Незнищенність національної позиції християнського світу
Християнська теологія не може бути справою лише одних кабінетних вчених і священиків, які розмірковують над питаннями буття Бога, ангельського світу, філософії та метафізики. Ми глибоко переконані, що християни обмежують свій духовний світ, коли живуть виключно простою наївною вірою, надією, храмовим богослужінням і з підозрою дивляться на теологію як науку, побоюючись впасти у єресь чи розкол. Такий хибний, однобічний погляд на життя Православної Церкви, теології (богослов’я) та сучасної науки сприяє перетворенню теології на чисту абстракцію, філософську ідею, виключно інтелектуальне заняття, метою якого є роздуми про релігійну філософію, написання дисертацій, монографій та наукових статей, які ніхто, зазвичай, здебільшого не читає.
Теологія здатна об’єднувати, надихати, вести за собою людей
На превеликий жаль, навіть деякі православні священики, навчаючись у духовній семінарії та академії, акцентують свою увагу виключно на вивченні церковного статуту, послідовності богослужіння та особливостях проведення церковних свят. Теологію Церкви такі священики не інтегрують в сучасну науку та життя. Водночас відомо, що справжнє християнське ставлення до теології формується у руслі вищого покликання людської особистості та у парадигмі особливої місії Православної Церкви в сучасному світі. Без теологічного покликання, мистецтва теології та місії Церкви важко взагалі говорити про історію християнства.
Білий Леонід Григорович, директор Хмельницького інституту МАУП; Мартишин Денис Сергійович, завідувач кафедри теології та християнської комунікації МАУП; Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан)
Історія християнської теології є продуктом складного історичного розвитку, синтезу духовного, містичного життя Церкви, її молитви, богослужіння, обрядів, літератури, філософії, історії, мистецтва і навіть архітектури. У розвитку богослов’я є безліч різних періодів злету, розвитку та падіння. Саме тому християнська теологія не є чимось і назавжди затвердженим Богом, окресленим історією, застиглим каменем догматики чи схоластики. Теологія — це завжди продукт безперервного творчого історичного процесу розуміння Бога і життя Церкви в реальному світі. Теологія Церкви не може відсторонитися від сучасності і реальності життя людини, вона завжди залежатиме від культури і духовних проблем глобального світу.
Мартишин Денис Сергійович, директор духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів при МАУП і
Лук’яненко Левко Григорович (1928–2018), Герой України, український політичний та громадський діяч, дипломат, письменник
Критичне мислення, скептицизм, духовна тверезість і розсудливість ріднить кабінетного вченого та православного монаха, тому що монах (подвижник віри) покликаний позбавити свій розум і серце від духовної облуди, обману, пристрастей та брехні. Не є таємницею, що багато православних християн не переймаються вивченням правдивої церковної історії, оскільки вважають, що історія, філософія, наукова методологія можуть зруйнувати їхню «чисту» і «наївну» віру в рай, благодать і «небесне» християнство.
Теолог не повинен постійно замикатися у своєму кабінеті чи усамітнюватися у храмі. Духовний шлях теолога важкий, відповідальний і відкритий до інтересів світу. У реальному житті теолог покликаний до пошуку істини, духовної боротьби і навіть ризику, але цей ризик, свобода, творчість і сміливість життєво необхідні, оскільки життя в Церкві — це реальність буття людини, пов’язана з гріхом і пристрастями. Внутрішня цілісність філософського споглядання істини, боротьба із пристрастями, гріхом досягається духовним, містичним, таємничим, споглядальним життям, духовним подвигом та молитвою теолога у православному храмі.
Таким чином, місія теолога залишається незмінною, як і за всіх часів людської історії, — зробити християнство відомим, зрозумілим сучасній людині.
За роки свого архіпастирського, святительського служіння Українському Православ’ю та багатогранної науково-богословської діяльності Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) заслужив на визнання у науковому світі. Багато церковних істориків і світських дослідників відгукуються про нього як про релігійного мислителя, проте, насправді все його життя було присвячене Церкві та свідченням про Христа. В даному випадку мається на увазі його прагнення заснувати у 2002 році на базі Міжрегіональної Академії управління персоналом кафедру теології та християнської комунікації на фундаменті реального діалогу науки і релігії. Саме сьогодні тема зазначеного діалогу як ніколи актуальна щодо культури та історії. Відомо, що культура, історія, література Європи та США засновані на християнській теології і моралі. Отже, теологія створює культуру, стимулює соціальний розвиток і формує універсальний світогляд, пропонує творчі духовні стимули для становлення і розвитку суспільних відносин. Теологія здатна об’єднувати, надихати, вести за собою людей і змінювати глобальний світ. І наше сьогодення не виняток.
І саме у цих пошуках сенсу і мотивації сучасна людина виявляє інтерес до християнської теології, вона набуває певного підґрунтя цілісності буття. Незважаючи на атеїстичні настрої окремих вчених, вихованих у радянську атеїстичну епоху, теологія, історія християнства, церковне життя, богослужіння, співи, іконографія викликають подив у людей проникливих. Це духовне здивування, насамперед перед Христом, дає реальну історичну можливість подолати порожнечу, хаос та нігілізм власного життя. Не випадково в Україні зростає кількість православних каплиць, храмів, соборів, монастирів та православних парафій в усьому світі.
Відзначаючи 20-річчя від дня заснування кафедри теології та християнської комунікації МАУП, духовно-просвітницький Центр імені Святих Апостолів і відоме київське видавництво «Ліра-К» випустили книгу «Історія УАПЦ і процеси українського державотворення».
Рецензент книги, священик Павло Бочков, доктор богословських наук (Папський богословський факультет у Вроцлаві, Польща), доктор теології, кандидат юридичних наук пише: «Проповіді, книжки, журнали, теологічні роздуми, історичні візії Української Церкви є невичерпним джерелом історичного осмислення процесів українського державотворення, а також творчого оновлення християнина й сучасного життя українського суспільства. Цією метою керувалися автори маленького але важливого історичного роздуму, який дає змогу зіставляти буденну реальність церковного буття, державотворення із заманливим образом візантійської історії та історичною міфологією.
Автори — Анатолій Богданенко і Денис Мартишин мандрують в своїй невеличкій книжці історичними епохами і простежують, як Українська Церква визначала українську історію і процеси Українського державотворення. У нинішній час розпачливих пошуків історичної правди, свавілля пропаганди, абсурду політичних нашарувань й словесної розпущеності все навальніше спливає на дзеркало історичного аналізу історія Церкви як фактор істини та цілісного церковного життя.
Теологія християнства є реальним пройденим Церквою шляхом пізнання Бога, проповіді його вічного Слова Божого в реальності сучасного світу. Головним в історії Церкви є не окремі факти, події та дати життя імператорів, патріархів, митрополитів і преподобних, а саме існування Церкви як живого Тіла Христа в людській історії. Теологія з одного боку, живе історією, а з іншого, й освячує її. Шлях християнського теолога — це шлях одночасно і радості і скорботи, бо жодного розриву між теологією та реальними проблемами сучасної людини бути не може.
Священик Павло Бочков і Предстоятель Польської Автокефальної Православної Церкви Блаженніший Митрополит Варшавський і всієї Польщі Савва (Грицуняк)
Саме тому вкрай важливим є безпосереднє ознайомлення сучасників з історією багатостраждальної але волелюбної Української Церкви. У книзі розглянуто основні аспекти духовного розвитку Церкви — питання теології, культури та соціальної проблематики еміграції. Чільне місце посідає висвітлення процесу формування громадських і політичних рухів у лоні Української Церкви. На нашу думку, автори не зовсім переконливо показують, що народницькі концепції національного розвитку Церкви мають поступитися питанням теології і християнської історії. І все ж таки автори доводять, що час від часу саме Українська Церква спалахувала справжньою свободою, прагненням до самоідентифікації, нагадуючи своїм сучасникам про тяглість і незнищенність національної позиції християнського світу у питаннях збереження мови, культури, історії та утворення процесів національного державотворення. Вважаємо, що книжка буде цікавою для студентів гуманітарного профілю, а також широкого кола читачів, які цікавляться історією Православної Церкви у XX столітті».
Духовно-просвітницький Центр імені Святих Апостолів