Міжрегіональна Академія управління персоналом

Наукові розвідки історії, релігієзнавства та філософії свідчать про те, що існує посилена увага науковців до гуманітарного, духовно-релігійного, ціннісного і соціокультурного виміру публічного управління. В умовах глобалізаційних викликів сьогодення особливої значущості набуває пошук історичних і духовно-моральних засад розвитку сучасної освіти і науки. Різноманітність підходів публічного управління до актуальних проблем гуманітарної науки, зокрема теології, зумовлено багатовекторністю самого феномену релігії. Еволюція християнської наукової думки  та зростання ролі християнства у процесах українського державотворення доводять, що саме взаємодія церкви, держави, громадянського суспільства, релігійних, духовно-ідейних, соціокультурних, історичних та релігієзнавчих чинників зумовлюють цілісність освітнього процесу і визначають стратегічні орієнтири розвитку сучасної української науки. Інтегративний характер християнської теології сприяє формуванню нової духовної професійної культури фахівців з державного управління, етичної відповідальності та ціннісних орієнтацій державних керманичів, політиків і управлінців.

Звісно, погодимося, що діалог християнської теології і публічного управління є досить новим явищем для української науки. Водночас немає жодних сумнівів, що теологія, християнські цінності та духовні ідеї християнства  сформували духовний і навіть політичний контекст Європи і США. Сучасна християнська теологічна наука запропонувала різні варіанти тлумачення соціального вчення (доктрини церкви) і  публічного простору діалогу церкви, суспільства і держави. Зокрема різні підходи пропонують католицькі і протестантські теологічні школи, які історично конкурували у культурному і науковому просторі. Тому важливим вбачається проведення послідовного наукового аналізу взаємодії публічного управління і християнської теології. Питання теології у системі публічного управління України і європейських країн є недостатньо дослідженими, проте інтерес науковців до них є достатньо високим. Зокрема, цими важливими й актуальними питаннями інтерпретації християнської теології у державно-управлінській науці займається професор Денис Мартишин, доктор наук з державного управління, доктор теології, кандидат наук з богослов’я, завідувач кафедри теології та християнської комунікації Навчально-наукового Інституту психології та соціальних наук (ННІПСН) Міжрегіональної Академії управління персоналом, директор Духовно-просвітницького центру імені Святих Апостолів при МАУП. Його нова книга «Публічне управління і християнська теологія: сучасний стан і перспективи», що вийшла друком за сприяння київського Видавництва Ліра-К, присвячена огляду історико-теологічних чинників публічного управління, які визначають розвиток нового напряму вивчення актуальних проблем державного управління. Автор аргументовано доводить, що християнська теологія історично суттєво впливає на формування політологічного і державно-управлінського дискурсу, принципів верховенства права, захисту прав і свобод громадян, а теологи і церковні лідери здатні інтегруватися у сучасний науковий і освітній простір. До того ж автор наголошує на необхідній підтримці теологічних ініціатив не лише у форматі проведення міжнародних науково-дослідних конференцій, написання наукових статей, монографій, а й у довгостроковій перспективі розвитку публічного управління як науки, через освіту, християнську комунікацію та зворотний зв’язок між владою, церквою і громадянами.

Переосмислення в науці публічного управління вагомої ролі держави щодо релігії і діяльності християнської церкви сприяє виникненню нових підходів до державного управління і публічних служб. Сучасний стан активного місійного життя и служіння церковних парафій України (УГКЦ, ПЦУ, УПЦ, РКЦ), самоорганізація територіальних громад в Україні є свідченням соціальної солідарності, соборності, релігійної ідентичності, соціальної ініціативності та інституційної довіри громадян до релігійних організацій. Саме християнська церква допомагає духовно оздоровлювати людину, долати зневіру, відчай,  розчарування, мотивуючи громадську активність на засадах соціального вчення церкви. Наприклад, аналіз сучасних практик соціального служіння Православної Церкви України свідчить про християнську ініціативність і високий рівень теологічного осмислення викликів сьогодення. Онтологічні підстави ефективної самоорганізації церковних парафій, а саме: віра во Христа, богослужіння, євангельська проповідь, соціальне служіння, солідарність та християнська ініціативність доводять, що релігійне буття — це не міфологічні уяви про духовний і матеріальний світ, а реальність перетворення соціальності у світлі християнської віри.

Історики, політологи і релігієзнавці доводять, шо християнська церква виконує не лише духовно-моральну, соціально-культурну та історико-цивілізаційну функцію, а й відіграє стратегічну роль у зміцненні національної і духовної безпеки України, формує почуття патріотизму, витривалість та психологічну стійкість громадян в умовах війни. Механізм публічного адміністрування у сфері релігії і діяльності релігійних організацій включає інформаційно-комунікаційні інструменти, глибинне вивчення історії церкви, які забезпечують ефективне управління та координацію дій державних органів, органів місцевого самоврядування, релігійних і громадських організацій.

Соціологи наголошують, що ефективність механізму публічного управління у сфері релігії залежить не лише від здатності держави додержуватися законодавства, а й від створення сприятливих умов для активної участі християнських громад  в житті держави і суспільства. Це зумовлює необхідність теоретичного осмислення понять «релігія», «місія», «служіння», «публічне управління», а також пошуку шляхів удосконалення діалогу релігії і науки. Відомо, що поняття «механізм публічного управління» трактується різними науковцями неоднозначно, що обумовлено складністю та міждисциплінарними зв’язками сучасної науки. Залежно від дослідницького підходу воно може мати функціональне, інструментальне, або організаційно-інституційне наповнення. Відповідно, ефективність функціонування механізму публічного управління у сфері свободи совісті, діяльності церков, релігійних організацій визначається не лише наявністю окремих управлінських елементів, а їх узгодженістю, функціональною злагодженістю та здатністю забезпечувати стійку реалізацію державної політики у напрямі державно-конфесійної співпраці.

У США  та інших країнах Європи постійно ведуться дослідження з теологічної проблематики (політична теологія, соціальне вчення церкви). Науковці різних країн світу активно працюють над актуальними і важливими питаннями християнської теології як науки, яка демонструє себе у різних сферах, зокрема, у політиці, державному управлінні, менеджменті, культурі, літературі, рекламі, і навіть, бізнесі. Людина створена Творцем для самореалізації і творення добра. Своє покликання, таланти вона розкриває через творчу активність, служіння, наукову діяльність. Теологія шукає не світ, а Бога, правдиву істину світу, смисл світу. І тому, звісно умовно, можна назвати теологію творчістю, особливим мистецтвом – мистецтвом пізнання Бога, самого себе і світу. Творчість  — це особливий дар, посланий з неба від Бога, покликання від Творця. І теологія, вивчаючи світ і людину, допомагає науковцям вийти за межі цього світу у трансцендентальне. Переосмислюючи християнську теологію у публічному управлінні, трансформуємо духовні ідеї християнства на творчу природу пізнання, на етико-філософський політ, жагу до пізнання як історію духу, історію самосвідомості людського духу у свободі творчого акту, у мистецтві пізнання Бога, світу, людини, держави і процесів сучасної політики.

Зауважимо, що багатогранна діяльність кафедри теології та християнської комунікації Навчально-наукового Інституту психології та соціальних наук (ННІПСН) Міжрегіональної Академії управління персоналом і духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів при МАУП можна вважати яскравим прикладом втілення високого рівня теоретичних положень публічного управління на практиці, а саме: реальний міжконфесійний діалог в обговоренні релігійної проблематики та конструктивна співпраця  світських і церковних науковців. Діяльність викладачів кафедри є прикладом наукового і християнського служіння українському суспільству у вивченні історії, культури і знаходженні спільної наукової мови у підтримці конфесійної злагоди, церковної просвіти і теологічної рефлексії. МАУП все активніше долучається до обговорення актуальних питань вивчення української історії, релігії і культури, всебічно підтримуючи право сучасної людини на релігійну віру, національну ідентичність і вічні духовні цінності. Державні управлінці, філософи, теологи, психологи і юристи прагнуть розбудовувати конструктивну співпрацю науки і релігії задля того, щоб духовне й соціальне служіння християнства, а також інших релігій світу було найбільш відчутним та ефективним для усього українського суспільства, особливо для української молоді. Це вимагає системного, комплексного аналізу актуальних проблем публічного управлення і християнської теології з метою створення сприятливих умов для творчого розвитку духовно-моральної особистості сучасного студента. Діалог церкви і громадянського суспільства суттєво зміцнить процеси державотворення, націєтворення,  культуротворення і демократизації. Виклики війни, щоденні трансформації сучасної цивілізації, рецидиви антиінтелектуалізму, аморальності, парадоксальна непередбачуваність сучасної політики і геополітичні протиріччя актуалізують проблему актуалізації християнської теології в публічному управлінні, яка задовольнила би зростаючі потреби суспільства у духовності, відданості, відповідальності перед Богом і майбутнім, особливо в умовах знецінення соціального престижу освіченості, порядності, інтелектуальності і науковості.

На нашу думку, без релігійних вічних цінностей, теологічного осмислення буття, синтезу релігії і науки, належного духовного виховання, неможливо отримати відповідальну особистість, спроможну займатися жертовною відданою політичною діяльністю, духовною самоорганізацією і інтелектуальним самовдосконаленням. Соціальні, суспільно активні релігійні громади  — основа стабільного розвитку держави і громадянського суспільства. Існує чимало наукових досліджень історії і філософії створення держави, активного розвитку громадянського суспільства. Релігієзнавці, політологи, історики і теологи характеризують громадянське суспільство як розвинену демократичну спільноту громадян, яка взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії, свободи слова, віросповідання і релігійного плюралізму.

Наголосимо, що концептуальними ознаками громадянського суспільства є: свобода, вільне мислення, конкуренція, власність, право, мораль, мотивація, сенси, цінності, переконання тощо. При цьому провідне місце у формуванні громадянського суспільства належить цінностям, фундаментом яких є культура, духовна релігійна спадщина, історія, освіта, наука, новітні технології. Історія світу, доводить, що змінити державу на шляху лише політичних дискусій і демагогії, абсолютно неможливо не змінивши духовний світ людини, її цінності і мотивацію.  Соціальне вчення церкви (християнська соціальна доктрина) вчить, що держава, за Божим задумом має потужніше трансформуватися у правову, демократичну інституцію, засновану на принципах гуманізму, любові, свободи, гідності, рівності усіх людей, єдності і демократії, де максимально забезпечуються і реалізуються права і свободи громадянина. Церква, релігійні організації, держава, громадянське суспільство мають дбати про формування більш ефективних демократичних процедур, соціальних відносин, серед яких на перше місце виступають свобода думки, самовизначення, вільне мислення особистості і формування плюральної моделі державно-конфесійних відносин.

Отже, на сучасному етапі політичних, державотворчих, релігійних, духовних, історичних і культурних трансформацій в Україні одним із ключових чинників забезпечення сталого розвитку державно-конфесійних відносин виступає конструктивний діалог церковної і світської науки. З огляду на це, особливого значення набувають державно-управлінські, філософські та теологічні дослідження, які торкаються актуальних питань публічного управління.

Переконані, що діалог публічного управління і соціального вчення християнської церкви лише зміцнить партнерські державно-конфесійні відносини в Україні, оскільки потенціал християнської теології у справі духовно-морального оздоровлення українського суспільства, осмислення політичної діяльності, процесів державотворення, ідей демократії, свободи слова, віросповідання, реалізації фундаментальних прав людини, захисті суспільної моралі, втілення ідеалів гуманізму ще не до кінця використані. І саме тому сподіваємося, що книга професора Дениса Мартишина «Публічне управління і християнська теологія: сучасний стан і перспективи» буде корисною для посадових осіб органів державної та місцевої влади, релігійних та громадських діячів, журналістів, а також для науковців, викладачів, студентів світських і духовних навчальних закладів, які вивчають історію християнської церкви, релігієзнавство, теологію, політологію, філософію, соціологію та інші галузі суспільних і гуманітарних наук.

Богданенко Анатолій Іванович, кандидат наук з державного управління