Міжрегіональна Академія управління персоналом

Виклики сучасного світу і війна суттєво змінили контекст формування та реалізації соціального служіння Православної Церкви, актуалізувавши не лише церковну проповідь, духовно-просвітницьку діяльність, а й спроможність  церковних парафій забезпечувати духовні і національні інтереси українського суспільства. Сьогодення сучасного світу формує нові духовні потреби людини. У цих умовах соціальне служіння Церкви перестає бути лише сферою соціальної роботи, допомоги нужденним, воно набуває духовного змісту священної місії вселенського православ’я у світі, зміцнює духовну стійкість суспільства, зберігаючи вічні духовні цінності християнства.

Водночас підвищується роль християнської теології (богослов’я), спроможність християнського світу вести рівноправний діалог з державою і громадянським суспільством, а також швидко реагувати на реальні проблеми сьогодення. За таких умов теоретико-практичне осмислення питань соціального служіння Православної Церкви виходить за межі лише практичної теології і набуває вагомого значення у наукових візіях публічного управління, релігієзнавства, філософії, соціології, культурології й українознавства. У перспективі повоєнного відновлення України проблематика соціальної місії українського православ’я набуває додаткового виміру: соціальна допомога, волонтерство, справи милосердя, капеланське служіння, психологічна підтримка населення стають одним із ключових питань соціальної і гуманітарної  політики Православної Церкви. Це зумовлює необхідність діалогу світської і церковної науки, інтеграцію християнської теології в публічно-управлінські наукові дослідження, що здатні поєднати напрацювання історії, культури, релігії, управління, політології і культурології.

Наявні публікації публічного управління з релігійної проблематики часто описують лише правові й історичні компоненти цього питання, без інтеграції теології християнства, соціального вчення вселенського православ’я в єдину парадигму взаємодії, координації і партнерських відносин держави і релігійних організацій. Це актуалізує потребу синтезу релігії і науки, чим саме і займаються кафедра теології та християнської комунікації Навчально-наукового Інституту психології та соціальних наук (ННІПСН) Міжрегіональної Академії управління персоналом, духовно-просвітницький Центр імені Святих Апостолів при МАУП, усіляко підтримуючи теологічні ініціативи не лише у форматі проведення міжнародних науково-дослідних конференцій, написання наукових статей, монографій, навчальних посібників, науково-популярної літератури, а й у довгостроковій перспективі розвитку академічної теології як науки, через освіту, наукові дослідження, міждисциплінарні зв’язки гуманітарної науки,  християнську комунікацію та зворотний зв’язок між владою, Церквою і громадянами. Зауважимо, що багатогранна діяльність кафедри теології та християнської комунікації і духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів при МАУП можна вважати яскравим прикладом міжконфесійного діалогу та конструктивної співпраці світських і церковних науковців. Діяльність викладачів кафедри є прикладом наукового і християнського служіння українському суспільству у вивченні історії, культури і знаходженні спільної наукової мови у підтримці конфесійної злагоди, церковної просвіти і теологічної рефлексії.

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) дедалі активніше долучається до обговорення актуальних питань вивчення української історії, релігії і культури, всебічно підтримуючи право сучасної людини на релігійну віру, національну ідентичність і вічні духовні цінності. Державні управлінці, філософи, теологи, психологи і юристи прагнуть розбудовувати конструктивну співпрацю науки і релігії задля того, щоб духовне й соціальне служіння християнства, а також інших релігій світу було найбільш відчутним та ефективним для усього українського суспільства, особливо для української молоді.

Виклики війни, щоденні трансформації сучасної цивілізації, рецидиви антиінтелектуалізму, аморальності, парадоксальна непередбачуваність сучасної політики і геополітичні протиріччя активізують актуалізацію християнської теології в академічному і публічному просторі, що у свою чергу сприятиме задоволенню зростаючих потреб суспільства в духовності, відданості, відповідальності перед Богом і майбутнім, особливо в умовах знецінення соціального престижу освіченості, порядності, інтелектуальності і науковості.

Підтвердженням реальної активної діяльності  кафедри теології та Центру імені Святих Апостолів стала чергова науково-популярна книга «Соціальне служіння Православної Церкви: практична пастирська теологія», що вийшла друком у відомому київському «Видавництві Ліра-К».  Автори книги Анатолій Богданенко і Денис Мартишин розглянули основні теоретичні і практичні питання соціального служіння Української Православної Церкви, проаналізували практичну пастирську теологію (душпастирство) як спосіб духовного пізнання Бога, осягнення духовного буття Церкви, людини, світу і суспільства, засвідчили певні зміни християнського теологічного підходу до викликів сьогодення, очікувань сучасної людини від Православної Церкви. Авторам вдалося довести, що соціальне служіння (благодійна діяльність) Православної Церкви як складова наукової рефлексії, а також соціальне вчення християнства є важливим джерелом теологічних знань про сучасний глобальний світ,  українське суспільство і тенденції розвитку сучасної людини у світлі християнського віровчення.

У виданні висвітлено, що теологічне тлумачення соціального служіння Православної Церкви включає в себе церковну проповідь, духовно-просвітницьку роботу душпастирства, постановку проблеми, формування альтернативних підходів до вирішення існуючих проблем, ухвалення важливих управлінських і церковно-парафіяльних рішень, щодо реалізації соціальної роботи і допомоги. Доведено міждисциплінарний характер соціального служіння та успіх служіння Церкви від теологічного мислення, духовної місії християнства у світі, а також від дієвого діалогу, взаємодії Церкви, держави та інститутів громадянського суспільства. У цьому вимірі соціальне служіння Православної Церкви постає не лише як сфера соціальної підтримки нужденних, а і як складник зміцнення національної ідентичності, збереження духовної культури, історії, а також забезпечення національної безпеки в умовах війни і глобальних викликів сьогодення.

Таким чином, соціальне служіння Православної Церкви залишається важливою сферою священної місії сучасного християнства та водночас підвищеної філософської, психологічної, управлінської і педагогічної складності розуміння соціальної роботи, оскільки основні питання соціального служіння формуються на перетині християнської теології, світської науки, освіти, соціального захисту, історії й духовної культури за активної участі як православних парафіян, так і пересічних громадян України. За таких умов навіть наявність соціальних документів, циркулярів єпархіальних відділів, стратегічних програм і концепцій розвитку не гарантує досягнення очікуваних змін в соціальному служінні. Вирішальним поступом розвитку соціальної місії християнства стає високий рівень філософського і богословського осмислення труднощів сучасного буття, спроможність Православної Церкви не лише проголошувати духовні ідеали й цінності християнства, а й реально перетворювати власні церковні громади на  центри духовної допомоги, психологічної підтримки, а також вибудовувати міцні горизонтальні зв’язки між людьми. Відтак актуалізується потреба переходу від історії Церкви, опису благодійної діяльності в минулому до аналізу сучасного соціального служіння. У такій ситуації особливого значення набуває теоретико-методологічне уточнення понятійного апарату соціального служіння Православної Церкви та вибір адекватних моделей соціальної присутності християн в сучасному світі.

Комплексність соціального служіння Церкви потребує методологічного поєднання міждисциплінарних зв’язків церковної і світської науки, здатних фіксувати різні «виміри» соціальної присутності християн у світі — від проповіді, богослужіння релігійних громад до реальних справ милосердя і Христової любові в українському суспільстві. Крім того, православні парафії сприяють відновленню духовної і соціальної активності громадянського суспільства шляхом конструктивного діалогу з представниками державної влади, політиками, лідерами громадської думки, науковцями, журналістами, бізнесменами. Важливим напрямом соціальної діяльності Православної Церкви є також соціальна підтримка населення, зокрема, учасників бойових дій, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій громадян, а також реалізація заходів психологічної духовної підтримки населення в умовах викликів війни.

Разом з тим, викладені стратегічні напрями соціального служіння Православної Церкви демонструють комплексний підхід християнської теології до розгляду історії і філософії держави з точки зору національних  і культурно-історичних питань. Реалізація цих напрямів соціального служіння християнства потребує конкретних механізмів публічного управління у сфері релігії  і віросповідання та одночасного стимулювання духовної активності релігійних громад у соціальній роботі та на шляху зміцнення духовних і ціннісних ідеалів українського суспільства.

Книга досліджує роль православних храмів (парафій) у реалізації соціального служіння Православної Церкви в умовах викликів сьогодення. На нашу думку, авторам вдалося продемонструвати, що церковні парафії виступають важливими суб’єктами формування соціального служіння Православної Церкви та ключовими учасниками процесів духовно-просвітницької місії українського православ’я. Особливу увагу приділено актуальності церковного дискурсу, реальних справ милосердя на церковних приходах. Додатковими факторами, що впливають на розвиток соціального служіння Православної Церкви, визначено освіченість духовенства, парафіян, теологічне мислення, ознайомлення сучасної людини з духовно-історичним досвідом християнства. Особливої уваги потребує вивчення християнської теології, знання української культури і літератури. Це зумовлює необхідність наукового обґрунтування шляхів посилення ролі церковних парафій і діяльності духовенства у процесах духовно-просвітницької місійної діяльності українського православ’я. Загалом, авторами доведено, що Православна Церква забезпечує духовну стійкість Української держави, народу, що є необхідною умовою для національної безпеки, збереження національної і культурної ідентичності, а також розвитку духовної культури  та історії України.

Отже, соціальне служіння Православної Церкви набуває змісту публічної ваги, духовної стійкості, у межах якої соціальна допомога і справи милосердя розглядаються як духовна місія духовного оновлення людини, її одужання від гріхів, апатії, зневіри, а також  відновлення творчих можливостей християнства і відтворення людського потенціалу як кожної особистості, так і цілих релігійних громад.

Духовно-просвітницький Центр імені Святих Апостолів при МАУП