Жива комунікація Церкви
На думку багатьох фахівців, сьогодні не лише в Україні, а й в усьому глобальному світі активізується увага до вивчення досвіду організації служби військових капеланів. Вважається, що це нова наукова теоретична і практична хвиля, спрямована на вироблення сучасних підходів щодо проблематики війни, миру, питань боротьби з тероризмом, формування духовних, моральних, патріотичних, військово-психологічних та етичних цінностей особового складу військових формувань. Виклики кривавої війни України з російськими загарбниками наполегливо диктують як необхідність вивчення сутності і головних засад капеланського служіння, соціальної роботи Християнської Церкви, гуманітарної політики Української держави у взаємодії з релігійними інститутами демократичного і плюрального українського суспільства.
Сила, міцність і всебічна розбудова Збройних Сил України значною мірою передбачає формування продуманої системи гуманітарної і соціальної політики і, зокрема, виховної роботи Церкви серед військовослужбовців. Адже релігійне виховання, консультування, молитва, сповідь, благословення, освячення, богослужіння, духовні поради, включені в систему психологічної і морально-бойової підготовки військовослужбовців, здатні не лише суттєво підтримати моральний дух воїна, підняти високу планку його боєздатності, а й зміцнити патріотичну складову Збройних Сил та інших військових формувань України.
Наголосимо, що соціальне служіння Православної Церкви є специфічним видом спеціально побудованої соціально-духовної діяльності як особливого виду служіння християнських громад з соціальної роботи, психологічного консультування, управління і комунікації. Тож комунікаційна діяльність Церкви має свої специфічні особливості і має бути спрямована на побудову міцних соціальних зав’язків із державою і громадянським суспільством. Відповідно, кожна Християнська Церква визначає для себе найбільш доцільний формат, концепт, модель і платформу для реалізації своєї священної місії відповідно до практики і традицій власної церковної історії.
Соціальне служіння українського православ’я має чотири глобальних напрями: стратегічні соціальні комунікації (проповідь, просвітництво, богослужіння, освіта, виховання, наука); кризові комунікації (сповідь, таїнства, обряди, треби, соціальна робота, консультування, психологічна допомога, капеланське служіння); масові комунікації (робота Синодальних, єпархіальних і парафіяльних органів; міжособистісні комунікації (душпастирство).
У вітчизняній теологічній науці теоретичні і практичні питання розвитку військового капеланства і організації душпастирської опіки у Збройних Силах та інших військових формуваннях України знаходяться лише у площині початкового вивчення. Відсутня теоретична та практична підготовка професійних капеланів. Це у свою чергу потребує змін, реформ та інновацій у соціальній місії християнства.
Історію, сучасний стан, основні проблеми і перспективи розвитку капеланського служіння відповідно до реальних потреб намагаються розглянути у своїй книзі «Капеланське служіння в Україні: проблеми та перспективи», яку видало відоме київське видавництво «Ліра-К». Можна сказати, що ця невеличка книга є однією з перших маленьких «ластівок» на небосхилі української богословської і світської науки з теоретичної проблематики діяльності служби військових капеланів.
У книзі, яку шановний читач тримає в руках, розглянуто наукові проблеми капеланського служіння, намічається певний рух, теологічний вектор розвитку, руйнуються певні стереотипи, піднімається градус обговорення, породжується дискусія, а головне — автори намагаються знайти відповіді на болісні питання проблеми війни і миру. Помітною ознакою досить потужної спроби українських науковців глибше дослідити і пізнати сутність соціального вчення Православної Церкви, церковної комунікації, місії українського православ’я є їхні наукові праці, книги, статті, які з’явилися останніми роками.
Цілком зрозуміло, що духовний шлях розвитку України має вирішальне значення в умовах інтелектуальної війни, військового протистояння російській агресії, оскільки традиційні духовні цінності можуть успішно відроджуватися і розвиватися в суспільстві, коли сучасна людина наближається до Бога і Його Святої Церкви, розуміючи, що українське православ’я — це свобода у Христі, вільне дихання животворчої традиції християнства, сила суспільного оновлення, одухотворення культури, історії, модернізації соціального служіння і жива комунікація у Бозі.
Українське православ’я XXI сторіччя впевнено крокує шляхом зречення від архаїзації, рабства, відчаю, духовної гризоти, розпачу, фундаменталізму і колоніального духовного кріпацтва. Щоб максимально сприяти духовному й соціальному розвитку України й українського війська потрібно не просто дбати про економіку, політику, історію і культуру, а жертовним життям свідчити про те, що Бог і Україна — понад усе!
Преосвященний
Гавриїл (Кризина),
єпископ Рівненський і Сарненський,
доктор богословських наук, професор,
штатний капелан Рівненського військового госпіталю (молодший лейтенант капеланської служби)