Міжрегіональна Академія управління персоналом

Християнська есхатологія (вчення християнської Церкви про кінцеву долю світу і людини) і донині залишається найбільшою таємницею та найактуальнішою проблемою сучасної богословської науки. Потреба й здатність людини жити в духовному середовищі минулого, сьогодення і майбутнього — важлива характеристика кожної релігійної громади. І саме тому до осмислення ролі християнської есхатології звертаються богослови, філософи, політологи і соціологи. Відомо, що есхатологія співвідноситься з різними рівнями людського буття: колективним і індивідуальним. Колективна есхатологія розвиватиметься за соціальними законами, а індивідуальна есхатологія має досліджувати проникнення релігійної культури у психіку сучасної людини. Водночас вивчення есхатології потребує інших наукових підходів, нових пізнавальних установок, які б враховували синтез релігії та науки, теології та філософії.

Для сучасної української християнської теології надважливим завданням є рефлексія над соціальним вченням християнства і формування нових теологічних підходів дохристиянської есхатології, яка відповідала б на сучасні цивілізаційні виклики. Це зумовлює затребуваність і актуальність нової книги А. Богданенка і Д. Мартишина «Християнська есхатологія: до питання наукової ідентифікації», яку вчергове видало високопрофесійне київське видавництво «Ліра-К». Пропонована читачеві праця — це погляд на есхатологію як на реальність. Вочевидь, багато хто в повсякденному житті не розмірковує про Бога, Церкву, релігію і живе  швидше інтуїтивно, відповідно до емпіричного стану буття і власної суб’єктивної психології, і вдається до осмисленого аналізу «що таке есхатологія?» лише після того, як почув це слово. Про те, що таке есхатологія у багатьох вимірах науки і релігії, значною мірою розкриває ця книга.

У теоретико-методологічному плані для сучасних богословів нині гостріше постає потреба єднання соціальної реальності та її богословської інтерпретації. Щоб богослов’я, есхатологія християнської Церкви стала максимально зрозумілою для сучасної людини, духовні ідеї, теологічні теорії мають бути максимально раціоналізовані, а якщо ні, то реально духовного розвитку українського суспільства очікувати не доведеться. Те, що історія християнської есхатології сягає понад дві тисячі років, зовсім не засвідчує, що склалося достатньо визнане її пояснення, не кажучи вже про систему теологічних понять, філософських категорій, пов’язаних з цим складним, суто містичним, і водночас, соціальним, явищем в житті людства. Викладені концептуальні положення, що є основними, вплинули на появу цієї книги, оскільки, можливо, не все у дослідженні однозначно, але означена есхатологічна проблематика, безумовно, заслуговує на увагу, тому що фундаментальних робіт з такої тематики фактично бракує.

Відомо, що початок третього тисячоліття характеризується яскраво окресленими процесами багатогранної і складної глобалізації, інформатизації, цифровізації, швидкою зміною наукових знань і технологій, політизацією усіх сфер життя і водночас із зростанням, ускладненням суспільних проблем релігії, моралі, політики усього глобального людства. Спостерігаючи мінливість і неоднозначність сучасного світу, маємо наголосити, що для стабільного розвитку  світу надзвичайно необхідна модель духовної врівноваженості, оновлення, гармонії і надії на майбутнє. Згідно з християнським вченням, надією людства є Христос, він дає нам сили протистояти тіням гріховного світу — хаосу, війні, насильству і невігластву. На нашу думку, справжній науковець і дослідник має не тільки заглиблюватися у своєрідність власної релігії, історії і культури, а й допомагати вирішувати міжетнічні та міжрелігійні конфлікти, передбачати культурні, релігійні, соціальні нововведення  й  політичні експерименти, які у світлі християнської есхатології стають більш зрозумілими і прогнозованими. Можливо через те, що саме релігія і теологія допомагають вивчати людську поведінку, вони і є складовими моралі, і релігійної філософії людства. Адже теологія спроможна перетворити духовний досвід апостолів, святих у духовно орієнтовані інтереси сучасної людини.

 Для початку основну увагу потрібно акцентувати на тому, що під есхатологією навіть атеїсти розуміють один із найдавніших, ви­пробуваних історичним часом, типів специфічного релігійного і соціального кодування життя і поглядів людини. Думки про майбутнє світу властиві не лише релігійному суспільству, а й фактично усім етапам розвитку людської цивілізації. Образи, моделі майбутнього кінця світу «живуть», «змінюються», «вмирають», і заново народжуються. До того ж їхнє місце і роль самої релігії у житті людства також весь час змінюються. Правомірним постає питання: чому саме есхатологія серед інших релігійних знань і християнських учень  складає надто велику частину людської культури і історії. При цьому постають і такі питання: які духовні ідеї християнства актуальні впродовж усієї історії християнської Церкви  і які постійно впливають на віруючих людей, певні групи релігійних громад, суспільства, цілі народи або держави. Чому есхатологія як філософія надії і сподівання має, очевидно, таку саму важливу регулювальну функцію, як політичні ідеології чи сучасні наукові теорії.

Зазначимо, що з часів раннього християнства есхатологічні мотиви були і є присутніми в літургійних і соціальних процесах життя християнської Церкви. Це пояснюється тим, що жити без надії і сподівання на владу и силу Христа християнинові неможливо. У віруючої людини постійно виникала потреба вічного і абсолютного, особливо у часи війни, хаосу і соціального протистояння. Есхатологія, навіть на рівні психології, унебезпечує людину бодай у молитвах і думках, християнин уявляє своє земне буття цілісним і доцільним, оптимістично налаштовує себе до кращої майбутньої реальності прийдешнього Царства Божого. Теологія — одне з найзначніших творінь і надбань Церкви, яка за допомогою релігійного символізму, філософських роздумів, молитви, таїнств, релігійного мислення все ж дає людині впевненість і силу, щоб протистояти хаосу, руйнації, гріху, ненависті і смерті.

Глибоко переконані, що серед різноманітних духовних і політичних ідей, що керують народами, цивілізаціями, маяком цілісної історії сучасного глобального світу є саме теологія, яка відіграє переважаючу роль у трансформації історії людства. Тому необхідно надати значної уваги вивченню християнської теології, що нині тісно пов’язана з вивченням конкретної історії і культури, політикою, економікою і умовами розвитку сучасного суспільства.

Теологія гармонійно укладається в концепцію мотивації соціальних дій людини, в межах якої відбуваються і основні зрушення в матеріальній культурі людства. Духовна культура християнства, теологія християнської Церкви закладені в основу західної цивілізації (Європа і США) і все більше дає про себе знати у процесах науки, політики, мистецтва, літератури, живопису і архітектури. Теологія вимагає і навернення науковців до глибинних основ усіх соціальних процесів буття людства — до історії, теорії і практики релігії. Теологічне мислення — це динамічний процес, який ніколи не закінчується і пристосовується наступними поколіннями християн до їхніх історичних, культурних, політичних і наукових рівнів, чи, висловлюючись мовою психології, — до певної стадії колективного несвідомого.

Отже, навіть сучасний інформаційний прогрес, створення духовних, творчих і культурних сеансів буття потребують, як не парадоксально, звернення науковців до теології і саме до християнської есхатології як своєрідної природної першооснови людства. Есхатологія у контексті викликів сучасного світу була і залишається малодослідженою науковою проблемою. Цей тип релігійного знання лежить в основі багатьох уявлень Церкви, що у своїй сукупності охоплює питання створення світу, спасіння, соціального служіння християнства, місії Церкви, літургійного богослов’я, церковної поезії, іконографії, філософії історії і навіть політичної прогностики. Як загальний результат вивчення значної кількості наукових досліджень з питань релігії, філософії, політології, соціології і історії постала очевидною і надто помітною регулятивна (а не лише пояснювальна) функція есхатологічних уявлень про Бога, світ і людину. Саме есхатологія в історії виступає одним з найважливіших механізмів організації соціального, політичного, економічного і культурного життя багатьох релігійних громад і цілих суспільств.

Сутність есхатології — духовна мобілізація християнського світу і певна координація діяльності, місії і служіння Церкви в часі і просторі для досягнення заздалегідь визначеної, ясно видимої мети — Царства Божого. Відомо, що християнство слугувало своєрідною духовною підтримкою багатьом народам. Відтак саме есхатологія значною мірою задовольняє потребу в цілісному теологічному знанні про світ, організує і регламентує життя людини (на ранніх етапах історії апостольської Церкви — повністю, на більш пізніх — разом з іншими формами політичної ідеології, наукою та мистецтвом, у їх поєднанні). Принципово важливо і те, що саме есхатологія пропонує певні правила соціальної поведінки (соціально творчий, активний есхатологізм), зумовлює систему ціннісних орієнтацій, полегшує переживання стресів, спричинених критичними станами духовного буття, творчості і суспільно-політичного життя людської особистості.

Наголосимо, що саме теологічне осмислення людиною духовного і практичного досвіду історії людства загалом є попередником раціонального і структурного логічного знання, первістком сучасної науки ще у монастирських келіях середньовічної Європи. З теології, власне, і починається наука, наукова методологія і її основні принципи. Звернімо увагу також на те, що в історії християнської Церкви відбувався певний відхід від існуючих есхатологічних і аскетичних духовних принципів життя християнства і перетікання релігійних, літургійних складових есхатології в політичні ідеї і політичну ідеологію. Відомо, що для сучасної людини політика, політичні технології, політичні обіцянки, маніпуляція і, навіть, політична пропаганда доволі часто стає легкодоступним шляхом набуття «причетності» до чогось «високого», «священного» і «великого» в есхатологічному  «світлому майбутньому людства». Тобто політика, відкидаючи питання існування Бога, ідеї Царства Божого,  виглядає більш привабливою, спокусливою і життєвою, і надає прості історичні міфи, які можна без зусиль засвоїти, а потім без особливого жалю і полишити, відкинути. Мова йде про політичні міфи, які зародилися у лоні іудаїзму і християнства. Сучасна людина, навіть цього не усвідомлюючи,  не може жити без історичної міфології, казки, фантастики, героїв, богів і демонів.

Сучасна людина американського Голівуду народжує, пише і відтворює кожен день міфологію, створюючи світ «супер-героїв» і «надлюдини», для якої не існує будь-яких обмежень. Тим, хто не має надії на Бога, на нашу думку, доводиться шукати богоподібного героя у кінофантастиці, науці, мистецтві або  культурі.  А деякі люди, сумно це визнавати, знаходять «богів» в політиці, маніпулятивних технологіях, на війні, і з задоволенням проектують на них свої релігійні почуття, здійснюючи різноманітні містифікації та створюючи власні неоязичницькі культи. При цьому слід наголосити, що періодично виникаюча криза довіри українського населення до духовенства і релігійних інституцій, веде до особливої активізації міфологічної домінанти в суспільній свідомості, чим небезуспішно і вельми вдало маніпулюють політики, використовуючи організуючі можливості релігії, історії, культури, і як теоретики, і як практики. Як приклад, українське суспільство є свідком вдалого маніпулювання історією України, яка містить у собі протиріччя культури, мови і релігії. Питання історії на сьогодні охоче набувають квазінаукового вигляду, які певні політичні сили використовують як квазінаукові докази своєї «істинності», «ідейності» і «правоти». Таким чином, християнська есхатологія Церкви, яка орієнтується на Бога, замінюється політичним міфологізаторством і демонструє надто велику кількість виявів цього процесу в реаліях життя сучасної цивілізації.

Отже, важливо зауважити, що християнська есхатологія взагалі не є якоюсь окремо існуючою частиною духовного і містичного життя лише християнина, навпаки, есхатологією пронизана вся культурна, художня та ідеологічна, соціальна практика життя сучасної людини, включаючи сфери, що на перший погляд, здавалося б, є цілком  виключно емпіричними і суто раціональними (політика, економіка, медицина, технології). Есхатологія спирається на певні, абсолютно конкретні ціннісні духовні орієнтири і на метафори узагальнених емпіричних спостережень науковців, які вивчають історію, релігію, культуру, мистецтво і архітектуру. Завершуючи розгляд цієї наукової проблеми, зауважимо, що у спрощеному, буденному розумінні християнська есхатологія — це теологічна розповідь, своєрідне духовне, містичне і символічне відображення окремих явищ сьогодення і майбутнього християнства, яскравих подій історії світу, духовних зустрічей людини з Богом, надії на Нього і очікування Його вічного володарювання.

Слід відмітити, що найбільше наукових досліджень з питань есхатологічної проблематики припадає саме на XX сторіччя, коли відбувається остаточне концептуальне осмислення християнської  філософії історії, спільних для всього людства глобальних проблем релігії, політики, економіки, культури, екології, активізується пошук дієвих ціннісних платформ подолання кризових ситуацій сучасного світу глобалізації. У міру загострення проблем міжнародної безпеки виклики пандемії, обмеження прав і свобод громадян, прагнення наукового осмислення сутності есхатології і парадигм біблійної історії значно зростають.

Есхатологія стала предметом наукового аналізу багатьох вчених, що сприяло вивченню зав’язків між теологією, філософією, історією, політологією і соціальною прогностикою, а також дослідженню раціонального ставлення світських науковців до містичного богослов’я Православної Церкви, релігійної філософії і релігійної інтуїції.

«Переконаний, — пише відомий богослов, священик Павло Бочков, — що значним поштовхом у науковому опрацюванні і осмисленні питань християнської есхатології  стане публікація книги українських науковців Д. Мартишина і А. Богданенка «Християнська есхатологія: до питання наукової ідентифікації». Аналізуючи основні підходи до вивчення есхатології у контексті викликів глобального світу, практичні шляхи інтеграції теологічного знання до парадигм сучасної світської науки, вчені доходять висновку, що сучасне християнство втрачає здатність богословського мислення і надію на Бога. Дослідники стверджують, що основною причиною духовної кризи є втрата власної християнської ідентичності і аскетичного підходу до буття. Дослідники доводять, що для глобального формування нового теологічного мислення, здатного вирішити реальні проблеми сучасного світу, представники християнської Церкви, науки, культури, політики і освіти мають відійти від своїх вузьких інтересів і докласти спільних зусиль на створення нових моделей буття сучасного суспільства. Для цього необхідно розвивати богословську свідомість, почуття відповідальності перед Богом, поширювати в суспільстві високу духовну культуру сучасної цивілізації, духовні цінності та ідеї соціальної справедливості у світлі прийдешнього Царства Божого.

Вчені закликають до імплементації духовних цінностей християнства в сучасне суспільне життя, до усвідомлення людьми своєї активної есхатологічної місії у творчості, науці та власному житті, до виховання терпимості і поваги стосовно різних релігій, політичних уподобань, національностей, соціального та культурного спадку глобального людства. Дослідники аналізують проблеми есхатології  з точки зору геополітичного бачення світу, висвітлюють реальні проблеми есхатології як специфічної форми зв’язку релігії, культури, філософії та елементів  соціокультурної реальності. Впровадження духовних цінностей, принципів та ідей потрібно розпочати з надання сучасній людині глибокого розуміння історії християнства, християнської теології і необхідності довгострокової духовної стратегії розвитку людства.

Сучасна християнська теологія має застосовувати міждисциплінарний підхід, використовуючи досягнення різних наукових сфер з вирішення практичних проблем соціальної місії християнської Церкви. Церковним і світським науковцям слід глибше вивчати історію християнства, пізнавати внутрішній світ богослов’я святих отців Церкви, духовні мотиви людської поведінки і засади аскетичної боротьби на шляху до Царства Божого і водночас досконало вивчати питання соціології, політології, державного управління і філософії.

Формування есхатологічної свідомості має здійснюватися з урахуванням реальних релігійних, цивілізаційних, культурних, історичних, політичних відмінностей і особливостей сучасного світу. Таким чином, у книзі «Християнська есхатологія: до питання наукової ідентифікації» спостерігається переосмислення проблем есхатології, відхід від суб’єктивної парадигми есхатології (потойбічне життя душі) до колективної картини світу (життя глобального людства). Слід зазначити, що українськими науковцями здійснено значний внесок у вивчення есхатологічної проблематики християнської Церкви, філософії історії і релігійної філософії, а також продемонстровано прагнення до об’єктивного незаангажованого наукового дослідження теології, вільного від ідеологічних обмежень і політичної маніпуляції.

Отже, як бачимо, українська наукова соціальна думка християнства характеризується поступовим переходом від полону вузькоакадемічної «шкільної догматики» до активної фази ціннісної пророчої боротьби і релігійної прогностики Православної Церкви, за об’єктивність дослідження процесів глобалізації християнськими богословами. Вчені звертають увагу на високу актуальність раціоналізації богословського есхатологічного мислення, підвищення рівня його конструктивності і подолання маніпулятивного впливу на християнську соціальну думку  з боку політики й ідеології».

Таким чином, нинішній етап розвитку сучасного світу вимагає нового есхатологічного мислення Церкви, богословів, священників і пересічних християн,  здатних мислити в масштабах глобального світу, вибудовувати і проваджувати місію Церкви, враховуючи реальності сучасних культурних, історичних, політичних і геополітичних змін, а також соціальних проблем. Стратегію розвитку місії християнства слід спрямувати на виконання таких завдань, як розвиток конструктивного діалогу науки і релігії, світської освіти і церковного просвітництва; виховання молоді у релігійних традиціях світу;  духовна реформація суспільства; пошук нових шляхів діалогу між різними культурами і народами; формування базових духовних цінностей майбутнього глобального світу.

Духовно-просвітницький Центр
імені Святих Апостолів