Міжрегіональна Академія управління персоналом

Церква є любов’ю, очікуванням та радістю.
Це небо на землі, за нашою православною традицією.
Це радість поверненого дитинства, та вільна,
безумовна і невимушена радість,
яка одна лише здатна перетворити світ.
Митрополит Калліст (Уер)

Історія пастирського служіння, церковна діяльність видатних церковних ієрархів, богословів, філософів, релігійних мислителів минувшини є прикладом відданого служіння на ниві катехізації сьогодні. В історії катехізації Православної Церкви накопичений багатий матеріал богословського осмислення релігійного виховання і служіння катехитів [1]. Церква Христова завжди прагнула виконати свою подвійну священну місію: з одного боку — проповідувати Благу Звістку (Євангеліє), а з іншого — втілювати євангельські цінності в реальне життя людства, піклуючись про багатогранну катехізацію. Вже сьогодні православний світ є свідком нової духовної боротьби релігійного людства за власні духовні цінності, права і свободу.

Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Березовський)

У християнина має бути право залишатися дитиною Божою, правильно вірувати, вільно відвідувати храмове богослужіння та йти шляхом спасіння. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Березовський) вчить: «Якщо є любов до Бога і ближнього, то ми правильно віруємо, якщо немає цієї любові, то ми ще неправильно віруємо, ще не виконали правил віри... А все це полягає в одному словосполученні: виконуй Божественний Закон, або вручи себе Богу. Коли ми вручаємо себе Богу, то плани Богу не пишемо, а говоримо: «Господи, зроби так, як Ти вважаєш корисним для мене». І якщо ми все приймаємо з вдячністю Богу, то це і є той шлях спасіння, яким пройшли всі святі. Якщо ми будемо йти цим шляхом, то також будемо мати благословення Боже в земному житті, а ті скорботи, труднощі, хвилі житейського моря, які повстають проти людини і які часто потопляють її, для нас будуть незначними» [7].

Пізнати Бога, Церкву, світ, суспільство, допомогти людині здолати власні гріхи, патологічні відхилення від цілісності духовного буття, знайти і осмислити свою місію у світі — це складна Христова наука, тому що вона пов’язана не лише з релігійною психологією, педагогікою, але і християнською аскетикою і богослужінням, які, як правило, не хоче сприймати сучасна людина.

На нашу думку, без кардинального перегляду змісту і сутності просвітницьких бесід перед богослужінням і звершенням таїнств важко побудувати катехітично-педагогічне навчання вірних.

Професор Юрій Чорноморець

Оскільки майбутнє має тільки та релігійна громада, яка пов’язує своє майбуття з молоддю, то доречно зупинитися священикам, педагогам і волонтерам на парафіяльній катехізації і проведенні просвітницьких бесід зі студентською молоддю і дітьми не лише у храмі, а й у школі та вищих навчальних закладах. Відомо, що реальними проблемами сучасної молоді переймається дуже мало священиків, оскільки це вимагає не лише багато часу, але й певних фундаментальних знань з питань педагогіки і психології. Виховати благочестиву, доброчесну і відповідальну молоду людину дуже важко, оскільки треба по-перше, конкурувати з цілою індустрією розваг, веселощів, відпочинку, а по-друге — формувати власну стратегію виховання, яка б не лише враховувала великий інформаційний потік Інтернету, а формувала б власну модель поведінки християнина в умовах викликів глобалізації.

Саме про це постійно говорить відомий богослов, професор Ю. П. Чорноморець: «Релігія повернулася в суспільство, де панують бажання, примхи, особисті думки та колективні пристрасті. Нічого схожого на традиційне чи модерне суспільство із визнанням необхідності ієрархієзації чи уніфікації суспільної машини бажань, думок та рішень немає зараз та не передбачається у майбутньому» [10]. Знаний науковець підкреслює, що, наприклад, християнам можна тисячу разів засуджувати гріховний світ, духовенству можна з церковних амвонів нагадувати, що у Церкви є вічні духовні цінності, правила та принципи. Але ця формальна беззмістовна проповідь зовсім не цікава сучасній людині. Священику, богослову, катехиту, духовному лідеру треба спочатку сподобатися суспільству, він має викликати почуття захоплення, подиву й інтересу, а вже потім його почне слухати аудиторія. «Чи готові Церкви надихати, спасати, виривати із сірої буденщини та яскравості вічного телесвята до чогось свого і навіть більше — до чогось національного, життєво важливого для суспільства?» — ставить запитання Ю. П. Чорноморець [10].

Відповідаючи на це важливе запитання, кожному священику, мирянину, педагогу та богослову, який займається питаннями катехізації, варто зректися гордині, пихи, самозакоханості, величності «кабінетного вченого», усвідомити реальні проблеми сучасної людини і взяти на себе всю повноту відповідальності за церковну катехізацію, просвіту, богословську соціальну думку, політичну теологію, парафіяльне життя, а отже, і за життя усього народу, а не лише власних релігійних організацій.

На наш погляд, питання просвітницьких бесід перед богослужінням і звершенням таїнств мають розглядатися в чотирьох аспектах:

 — від чого Церква звільняє сучасну людину, надаючи їй справжню духовну свободу;

 — які духовні скарби має Церква у світі релігії, духовного розвитку, психології, мотивації та у питаннях спасіння душі;

 — як людина може послужити Богу та що вона може зробити для Церкви та розвитку її парафіяльного життя;

 — яким чином максимально використати потенціал людини в інтересах розвитку самої людської особистості, а також церковної парафії, родини, професійного колективу і загалом суспільства.

Спираючись на наведені роздуми, можна вести мову про особливості катехізації на сучасному етапі. Катехітичне служіння Церкви — це не лише релігія, психологія, соціальні характеристики, але й особливий духовний та інтелектуальний світ сучасної людини. Вважаємо що, саме сьогодні люди шукають у Церкві певний інтелектуальний потенціал суспільства, соціальний оптимізм, розвинену інтуїцію, великі здібності до праці та творчості. Зазначимо, що саме православне духовенство має опановувати нові знання, технології, інноваційні моделі розвитку та світосприйняття.

Катехізація, розвиток недільних шкіл для дітей, молоді і дорослих як один з ефективних засобів церковної просвіти

В усі часи, в різні періоди розвитку історії Церкви роль катехізації завжди була вельми значущою [9]. Саме Церква формує духовні і соціальні інститути суспільства та розвиває комунікаційні зв’язки. Іншими словами, Церква конструює, формує, будує сучасний глобальний світ, активно інтегрується в усі духовні, соціальні, політичні та економічні зв’язки. Професор Ю. П. Чорноморець нагадує, що люди постійно живуть політичним і соціальним життям і тому Церква просто приречена «пропонувати знання, цінності та правила поведінки не лише для окремої особи, але і для соціуму: сім’ї, місцевої громади, колективу, нації, людства. Парадоксально, але також Церква має пропонувати правила поведінки і для таких соціальних реальностей, як релігійна громада, національна (помісна) Церква, християнська Церква як така» [11]. Таким чином, зауважує науковець, християни мають проповідувати певне соціальне вчення і вони не можуть обмежитися лише моральними закликами до духовного розвитку і спасіння лише у храмі.

Таким чином, не викликає сумнівів, що питання катехізації мають глобальний, загальнолюдський характер, і тому знаходяться у центрі уваги не лише Церкви, але й світських науковців. Згідно з соціальним вченням Православної Церкви, саме християнство має виступати і як важлива інноваційна сила духовного й суспільного розвитку людства. При іншому, як правило, радикальному, консервативному, навіть фундаменталістському погляді на богослов’я Церкви — місія християнства у проголошенні Благої Звістки приречене на стагнацію, деградацію та повну ізоляцію від реальних проблем і викликів сучасного світу.

Важко заперечити тезу про те, що розвиток теологічної думки сучасної Церкви є рушійною силою успішної місії Церкви, основним інноваційним потенціалом не лише церковних парафій, але й сучасного суспільства, істотним гарантом розвитку майбутнього усього людства.

Відомо, що Православна Церква приділяє значну увагу богослужебній проповіді на Літургії, духовним бесідам перед богослужінням і звершенням таїнств, що активізує питання необхідності впровадження на парафіях штатних оплачуваних посад «педагогів, соціальних працівників та відповідальних за роботу з молоддю» [8].

Катехізація, розвиток недільних шкіл для дітей, молоді і дорослих як один з ефективних засобів церковної просвіти може стати для Української Православної Церкви базовою умовою успішного розвитку місійного служіння в умовах сучасного світу. Змушені визнати, що коли в церковному середовищі заходить мова про християнське богослов’я, умовні консервативні і ліберальні формули соціального вчення Православ’я, процеси освіти, виховання, духовних настанов для сучасності, церковні ієрархи, священики і навіть світські педагоги найчастіше говорять про «останні часи світу», «правління антихриста», моральну розбещеність, бездуховність, депресію і зневіру сучасної людини в питаннях релігії.

Пояснюючи особливості поведінки сучасної людини в умовах тотальної зневіри, розпачу, враховуючи специфіку впровадження інформаційних технологій пропаганди, роль і місце проповіді і катехізації в житті сучасного суспільства, необхідно сформувати певні концепції та програми місійного служіння, що враховують реальні прагнення, інтереси та біль сучасної цивілізації. Звичайно, найлегше звинувачувати пересічну людину «з планшетом в руках» в її безвір’ї, аморальності й бездуховності. Але виникає справедливе запитання, чи займалися християни-батьки вихованням власних дітей у парадигмі християнських цінностей, чи відвідували діти богослужіння, чи проповідували священики про Бога, Церкву і людину у школі, або у вищому навчальному закладі.

Зазначимо, що основне завдання священика в служінні Богу і Церкві полягає не лише у храмовій проповіді, звершенні богослужіння, церковних треб, а і в наданні допомоги сучасній людині знайти Бога, осмислити, розкрити та активізувати власне покликання у професійному, родинному і церковному житті. Катехізація базується на багатьох наукових принципах, тобто — фактично катехітичне служіння Церкви виступає універсальною можливістю реалізації людських прагнень і фундаментом розвитку потенціалу сучасної людини. Наголосимо, покликання священика, на нашу думку, полягає не лише в будівництві храмів, соборів, монастирів, зведенні іконостасів, а насамперед, в місійному служінні, проповіді Євангелія, і тлумаченні Слова Божого.

Вивчення церковної історії свідчить про те, що християнські цінності реально трансформують світ. Коли людина занурюється у богослов’я Церкви, транслює християнські духовні ідеали на площину соціального буття, наукове, літературне, мистецьке життя, цивілізація, політика, економіка починають процвітати. Навіть, міська урбаністична культура, яка прагнула піднятися в гору до небес, нагадує про вічність Царства Божого і вершини духу людського існування. Викладачі університетів Америки, в яких вони викладали християнську теологічну думку, визначальну роль у світовій економіці, політиці і навіть в масовій культурі відводили проповіді Євангелія. Адже християнство Америки не відсторонювалося від соціальних, політичних, економічних і культурних питань, осмислюючи по-християнськи виклики сучасного світу [5, с. 339].

Митрополит Калліст (Уер)

Саме тому просвітницькі бесіди перед богослужінням і звершенням таїнств мають врахувати реальні проблеми та інтереси сучасної людини [6, с. 49-78]. Важливо не лише долучати громаду до богослужіння, але й займатися реабілітацією постраждалих людей від наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, залежності від Інтернету, азартної гри, суїциду, насилля в родинах, запобігати різного роду негативним процесам у родинному житті, проводити активну розгалужену профілактичну роботу на парафії, спрямовану на всебічний розвиток гармонійної особистості.

Тобто на основі богослужбових текстів, молитов і духовних прагнень Православної Церкви, спрямованих на духовну свободу, звільнення від гріха і усілякої патології, акцентувати увагу християнської громади на таємницях примирення людини з Богом. Метою просвітницьких бесід перед богослужінням і звершенням таїнств є створення атмосфери таємничої, містичної зустрічі серця і душі людини з Богом. Священику важливо, спілкуючись із сучасною людиною, показати реальні психологічні вектори свободи у Христі, радість молитовного спілкування людини з Богом, донести мудрість християнського віровчення і показати місце християнина в житті Церкви (богослужіння, проповідь, соціальне служіння). Отже, священик має бути сміливим дослідником християнської історії, богослужіння та соціальної думки Церкви, нестандартним пастирем, успішним духовним лідером, інноватором духовних ідей, відкритим релігійним мислителем до викликів сучасності і благочестивою людиною своєї епохи [4].

Наголосимо, що складовою частиною катехізації може бути звичайна духовна бесіда з парафіянином. Духовне спілкування має відбуватися в атмосфері цілковитої довіри, християнської любові та пастирської турботи про стражденну душу вірного. Важко не погодитися з роздумами знаного всесвітньовідомого православного богослова, митрополита Калліста (Уера): «Богослужіння — це більше ніж форма виголошення словесних промов, а літургійна служба — більше ніж зустріч з промовами і повідомленнями... Для православних найбільшої вагомості набуває те, що акт богослужіння має висловлювати радість і красу Царства Небесного. Без величі прекрасного наше богослужіння ніколи не стане молитвою у найповнішому значенні цього слова, молитвою як від серця, так і від раціонального розуму. Цю радість і красу Царства не можна висловити в абстрактних доведеннях та логічних поясненнях. Її можна пережити, а не виразити словами. І насамперед через символічні та ритуальні дії — через кадіння, запалення лампади або свічки перед іконою — цей живий досвід є можливим» [3, с. 69, 70]. Це стосується, насамперед, богослужіння та церковної поезії богослужбових текстів.

Історико-богословський аналіз літургійного богослов’я доводить, що катехізація є передусім не знання про Бога, Церкву і людину, а пізнання самого Бога у богослужінні Православної Церкви. Катехізація є радше богословським «описом» досвіду пізнання Бога, ніж академічним і теоретичним «визначенням» теології, тому що мова богослужіння передусім — це є пошук слів і понять, що адекватні живому досвіду пізнання Творця. Богослужіння Церкви Христової — це пошук певної духовної реальності, а не «тверджень» навчальних посібників з догматики і канонічного права.

Розмірковуючи над питаннями катехізації, наведемо слова протопресвітера Олександра Шмемана: «Православна Церква, на відміну від численних раціоналістичних сект, ніколи не ставила розуміння умовою хрещення. Більше того, вона стверджує, що справжнє розуміння стає можливим тільки завдяки хрещенню, що це розуміння є радше плодом і наслідком хрещення, ніж його умовою» [12].

Важливо наголосити, що віра в Бога — це одкровення, явлення самого Бога у молитві, богослужінні, таїнствах, вивченні Святого Письма, а вже потім певний результат інтелектуального пошуку істини. На відміну від світської науки, яка ґрунтується на певних методологічних принципах, ідеях, концептах, християнська богословська думка заснована на особистісному одкровенні Бога в Євхаристії, молитві, Святому Письмі. Отже, реальний, внутрішній досвід православного християнина є невід’ємним від богослужіння Православної Церкви. Саме Божественна Літургія створює живу атмосферу присутності Бога, залучає людину до духовної радості прийдешнього Царства Божого.

У богослужінні, таїнствах віруючі християни отримують живу повноту пізнання Бога і соборний досвід спілкування з Творцем. Богослужіння Православної Церкви пояснює важкі богословські питання творення світу, гріхопадіння людини, втілення, відкуплення, смерті і воскресіння Христа і духовного оновлення усього людства.

На нашу думку, справжній богослов радше поет, літератор, митець, ніж кабінетний вчений. Церковна гімнографія, поезія насамперед прославляє Бога, ніж раціоналізує та розкладає по поличкам академічної бібліотеки живе свідчення пізнання Бога. Богослов’я Церкви пов’язане з богослужінням і саме тому християни крокують шляхами церковної поезії. Святі отці Церкви, церковні ієрархи, богослови, релігійні мислителі, які створювали церковні служби, канони, молитви, піснеспіви, акафісти, чинопослідування, молебні, відтворювали особливу атмосферу пізнання Бога.

Займаючись написанням текстів православного богослужіння, вони творили шляхетне серце християнського світу, проповідували високе життя духу, красу і силу церковного віровчення. Богослужіння є осереддям християнської мудрості і справжньої людської гідності. На нашу думку, богослужіння Православної Церкви — це космічне явище, своєрідний провід божественної благодаті: від Бога до людини, від Церкви до суспільства.

Богослужбові тексти є вмістилищем всього сутнісного для духовного буття і важливого богословського змісту розуміння історії спасіння. Кордони церковної гімнографії ширше за географію світу і умовні історичні обмеження. Тексти молитов ніколи не вкладаються в жодну з існуючих формул релігійного буття. Молитви Церкви і величні, і солодкі, і глибокі, і лункі, і рідні для віруючого серця. Богослужіння Церкви — ключ душі християнства, яскрава зірка духовної величі святих. Богослужбові тексти Православної Церкви — це океан, в якого немає дна й берегів і який настільки багатоманітний й невичерпний, що ніколи не встановити духовні межі пізнання цього літургійного феномена.

Богослужіння Православної Церкви може звучати на найрізноманітніших регістрах: по-простацькому — у житті віруючої селянської людини й найвишуканіше — під час архієрейського служіння у кафедральному соборі. Мову богослужіння важко увібрати в канонічні форми догматичних норм, бо мова богослужіння жива, плинна і не одновимірна.

Протоієрей Дмитро Гарчук, секретар Синодальної літургійної комісії Української Православної Церкви

Таким чином, вибудовуючи духовні настанови перед таїнствами, важливо усвідомити, що духовна бесіда священнослужителя спрямована не лише на подолання проблем людини (самотності, розгубленості, відчаю, страху, зневіри), а також і на богословське осмислення духовних переживань внутрішньої краси богослужіння; відтворення цілісності буття (пошук Бога, пошук самого себе, занурення у власну душу й серце). Катехізація завжди поєднує два поняття — «виховання» й «освіта» [2]. Пошук Бога і самого себе — це певні богословські і психологічні знання. З історії Православної Церкви відомо, що аскетична практика духовного самовдосконалення, яка поєднана з літургійним життям Православ’я, розширює горизонт пізнання світу.

Духовні бесіди допомагають християнину, який заблукав на манівці людського буття, віднайти нові сенси власного життя у контексті літургічної традиції Православної Церкви. Наголосимо, що духовна вибудувана бесіда пастиря з людиною у храмі, може бути не менш ефективною, ніж викладання цілих курсів літургійного богослов’я у духовних школах. Відомо, що духовна бесіда відрізняється більшою свободою в організації катехізації, і в богословському змісті, неформальною атмосферою довіри між священиком і парафіянином, хоча ці відмінності не абсолютні і цілком умовні. Духовна бесіда може давати матеріал для засвоєння певних знань з богослужіння, християнської моралі, або знайомити християнина з історією християнського богослов’я.

Отже, катехізація спрямована на зміцнення християнської віри і моралі. Катехізація є не стільки навчанням дітей, молоді і дорослих в недільній школі, скільки формуванням творчої, мудрої, духовно-моральної, благочестивої особистості, здатної до спілкування з Богом, людьми, та постійної інтелектуальної праці на ниві церковної просвіти. Така обдарована особистість формується у процесі духовно-аскетичного життя і активної участі людини у храмовому богослужінні. Але для того, щоб розкрити людині красу богослужіння, привести її до осмисленої участі у соборній молитві Церкви, треба спочатку розповісти їй про велич і мудрість богослужбової традиції пізнання Бога.

Людині, яка вперше переступила поріг православного храму, спочатку у духовних бесідах перед таїнствами і богослужінням потрібно розповісти про багатий світ християнської віри, літургійної скарбниці Православ’я, моралі, аскетики, церковного життя, прилучити і поступово залучити її до храмового богослужіння. Саме тому священик не лише має досконально знати богослужбові відправи, церковний устав, требовиконання, літургіку, історію Церкви, тлумачити тексти Святого Письма, рефлексувати над книгами святих отців Церкви, але й впливати на парафіян силою своєї особистої віри, любові і духовного благочестя.

Отже, підсумовуючи, зазначимо наступне.

Проводячи просвітницькі бесіди перед звершенням церковних таїнств, необхідно розробляти нові духовні бесіди з катехізації для дітей, молоді і дорослих, приділяючи першорядну увагу світоглядним орієнтирам християнського світу. На нашу думку, у сучасних умовах формування практичних кроків місії Української Православної Церкви до найважливіших чинників успішної катехізації з повним правом можна віднести розвиток парафіяльних бібліотек і популяризацію богословської освіти як всередині самого церковного життя, так і на зовнішньому рівні відносин з суспільством. Не лише на церковній парафії, але й у школі, ліцеї, коледжі, інституті, університеті, академії завжди у величезній пошані освічений пастир-педагог — живий приклад християнської вірності Богу і Церкві. Священик, який володіє певними богословськими знаннями завжди зможе зрозуміти освічених людей. Адже він усвідомлює, що живе в умовах нової інформаційної епохи, де духовна бесіда у храмі має слугувати не лише духовній просвіті, а й миру, толерантності, справедливості і справжній соборності християнського світу.

Категорично неприпустимо використання священиками і викладачами у катехізації і духовних бесідах перед богослужіннями і таїнствами психологічної маніпуляції, подвійних стандартів у поведінці, моралізаторських підходів та духовного тиску на людину. Організовуючи та проводячи духовні бесіди на парафії, священик має володіти певною педагогічною майстерністю, талантами, умінням передання православної віри і трансляції живої богословської думки Православної Церкви. Життя кожної церковної парафії — це завжди зміна поколінь та наступництво у вірі. Розвиток Церкви неможливий без передачі віри, духовного досвіду, розуміння сутності богословської думки християнства, осмислення православного віровчення, філософської рефлексії, зберігання історії, літургійних традицій та актуалізації Євангелія у житті сучасного світу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гаврилюк Павел, диак. История катехизации в древней церкви // Азбука веры. Православная библиотека [Електронний ресурс] / URL: https://azbyka.ru/katehizacija/istorija-katekhizatsii-v-drevnej-tserkvi.shtml#predislovie (дата доступу: 30. 10. 2021).
2. Гарчук Димитрій, прот. Катехізація та просвітництво в думках Блаженнішого Митрополита Володимира як фактор культурного збагачення українського суспільства // Українська держава і Церква: філософські, теологічні та практичні аспекти співпраці в інтересах людини: Матеріали наук.-практ. конф., м. Київ, МАУП, 19 трав. 2016 р. Київ : ДП “Вид. дім “Персонал”, 2016. С. 139–144.
3. Калліст (Уер), єп. Внутрішнє Царство. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2003. 256 с.
4. Мартишин Д. С. Діалог Української Православної Церкви та суспільства у процесі політичних трансформацій України : монографія. Київ : ДП «Вид. дім «Персонал», 2017. 272 с.
5. Мартишин Д. С. Соціальна доктрина православної церкви в державотворчих процесах України: теоретико-методологічні засади : монографія. Київ : ДП «Вид. дім «Персонал», 2019. 514 с.
6. Мартишин Д. С., Бочков П. В. Теоретичні засади соціального служіння Православної Церкви в умовах процесів глобалізації : монографія / Д. С. Мартишин, П. В. Бочков. Київ : Видавництво Ліра-К, 2020. 234 С.
7. Онуфрій, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України. «Якщо маємо любов до Бога і ближнього, то наша віра є правильною» // Українська Православна Церква. Синодальний Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ [Електронний ресурс] / URL: https://news.church.ua/2021/07/04/yakshho-majemo-lyubov-do-boga-i-blizhnogo-to-nasha-vira-je-pravilnoyu-blazhennishij-mitropolit-onufrij-video/ (дата доступу: 30. 10. 2021).
8. Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви «О вопросах внутренней жизни и внешней деятельности Русской Православной Церкви» // Русская Православная Церковь. Официальний сайт Московского Патриархата [Електронний ресурс] / URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/1402551.html (дата доступу: 30. 10. 2021).
9. Українська Православна Церква: віхи історії. Київ : Видавничий відділ Української Православної Церкви, 2021. 200 с.
10. Чорноморець Ю. П. Відповідальність Церков за майбутнє України // РІСУ – Релігійно-інформаційна служба України [Електронний ресурс] / URL: https://risu.ua/vidpovidalnist-cerkov-za-maybutnye-ukrajini_n68838 (дата доступу: 30. 10. 2021).
11. Чорноморець Ю. П. Ідеал Християнської України як вимога соціального вчення християнських Церков // РІСУ – Релігійно-інформаційна служба України [Електронний ресурс] / URL: https://risu.ua/ideal-hristiyanskoji-ukrajini-yak-vimoga-socialnogo-vchennya-hristiyanskih-cerkov_n55718 (дата звернення: 30. 10. 2021).
12. Шмеман Александр, протопр. Водою и Духом // Азбука веры. Православная библиотека [Електронний ресурс] / URL: https://azbyka.ru/otechnik/Aleksandr_Shmeman/vodoyu-i-duhom/#0_2 (дата доступу: 30. 10. 2021).

Протоієрей Дмитро Гарчук,
секретар Синодальної літургійної комісії Української Православної Церкви