Міжрегіональна Академія управління персоналом

У Міжрегіональній Академії управління персоналом започаткували новий проєкт під назвою «Журналістська вітальня». Ініціатором створення творчого задуму стала кафедра журналістики на чолі з доктором філологічних наук, професором Олександрою Штепенко. У рамках цього проєкту відбуватимуться зустрічі з відомими журналістами, письменниками, громадськими діячами, піарниками, видавцями та ін. Перше засідання присвятили творчості польського поета та есеїста Януша Шубера. «Кругле око погоди: та інші вірші» – саме так називається книжка Я. Шубера, яка вийшла у тернопільському видавництві «Крок» та була презентована в столичному вузі. Першою гостею журналістської вітальні стала відома поетка, перекладачка віршів Януша Шубера з польської на українську Наталія БЕЛЬЧЕНКО.

«А ПИШУ Я РІКУ СЯН І БУКИ В ЛІСІ…»

– Пані Наталю, як пан Шубер став для вас знаковим поетом?

– Мені запропонував перекладати його поезії Польський інститут літератури. І результатом цієї роботи став вихід книжки. Отже, Шубер став у певному сенсі співрозмовником не тільки для мене, а й для українських читачів. Українською його перекладав раніше Василь Махно. Тож це польське ім’я не зовсім нове для наших поціновувачів поезії.

– Чи бували в рідному місті митця – у Сяноку? Що цікавого можете розповісти про цей край.

– На жаль, не була. І не встигла познайомитися з Янушем Шубером. Однак посилаю у Всесвіт побажання собі потрапити туди й побачити те, що поет з такою увагою до деталей описав у віршах. За часів Київської Русі Сянок був княжим градом і боронив шлях на Угорщину. Поезія Шубера може слугувати своєрідним путівником не тільки Сяноком, а й узагалі Підкарпаттям. Бескиди стали фундаментальною темою віршів Шубера. Він так і називає себе – «їхнім літописцем» – і каже: «А пишу я ріку Сян і буки в лісі…» Також поет змальовує портрети осіб, відомих у Сяноку або околицях, дерев’яні лемківські та бойківські церкви. Він влучно поєднує історію та сучасність, дає навіть конкретні адреси.

– Яке місце Сянок посідає в творчості Я. Шубера?

– Існує вираз, що Чеслав Мілош володіє Великим князівством Литовським, а Шубер – Малим князівством Сянокським. В інтерв’ю сам Шубер казав, що все, про що писав, він мав під рукою і не брав екзотичного й чужого. І в цьому була, за його словами, практичність і порядність – у зверненні до своєї провінції.

«ПОЕТ ЧУТЛИВОЇ ПАМ’ЯТІ»

– Відомо, що цей автор писав багато і в шухляду. Дебютував аж у віці 48 років. Чи маємо щось подібне в українській літературі?

– Петро Перебийніс видав першу поетичну книжку в 34 роки. У Бориса Херсонського перша книжка з ISBN з’явилася після сорока, але до цього він був однією з яскравих фігур неофіційної поезії.

– Окремо хочеться поговорити про Шуберівський дебют. До його складу входять аж п’ять книжок: «Парадні шати та інші вірші», «Сяноцькі апокрифи і епітафії», «Пан димлячого дзеркала», «Гіркі провінції», «Срібнопірі сади». А загалом митець є автором понад тридцяти книжок. Як можна пояснити такий пізній, але дуже плідний почин у творчості автора?

– Шубер завжди вів літературні записники, хоча спочатку не мріяв писати вірші. Університетський викладач схвально поставився до його ранніх спроб. Перше видання 48-річного поета фінансувала його двоюрідна сестра. Культурний діяч Антоній Лібера, до якого вона через 25 років звернулася як до Шуберового співкурсника, прочитавши ці поезії та листа свого давнього приятеля Януша, у свою чергу звернувся до Збіґнєва Герберта, а той одразу зрозумів рівень дебютанта й необхідність подальших видань. Варшавський критик і поет Лешек Шаруга одним із перших привернув увагу до п’ятикнижжя Шубера, вводячи вірші сяноцького поета в канони сучасної літератури. Ось що він писав: «Вдаряє [...] особливо епічний розмах цієї поезії, її спокійна, ритмічна фраза, глибоке дихання. Це один з тих дебютів, які повинні закарбуватися в пам’яті шанувальників поезії: зрілий, внутрішньо зв’язний, оснащений власною, якщо тут можна вжити такий термін, історією місця» (переклад Ірини Кириченко). Ось так це починалося.

– Нобелівський лауреат Чеслав Мілош високо цінував талант Януша Шубера, навіть включив вірш «Cпів півнів» у свою книгу «Абетка». Але не тільки пан Мілош високо підносив творчі здібності Януша Шубера. У когорті його поціновувачів такі польські поети: Збіґнєв Герберт, Віслава Шимборська, Ришард Криницький, Юлія Хартвіґ та інші. Який ваш улюблений вірш польського поета і чому?

– Януша Шубера називали «поетом чутливої пам’яті». Для мене теж важлива пам’ять роду й дух місця, а він багато писав про своїх предків, переказуючи родинні історії, любив звертатися до старих фотографій. Ось дуже зрима оповідь про одне з таких фотозображень:

Пардубице 20 травня 1916

Фото формату поштової листівки,
Третину його зігнуто,
Кілька дрібних пошкоджень.
На звороті напис хімічним олівцем:
«Пардубице Чехія 20 травня 1916»

Двоє солдатів сперлися на плетений
Столик зі штучними трояндами (пласкі
дерева та альтанка тлом), пом’яті,
Швейкуваті, дзиґа на головному уборі,
Бляха з двоголовим орлом, цигарка
Між пальців, підкручені вусики.

У пронизливих, задоволених очах
Неприхована жага до життя,
Зухвала кров, сперма стрімка.
Мить, єдина з тисячі, раптове клац
і довге потім.

Якщо не загинули – вижили і, мабуть,
Померли вже на своїх старечих ліжках,
Беззубими деснами жуючи жмут дерну,
Знову випалені в попелястій глині.

Висохлі тіні на маргінесі
Чиєїсь войовничої молодості.

У цьому вірші не тільки точність опису, чим завжди славився Шубер, а й філософські узагальнення про проминущість. Але в них немає суму, адже це природний розвиток подій, і внутрішньо зрозуміло, що для всього свій час, і головне – не втрачати його марно.

– Пан Шубер особисто для мене є взірцем мужності й стійкості. Коли почитав, що наприкінці 1960-х років митець захворів і решту свого життя пересувався на інвалідному візку, – був шокований. Він для мене є не тільки письменником глибокої сили таланту, а й рідкісної глибини сили духу. Шубер може бути чудовим прикладом для наслідування молодому поколінню. Як ви пояснюєте творчість не завдяки, а всупереч обставинам? Чи писав автор про хворобу, і як вона на нього впливала?

– Вважається, що тема хвороби присутня лише в десяти відсотках віршів Шубера. Творчість зазвичай і відбувається всупереч обставинам. Звісно, поезія має й автотерапевтичний сенс. Він так і пише в одному з текстів:

І тільки коли почав писати вірші

відчув нарешті твердий

ґрунт під ногами.

Тобто Шубер оселився у вірші так само, як і в Сяноку.

Перекладаючи поезії Шубера, я спочатку думала, що в останніх рядках вірша «О, так» автор гірко іронізує. Але молодий дослідник його творчості Ян Бурнатовський, який нещодавно видав присвячену Шуберові книжку «Попередні сезони», впевнений, що поет, мужньо прийнявши поразку долі, вдячний навіть за колишні можливості, адже самий дар буття – чудовий і заслуговує на оспівування:

Ти міг. О так, адже чимало міг.

І хоча багато чого було відібрано, одначе міг.

І рахується саме те, що ти міг.

Незважаючи на відібране потім.

І це твоє благословенне незнання,

Коли ще міг, нічого не передчуваючи,

І далі, крок за кроком, коли переставав могти.

Тож тепер, попри все, благословляй,

о так, будь вдячний,

склади гімн.

«ОСТАННІЙ ПРЕДСТАВНИК ПОЛЬСЬКОМОВНОЇ «УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ»

– Маємо перетини, зв’язки Шубера з українською літературою. На початку видання вміщено вірш «Богдан-Ігор Антонич» у перекладі Юрія Завадського. Януш Шубер був обізнаний з українською літературою та чільними представниками?

– Думаю, як слухач філологічного курсу у Варшавському університеті, Шубер склав певне уявлення про українську літературу. А з Богданом-Ігорем Антоничем вони були земляками й навчалися в одній гімназії в Сяноку, але з інтервалом у 40 років. Власне, згаданий вами Юрій Завадський у своїй передмові до «Круглого ока погоди» називає Януша Шубера останнім представником польськомовної «української школи» – саме за його схильність до мотивів русинської поезії.

– Польська поезія різниться від української. Особливо сучасний її аспект. Поясніть нашим читачам, у чому відмінності між сучасною польською поезією та українською? Чому поляки перестали римувати?

– Молода українська поезія, так само, як і польська, тяжіє до неримованості, тому, мабуть, відмінностей все меншає. А саме в польській сучасній поезії я натрапила на використання внутрішньої рими, яка не дуже розповсюджена в нас, а от у Томаша Ружицького чи в Кшиштофа Шатравського вона вдало використовується. Рима зараз сприймається польськими авторами як приналежність до дитячої поезії, або гумористичної, або пісенної. І в Шубера є певна кількість римованих віршів.

– Заключне запитання. Які ваші враження від першої журналістської вітальні?

– Мені дуже сподобалася чутливість студентів, їхнє зацікавлення. Якась добра аура з’явилася під час цієї зустрічі. Та й для мене самої це було енергетичною подією і такою, яка дає можливість замислитися над певними речами. Наприклад, почула запитання від одного зі слухачів: «Яку пораду ви можете дати молодим авторам?» Здається, моя порада – не боятися своїх знахідок і знайти наставника чи просто талановитих співбесідників – є слушною. І знайомства на кафедрі, зокрема з пані Олександрою, – теж гріють душу. Тож дякую за можливість цього спілкування!

Інтерв’ю підготував Ярослав Карпець.