, облаштовується територія навколо храму. Навпроти храму Преображення, на іншому боці мосту побудовано храм на честь святителя Миколая, Мірлікійського Чудотворця (Миколи Різдвяного, 11 серпня), чудовий братський корпус для ченців, на третьому поверсі якого розташовано храм на честь ікони Божої Матері “Економісса” (Домобудівниця) (18 липня). Нагадаємо, що на Святій Горі Афон (Греція) у Лаврі святого Афанасія є унікальна ікона Богородиці “Економісса”, яку Бог тисячу років тому дав монахам для порятунку їхнього монастиря від безгрошів’я та голоду. Нині перед цією іконою стають на коліна тисячі християн, каючись у своїх гріхах і шукаючи всебічної підтримки Богородиці. Молитовне вшанування Пречистої Богородиці посідає головне і особливе місце у духовній традиції Православ’я. Достатньо взяти будь-який молитвослов, щоб переконатися, що майже кожне чинопослідування має молитви, звернені до Богоматері. Вона прославляється як Матір нашого Спасителя і Господа Іісуса Христа, як “найчесніша херувим і найславніша без порівняння серафим”.

Християни звертаються до Пречистої Діви Марії з проханнями про молитовне заступництво, покровительство перед Богом. Приймаючи молитви християн, Богородиця і Сама жертовно та віддано молиться за всю Церкву Христову і за все людство. Зміст молитов до Божої Матері різноманітний: тут і прохання про спасіння, і захист від ворога роду людського, і благання, пов’язані з поточними житейськими турботами, труднощами і прикростями людського буття. Саме тому не випадково у Гусинцях побудовано храм на честь ікони Божої Матері “Економісса”. З одного боку, це духовний зв'язок зі Святою Горою Афон — домом Пресвятої Богородиці, а з другого — архімандрит Варлаам глибоко переконаний, що подолання бідності, зміцнення життя храмів, монастирів, зростання економіки держави та суспільства, фінансовий добробут кожної людини, розвинене господарство мають слугувати творенню гідного життя кожного православного християнина та всього українського народу. Для християнина питання всебічної та багатогранної господарської діяльності економіки, підприємництва є передусім засобом служіння Церкві Христовій, ближньому та ідеалам соціальної справедливості. Така діяльна практика чернечого життя має давню, глибоку історію.

Зауважимо, що молитва у храмі Божому та практична турбота про ближніх у світі являють собою в житті архімандрита Варлаама єдину, цілісну модель християнського служіння Богу та людям. На думку доброго пастиря, силою православної віри, радістю спілкування з Богом християнин здатний подолати сили хаосу, руйнування, порожнечі, впоратися з будь-якими труднощами земного буття та побудувати світле, повноцінне, насичене, радісне життя, засноване на Євангелії та любові до Православ’я.

Нагадаємо, що в історії Православної Церкви чернецтво завжди було переможним і врочистим свідченням віри, надії та сподівання людини на Бога. Подвиг чернецтва — це дивовижна, потужна, унікальна, вражаюча, радісна й переможна хода до Христа. Пустеля самозречення, жертовності, відданості волі Божій відкриває для кожного християнина можливість звести монастирські мури благодаті Святого Духа у своєму серці, обгороджуючи свій розум, душу та волю від гріха, зневіри, суму, туги та відчаю, який царює в сучасному світі. Це своєрідна чернеча місія у світі, завдяки якій ідеали цілковитого присвячення людини Богу проникають у життя суспільства.

Відтепер Преображенський храм, храм на честь святителя Миколая і храм на честь ікони Божої Матері “Економісса”, є доступними народу Божому, всім: можновладцям і підлеглим, багатим і бідним, здоровим і хворим, радісним і сумним — всім спраглим Христового просвічення, втішення, лікування, зцілення та преображення. Працею духовенства та меценатів над Дніпром знову чути гучний святковий передзвін, піснеспіви та подяки Богові. У храмах знову підносяться молитви до Всевишнього Бога, Творця світу, за народ Святої Русі-України та спасіння всього людства. Преображення Господа нашого Іісуса Христа на Фаворі та церковний спогад цієї спасенної події — ключ до всього християнського богослов’я Православної Церкви. Сам Творець світу кожен день нашого буття преображує Своєю благодаттю, освячує простір, час, події, все, що нас оточує.

По дорозі до Гусинців погляду духовних пілігримів і тутешніх мешканців відкриваются мальовничі острови, нескінченна водяна рівнина та густі зарості, вишукане латаття. З піщаного берега, вкритого лісом, добре видно будівлю храму та дзвіницю, розташовані у двохстах метрах від берега серед води, на мілині.

Отже, турботами жертводавців, опікунів, будівельників, реставраторів, іконописців та молитвами християнського народу відбулося відродження православної перлини Канівщини — занедбаної святини нашої багатостраждальної Вітчизни. Храм­мученик, сповідник та пророк знову нагадує нам про вічні цінності буття, про віру в Бога та відродження нашого життя.

І це дуже важливо не лише для розвитку церковного буття, але й духовного оновлення життя всього українського суспільства. Адже в чернечих обителях завжди горять лампади віри, благодаті, сили Божої та одухо­творення у Святому Дусі, лунають молитви до Господа за весь Всесвіт та за окремо взяту людину.

Необхідно сказати про те, що справжня духовна опозиція чернецтва стосується не світу як явища любові Божої, але царства гріха, пороку, неправди та беззаконня. Чернецтво є добровільною участю у справі визволення нашої природи від панування та влади гріха, заради приготування в наших серцях обителі для Христа Спасителя. Найкращим шляхом осягнення духовного досвіду Православ’я є вивчення літопису чернечого буття, яке відіграло ключову роль в історії християнства. В історії Церкви чернецтво завжди підносило пророчий голос від Господа як у царині культури, літератури, освіти, так і в соціальній сфері людської життєдіяльності.

Неважко помітити, що найважливішим аспектом пастирського служіння архімандрита Варлаама є не лише відновлення, будівництво храмів, але й усебічний розвиток храмового богослужіння, прилучення людей до літургійної скарбниці Православної Церкви — до живоносного джерела освячення та невичерпної благодаті. Світло Євангелія сяє в Церкві Христовій з тією ж силою, що й за часів земного життя Христа Спасителя. Храм є священним закладом, який являє собою виняткове місце присутності Бога на землі (Мф. 21: 13; Ін. 2: 16–17), місце оселення слави Його (Пс. 25: 8), в якому християнин вступає в живе спілкування з Господом.

Богослужіння Церкви сприяє зміцненню радісного оптимізму християн у подоланні всіх труднощів та негараздів у їхньому житті. Літургія скріплює минуле й теперішнє Церкви Христової, є, образно висловлюючись, пуповиною духовного буття християнина, яка пов’язує життя окремо взятої віруючої людини та всієї церковної повноти.

Загальновідомо, що Божественна Літургія та досвід церковного життя застерігають християнина від небезпеки входження в духовну звабу, самообман, розкольницьку спільноту та гріховну ізоляцію в гордині. Церква проповідує, що Сам Господь, будучи Живим Словом Божим — Одвічним Логосом, подає Себе вірним Церкви через Євхаристію та читання Святого Письма в церковному зібранні, де Він Сам незримо є присутнім та просвічує тих, хто молиться до Нього.

До сказаного необхідно додати, що за короткий час жертовними зусиллями та ревною молитвою духовенства, подвигами ченців Гусинці ожили та розквітли. Це ще раз доводить, що в історії Православної Церкви чернецтво завжди було активно залучене до соціального життя суспільства. Церковна просвіта, книговидавництво, богословські школи, будинки милосердя, лікарні при монастирях завжди були острівцями божественної милості, любові, милосердя та просвіти в океані людського буття. В основі чернечого просвітницького та соціального служіння лежить ідеал божественної любові, спрямованої не лише на Бога, але й на ближнього.

Зазначимо, що Свято-Преображенський храм на воді в селі Гусинці та храми на честь святителя Миколая і Пречистої Богородиці не лише символізують духовні кораблі спасіння в бурхливих життєвих водах, але й поєднують у собі небесну та земну красу. Вони втілюють у собі ідею горіння серця вірою у Христа, ширяння людської душі вгору, до Небес, чистоту думок та красу Божественної Істини.

Святині України творяться людьми, які усвідомлюють, що вони творять перед лицем Всевишнього Господа, в ім’я Його та з любов’ю до Нього. Храми Божі — це яскраві зірки любові, надії, спасіння в темряві нашого буття, проблем, відчаю, невірства, конфліктів та потрясінь. Споглядаючи храм, мимоволі хочеться звернутися до Бога з молитвою, щоб Він Своєю силою, владою та любов’ю преобразив життя наших близьких, рідних та всієї Вітчизни.

Гоніння безбожних десятиліть XX століття
Гоніння безбожних десятиліть XX століття

Перші сходинки до відродження храму
Перші сходинки до відродження храму

Преображенський храм села Гусинці (Київська область, Бориспільський район)
Преображенський храм села Гусинці (Київська область, Бориспільський район)

Архімандрит Варлаам (Озімок), намісник Свято-Кирилівського монастиря міста Києва
Архімандрит Варлаам (Озімок), намісник Свято-Кирилівського монастиря міста Києва


Воронін Віктор, доктор історичних наук, директор Центру організації наукової роботи та інновацій в освітньому процесі МАУП; архімандрит Варлаам (Озімок), намісник Свято-Кирилівського монастиря міста Києва; Романенко Євген, доктор наук з державного управління, професор, проректор МАУП


Протоієрей Діонісій Мартишин, доктор теології, доцент, завідувач кафедри українознавства, православ’я та теології МАУП та Романенко Євген, доктор наук з державного управління, професор, проректор МАУП, заслужений юрист України


Архімандрит Варлаам (Озімок), намісник Свято-Кирилівського монастиря міста Києва; Романенко Євген, доктор наук з державного управління, професор, проректор МАУП; Воронін Віктор, доктор історичних наук, директор Центру організації наукової роботи та інновацій в освітньому процесі МАУП


Ікона святителя Миколая, Мірлікійського Чудотворця (храм Миколи Різдвяного села Гусинці, Київська область, Бориспільський район)


Храм Миколи Різдвяного села Гусинці (Київська область, Бориспільський район)


Братський корпус для ченців (на третьому поверсі якого розташовано храм на честь ікони Божої Матері «Економісса»)

Поділитися посиланням: