Таємниця приходу Бога у світ
Богослов’я є дуже важливою й шляхетною справою.
Папа Римський Бенедикт XVI
Глобальна трансформація світу, особливо в церковній сфері, набуває докорінних змін, що пов’язані з процесами секуляризації, зміною ціннісних парадигм розвитку сучасного суспільства. Через постійну ідейну конкуренцію соціальних інститутів загострюється конкурентна духовна боротьба за душі і розум людей. За таких обставин значно зростає відповідальність Православної Церкви перед власним майбутнім за успішність місії, актуалізації власної теології і християнського віровчення в умовах глобалізації. Звичайно, побудова власної системи теології, соціального вчення Церкви має враховувати світовий позитивний і негативний досвід діалогу Церкви, держави і суспільства.
У світовій науковій богословській літературі необхідність вивчення соціальної думки Церкви пов’язується з певними потребами і проблемами політики, економіки, культури і геополітики. На нашу думку, роздуми над теологічним минулим християнства, чесне, відкрите, об’єктивне і рішуче прийняття історичної правди про життя Православної Церкви, проблеми теологічного осмислення буття людства зараз особливо потрібні всім тим, для кого Церква Христова є центром власного життя і духовного розвитку людської особистості. Богослов’я Церкви — це процес осягнення людським розумом таємниці приходу Бога у світ. В основі богословської рефлексії знаходиться важливе питання про сенс Боголюдства Ісуса Христа для світу, людини та всього суспільства. Адже вся богословська полеміка Вселенських Соборів про Христа зводиться до філософської та богословської суперечки про природу людини, її духовну й соціальну місію у світі. Християнська теологія, окрім фундаментальних питань вивчення Біблії, догматики, містики, богослужіння, займається проблематикою духовної допомоги людині у соціальному середовищі і передбачає корекцію її міжособистісних стосунків у парадигмі християнського віровчення.
Вирішальне значення тут мають психологічні умови життєвих, перспективних цілей і завдань місії людини у світі. Християнська теологія сприяє розширенню духовних обріїв пізнання світу та наукових проблем людства. Можна говорити про теологію в історії, інформаційних технологіях, культурі, праві, політиці, державному управлінні та релігієзнавстві. Якщо церковний ієрарх, священик, богослов чи пересічний християнин, прочитавши одну книгу з історії Церкви, вважає, що він вже навіки пізнав світ, він глибоко помиляється. Будь-яка, навіть найнезначніша проблема сучасної людини, якщо вона розглядається дослідником всебічно, глибоко, об'єктивно і серйозно, виводить її до осмислення багатьох інших проблем сучасного глобального людства.
Перелік богословських проблем, що входять до складу теологічної системи християнства, практично необмежений, як це випливає з апологетики, догматики, еклезіології, соціального вчення Православної Церкви. Теологія як найважливіша функція Християнської Церкви стосується багатьох інтересів сучасної людини.
Богослов’я Церкви відповідає двом основним потребам: проповідувати Євангеліє, а також розтлумачувати Слово Боже кожному новому поколінню. Теологія перебуває у постійному русі між двома полюсами — між вічністю та сучасністю. Звичайно, складно досягти досконалої рівноваги між цими двома полюсами. Через побоювання відступити від апостольського і святоотцівського вчення дехто з богословів часто помилково ототожнюють життя Церкви з історією, культурною традицією та політичними ідеями, намагаючись нав’язати парадигми минулого новій ситуації сьогодення. Відбувається змішання вічної істини Євангелія з тимчасовим вираженням цієї істини. Це очевидно у випадку з консерватизмом, культурним археологізмом, фальшивим вузьким традиціоналізмом, політичним радикалізмом і релігійним фанатизмом. Саме про це свого часу писав видатний богослов сучасності Папа Римський Бенедикт XVI (Йосиф Ратцінґер) (1927–2022): «Великі традиційні Церкви, мабуть, відчувають деяку пригніченість — через свою надмірну інституціоналізованість, інституційну регламентованість, і навіть через власну силу, опиняючись під тиском своєї власної історії» (Венедикт XVI (Рацінґер Йосиф). Сіль землі: Християнство й Католицька Церква в XXI столітті. Розмова Петера Зевальда з Йосифом Рацінґером / Пер. з. нім. О. Конкевича. Львів: Місіонер, 2007. С. 117).
На нашу думку, церковні консерватори безсилі встановити контакт із сучасною ситуацією у глобальному світі, тому що він випливає із ситуації виключно минулого. Богослову слід бути, насамперед, служителем Христа, а не директором музею історії чи етнографічного клубу. Проповідник проголошує не власні ідеї, а віровчення Православної Церкви. Саме тому теологія має бути перекладена сучасною мовою і стати зрозумілою для людей сучасності. Сьогодні цим питанням успішно займається кафедра теології та християнської комунікації МАУП, яка в минулому році відзначала своє 20-річчя від дня створення. Невелика книга Анатолія Богданенка та Дениса Мартишина «Богослов’я в сучасному світі», яку видало відоме київське видавництво «Ліра-К», найкращим чином досягає своєї мети — вона спонукає читачів самостійно поринути у світ богослов’я та просвітництва Православної Церкви.
«Немає справжнього гуманізму, свободи, науки, освіти без християнської теології», в загальних рамках такого твердження і написана ця невелика книга. Нам хотілося б люб’язно запросити читачів поринути разом у світ богослов’я Православної Церкви для того, щоб краще зрозуміти дійсність сьогодення. Сучасний світ в умовах процесів глобалізації стає дедалі більше взаємопов’язаним і рухливим, тому богословам треба встигати не тільки відстежувати й аналізувати різноманітні історичні, культурні й політичні події, а й адекватно на них реагувати у парадигмі християнського віровчення. В умовах тотальної маніпуляції, майже тотальної дезінформації у ЗМІ з питань релігії саме християнська теологія і багатогранне просвітництво Православної Церкви стають особливо актуальними, бо правда Євангелія сама по собі є і лікуванням, духовною зброєю, і шляхом спасіння.
Вшановуючи пам’ять великого архієрея Римсько-Католицької Церкви, ще раз пригадаємо роздуми Папи Бенедикта XVI: «Церква ніколи не має права на ідилію з духом часу. Вона повинна викривати його проблеми і загрози; промовляти до сумління магнатів та інтелектуалів, у тому числі й тих, які мовчки, наче ті невігласи, воліють проходити мимо зла, і так далі...» (Венедикт XVI (Рацінґер Йосиф). Сіль землі: Християнство й Католицька Церква в XXI столітті. Розмова Петера Зевальда з Йосифом Рацінґером / Пер. з. нім. О. Конкевича. Львів: Місіонер, 2007. С. 80). Місія Церкви полягає у проголошенні Божої Правди і присутності Бога у нашому світі. Людина, як відомо, з одного боку, належить до матеріального світу, а з іншого — до духовного. Мозаїка духовного буття людини складається зі світу релігії, культури, психології, політики, економіки та різних гуманітарних інтересів. Адже, матеріальне й духовне утворюють нерозривну єдність. Оскільки історичний розвиток людства загалом є історією конкретних людей і народів, на нашу думку, його правомірно розглядати не лише з психологічного, філософського, соціологічного погляду, а й з теологічного, що дає змогу простежити загальнозначущі тенденції духовного розвитку сучасного глобального світу.
Варто наголосити, що наукова діяльність кафедри теології та християнської комунікації МАУП доводить, що на сучасному етапі духовного, історичного і культурного розвитку сучасної України функціональна роль християнської теології набуває особливої теоретико-методологічної та соціально-практичної актуалізації в житті українського суспільства. Це безпосередньо пов’язано з історичним і ціннісним проникненням православної культури в усі сфери суспільного життя України, що зумовило появу та подальший розвиток кафедр теології у вищих навчальних закладах.
Говорячи про сучасну теологію, ще раз зауважимо, що сучасні богослови, на нашу думку, мають використовувати соціологічні, психологічні, культурологічні, філософські, політологічні знання у формулюванні власної соціальної доктрини християнства. Для сучасних богословів Православної Церкви характерними є переважно біблійно-богословські, літургійні, історичні, культурні, політичні і системно-структурні парадигми у вивченні теології. Однак, основним недоліком, судячи з усього, є відсутність цілісної картини реалій геополітичного світу, яка б дозволила визначити місце соціального вчення Православної Церкви в сучасному світі.
Сподіваємося, що розроблення загальної методології соціального вчення християнства з урахуванням викликів сучасного глобального світу стане найважливішим напрямом у розвитку християнського богослов’я України найближчими роками. Це відповідає загальному мейнстриму популярності Українського Православ’я в сучасній світовій християнській богословській науці.
Священик Павло Бочков
Соціальна доктрина Православної Церкви України на сучасному етапі — це сфера проблемного, дискусійного, відкритого, але водночас, невирішеного науково-богословського дискурсу. Звичайно, богослов’я Церкви спирається на Біблію, твори святих отців Церкви, літургійні тексти, історію християнства, але академічна теологія також займається осмисленням найрізноманітніших аспектів людського буття: політикою, економікою, культурою, наукою, творчістю. Отже, богослов’я як наука про Бога і його дії в житті людства пропонує різні теологічні підходи до розуміння глобального світу. Не аналізуючи всіх причин повороту сучасного богослов’я до соціальної проблематики, до загальних проблемних аспектів соціальної думки Українського Православ’я можна лише наголосити на необхідності постійного діалогу між світською та церковною наукою.
Священик Павло Бочков, доктор богословських наук (Папський богословський факультет у Вроцлаві, Польща)