Міжрегіональна Академія управління персоналом

Впродовж 17 років незалежності України основним завданням державного управління було розвивати економічне життя, а не вирішувати проблеми у духовній сфері. Відсутність чіткої програми духовного відродження України гальмує втілення будь-яких реформ у всіх сферах суспільного життя. Саме формування і розвиток духовних цінностей українського суспільства є однією зі складових духовного й інтелектуального розвитку нації. Формувати національну свідомість можна лише на основі глибоких знань про історію української держави, її звичаї, традиції. Великі можливості для формування національної свідомості закладені у дисципліні «українознавство», що є невід’ємною складовою національно-патріотичного виховання. Українознавство, як наукова система інтегрованих знань про історію, культуру, духовність створює сприятливі умови для постійного поглиблення національної свідомості та патріотизму, вбирає віковічну мудрість народу, духовні орієнтири, якими впродовж століть реалізується спадкоємність поколінь української нації і національно-патріотичного виховання. Тому необхідно створювати якомога більше умов для вивчення українознавства – проведення круглих столів, дискусій з актуальних проблем українознавства.

Однією із форм впровадження національної свідомості та духовної культури українського народу стало проведення в Українсько-Азербайджанському інституті соціальних наук і самоврядування Г.А. Алієва Міжрегіональної Академії управління персоналом міжвузівської науково-практичної конференції «Українознавство в системі освітніх закладів гуманітарного спрямування». Основна мета заходу – визначення шляхів розвитку, сучасного стану та перспектив українознавства в системі гуманітарної освіти України, обмін досвідом щодо вирішення нагальних українознавчих проблем у контексті розбудови державності. Основними напрямками роботи конференції були освітянські проблеми сучасного українознавства; українознавство: етапи розвитку та уроки історії; українознавство як дієвий чинник національно-патріотичного виховання студентської молоді.

В роботі конференції взяли участь представники семи вищих навчальних закладів Києва. Були представлені також філії та регіональні інститути МАУП.

 На пленарних і секційних засіданнях, а також у заключній дискусії виступили близько двадцяти учасників конференції. Була проведена виставка публікацій співробітників кафедри українознавства МАУП. Заключне засідання відбулося у с Трипілля, під час екскурсії до музею "Аратта - Україна".

Особливий інтерес учасників конференції викликала науково-творча дискусія на тему "Держава Аратта (Трипільська культура) - колиска українського народу", на якій обговорено повідомлення академіка, професора, завідуючого кафедрою українознавства МАУП Ю. О. Шилова про виставку „Cucuteni-Trypillia: Una Grande Civilta dell'Antica Europa (V-III millennio a.C.)", що відбулася 16.09-31.10. 2008 у Ватикані.

Українська етнокультура має величезне значення в сучасному світі, оскільки зберігає у собі основи первинної цивілізації Аратти (більш відомої нині за своїм відображенням у археологічній культурі Трипілля). Існування самоврядованої держави Аратти-Арти-Арсанії засвідчено історичними джерелами протягом VII тис. до н. є. - І тис. н. е., а подальша традиція простежується у бутті селян і козаків України до сьогодення - коли ідеї самоврядування знову стають актуальними.

Українознавство набуває провідного значення в системі освітніх закладів гуманітарного спрямування. Між тим, реальне становище українознавства значно відстає від його дійсного значення та нагальних потреб.

Сучасне положення українознавства в системі освітніх закладів гуманітарного спрямування зумовлене рядом факторів: застарілістю чи навіть відсутністю науково-ідеологічної методології; неспроможністю існуючих методик розкривати сутність „історичної пам'яті народу"; нестачею кваліфікованих фахівців з українознавства; недостатнім розкриттям в українознавчій літературі проблеми взаємозв'язків витоків, сучасного стану та перспектив етнокультури.

Суттєве протиріччя між "традиційною" і "новітньою" галузями культури українців (та інших народів) полягає в тому, що друга не виходить за межі тоталітарних формацій - тоді як перша заглиблена у передуючу їм общинну формацію, спадщина якої стає (з XX ст.) основою для формування самоврядування. Тому будь-яке народознавство (українознавство, у тому числі) може бути успішним лише за умов спиранням на історичну пам'ять самого народу спирання ж на якісно відмінний "історичний матеріалізм" тощо значно викривляє й розуміння проблем, наукові висновки та їх практичне використання.

Комплексне вирішення науковою та освітньою елітою, а з нею й усім народом, окреслених вище проблем, має стати змістом і суттю національної ідеї на подальшу перспективу поколінь українців.

Отже, на українознавчих засадах плекаймо нову генерацію української еліти!