Міжрегіональна Академія управління персоналом

24 листопада у Хмельницькому інституті відбувся мітинг-реквієм «Голодомор: помста за свободу» на вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

Четверту суботу листопада в нашій країні – поминальний день по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 25 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записане все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-червоним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.

Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?

Народ хліборобів і співаків намагалися зробити народом канібалів і злодіїв. Замість людських почуттів суспільством оволодів страх – тотальний, принизливий. Страх бути собою. Розмовляти своєю мовою, згадувати своїх мертвих. Страх це єдиний і тотальний спадок, який система сталінського терору залишила українському суспільству. Цей принизливий спадок передається із покоління в покоління… Тавро 1933 року горить і досі на чолі нашого буття...

Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Хай у кожному місті й селі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

Пом’янемо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного шляху. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.