Міжрегіональна Академія управління персоналом

 Підготовка провідних фахових спеціалістів різних рівнів та напрямків продиктована потребами сучасних ринкових відносин та глобалізаційними  процесами  у  світі.

Міжрегіональна Академія управління персоналом давно успішно впроваджує багаторівневу систему навчання, що забезпечує їй провідні  позиції  у  системі  вітчизняної  освіти. В ході навчально-виховного процесу в МАУП застосовуються найпрогресивніші сучасні та традиційні методики. Проте в закладі передусім дотримуються принципів збереження національного характеру вітчизняної освіти, яка повинна виконувати завдання виховання не просто конкурентноспроможних та високопрофесійних фахівців найвищого рівня, адаптованих до жорстких умов ринку праці, але таких, які достойно служитимуть на благо України та її народу – справжніх патріотів своєї вітчизни. Як з огляду на це повинна далі розвиватися вітчизняна освіта, зокрема, в світлі її інтеграції у європейську систему освіти, своїми думками в недавньому інтерв’ю для програми «Обрії» (УР-1) поділився ректор Міжрегіональної Академії управління персоналом, професор Микола Головатий.

- Триває програма «Обрії». Про проблеми вітчизняної освіти, перспективи її розвитку розмовляємо з нашим гостем, ректором найбільшого недержавного вищого навчального закладу – Міжрегіональної Академії управління персоналом, доктором політичних наук, професором Миколою Головатим. Пане Миколо, як, на вашу думку, останні освітні нововведення, зокрема, запровадження незалежного зовнішнього тестування, можуть вплинути на розвиток освітнього процесу в Україні?

- Дуже часто говорять, що вища школа, як і вся система освіти – це досить консервативна система, яка важко піддається якимось змінам. Разом з тим інноваційні процеси, які відбуваються сьогодні у національній системі освіти, викликані об’єктивними суспільними процесами, тобто певними ринковими змінами, соціальними змінами, які ми маємо на перехідному етапі від тоталітаризму до демократичної держави. Реформування в системі освіти викликані, зокрема, і відомим Болонським процесом, до якого приєдналася Україна у 2005 році, і до 2010 року Україна має повністю структуруватися у європейську систему освіти, тобто, підвищити якість надання освітніх послуг, зробити більш мобільним студентство, більш професійними випускників вищих навчальних закладів. Як в цьому напрямку працює Міжрегіональна Академія управління персоналом? Передусім ми зайнялися внутрішнім аудитом в Академії та її відокремлених структурних підрозділах, яких у нас понад 50 в усіх регіонах України. Для нас принципово важливо, які ж із них справді відповідають високому рівню надання освітніх послуг та підготовці високопрофесійних фахівців, і я думаю, що до вересня ми будемо знати, які матимуть право на існування в тому вигляді, якими вони є, а які, можливо, слід перепрофілювати і дозволити займатися підготовкою фахівців тільки певних спеціалізацій і певного рівня. По-друге, я думаю, що ми правильно зайнялися нині тим, що приділяємо велику увагу впровадженню інноваційних форм навчання. І маємо унікальні здобутки на цій ниві. Наприклад, це Телевізійний університет Академії, який сьогодні працює в Україні на 26 регіонів, це тьюторські центри… Нині не студент приходить до МАУП, а Академія приходить до студента в зручні для нього час та місце. Ми активно займаємося ліцензуванням і акредитацією нових нагальних спеціальностей, оскільки динаміка розвитку ринку праці надзвичайно велика. Нарешті, я говорив би про те, як ми працюємо в напрямку підготовки кадрового потенціалу Академії, оскільки, маючи 1500 фахівців різноманітного профілю, які готують фахівців з 38 спеціальностей, для нас принципово важливо розвивати власну аспірантуру, докторантуру.

Триступенева система підготовки фахівців, яка діє нині у Європі, була вперше запропонована саме нашою Академією ще 15 років тому, а зараз усі говорять, що нарешті треба перейти на цю систему: підготовка до рівня бакалавр, магістр, доктор філософії – найвищий ступінь, який є.

- Коли ми говоримо про інновації, не йдеться про термін 1-2 роки. Певно ці інновації охоплюють тривалий час, і Міжрегіональна Академія управління персоналом, яка існує вже 19 років, мабуть щороку впроваджує щось нове?

- Розумієте, у вітчизняній системі освіти, як і в будь-якій іншій сфері нині, в умовах ринкових відносин, конкуренція є надзвичайно великою. Між освітніми закладами йде боротьба за свого студента. І це нормально. На освітньому ринку залишиться працювати той заклад, який зможе завоювати свого студента та підготувати його таким чином, щоб спеціаліст-випускник був потрібний на ринку праці. На освітньому ринку виживають найсильніші. Змінити ці принципи намагалося колишнє керівництво Міністерства освіти і науки України, а саме екс-міністр Станіслав Ніколаєнко, який запевняв, що в Україні треба мати не більше 50 вищих навчальних закладів, тобто один університет на мільйон мешканців… Сподіваюся, що ера Ніколаєнка закінчилася, і надалі освітній ринок знову працюватиме на засадах здорової конкуренції. А це означає, що освітні заклади, якщо вони хочуть отримати свого студента, не повинні стояти на місці, але розвиватися, переглядати підходи до вирішення питань навчання та виховання, застосовування тих чи інших методик, розширювати та модернізувати навчально-методичну базу. Проте, думаю, що інтегруючись в європейську систему освіти, ми не повинні втратити ту систему освіти, яка існувала у нас раніше – власну національну. Хочете-не-хочете, але в десятку кращих педагогів світу входять три українські педагоги – Ушинський, Сухомлинський, Макаренко. І хочемо чи ні, ми повинні говорити, що європейська освітня інтеграція повинна зберегти класичну університетську систему освіти в Україні, створити умови стабільності для викладачів і студентів, вжити відповідних заходів для нормального переходу на триступеневу систему підготовки фахівців, створити можливості для дітей продовжувати навчання за кордоном чи навпаки – іноземцям отримувати українську освіту. Тобто, ми маємо адаптувати навчальні плани і програми. І це ті завдання, якими ми вже займаємося. Можу сказати одне – щоб всього за 19 років, скільки існує Академія, створити таку величезну навчальну структуру, в якій понад 50 тисяч студентів, і яка сьогодні є кращим недержавним вищим навчальним закладом, для цього треба бути справді інноваційними.

- Відомо, що тривалий час у МАУП був конфлікт з Міністерством освіти і науки України. Яка ситуація нині?

- Я повинен відверто сказати, що шкода, якої завдав колишній міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко вітчизняній освіті надзвичайна. І безпосередньо Академії: практично впродовж 3 років він намагався знищити МАУП, і наслідки цих дій ми пожинаємо дотепер: в регіонах батьки і діти і зараз кажуть, мовляв, у нас є якісь проблеми, ми працюємо без ліцензій, не видаємо дипломи, а, отже, не слід йти навчатися в МАУП… На превелике щастя, за нинішнього міністра Івана Вакарчука виконується рішення Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2008 року щодо невиданих дипломів випускникам Міжрегіональної Академії управління персоналом. Перші 3 тис. студентів – випускники 2005/2006 навчального року дипломи вже отримали. Зараз на підході чергова партія дипломів, і я думаю, що Міносвіти свої зобов’язання як державна структура, вища структура в системі освіти, безумовно виконає.

Звичайно, Академії, її репутації, господарській діяльності було завдано шкоди. Але те, що демонструє нам Міносвіти сьогодні, засвідчує, що ми з цієї колізії виходимо, і я думаю, що ми зробимо все, аби впорядкувати цю ситуацію і звести її нанівець.

- Миколо Федоровичу, ми вже зазначали, що Міжрегіональна Академія управління персоналом це великий освітній і науковий заклад, однак студентське життя не обмежується лише навчальними програмами?

- Як ректор вищого навчального закладу та й увесь наш професорсько-викладацький склад, працівники Академії, ми прекрасно розуміємо, що без позанавчальної роботи, яка формує соціальну активність молодої людини, яка готує її до життя, а не тільки до професійної діяльності, вищий навчальний заклад не може вважатися повноцінним. Молода людина, яка приходить до ВНЗ, живе своїм особливим життям, і це життя має бути наповнене. Взяти, бодай, конкурс «Студентська красуня МАУП» чи «Лицар МАУП». Ці конкурси ми проводимо по всій Україні – по усіх 50 відокремлених структурних підрозділах МАУП, потім проводимо ці конкурси по Президентському та Всеукраїнському університету… Я вважаю, що це те, чим ми повинні займатися… Або, скажімо, молодіжний Дискусійний клуб. Буквально недавно у нас в гостях побував голова Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва Костянтин Ващенко, і розповідав дуже багато цікавого стосовно того, як регуляторна політика і підприємницька діяльність розвивається в Україні. Це надзвичайно цікаво не тільки для економістів, юристів, менеджерів, які навчаються в Академії, але для людей будь-яких спеціальностей і будь-якого фаху, і такі зустрічі у нас відбуваються регулярно. Я можу назвати сотні людей, які є знані політичні, громадські, суспільні діячі, працівники культури і мистецтв, які постійно бувають в Академії, і це також одна із форм навчання не просто інноваційних, це життя, яке говорить про те, що студент живе не тільки лекцією, семінаром чи практичним заняттям, а він повинен жити цікавим наповненим студентським життям.

Коли ви приходите до вищого навчального закладу, найперше дивитеся, яка територія, приміщення, чи вони привабливі, чи ні. Далі дивитеся які там аудиторії, як вони об лаштовані. Потім ви питаєте, а чи є у вас бібліотека, а у МАУП унікальний бібліотечно-інформаційний комплекс, в якому понад 370 тис. книг, в тому числі, скажімо, понад 4 тис. книг 40 іноземними мовами, і повністю бібліотека комп’ютеризована. А далі студент дивиться, а яке ж тут харчування, чи можна тут пограти у футбол, відпочити, а чи можна тут поспілкуватися після занять. І ми все робимо в Академії, щоб створити усі умови, аби молодій людині було цікаво навчатися і жити.

- Певне до цього слід додати студентське самоврядування, необхідність демократизації вузівського життя…

- Я згадаю одну з недавніх колегій Міністерства освіти і науки України, де міністр освіти і науки Іван Олександрович Вакарчук особливо наголошував на тому, що сьогодні треба максимально попрацювати, окрім усіх інших питань над тим, щоб автономізувати вищі навчальні заклади, зробити максимально демократичним студентське життя. Мушу сказати, що демократизація життя у вищих навчальних закладах – це не тільки вибори ректора, студентської ради, студентської наукової роботи. Це комплекс організаційних, фінансових, науково-методичних речей, які повинні зробити ВНЗ максимально самостійним. Самостійним в чому? Не в тому, що його діяльність буде абсолютно відірвана від держави, а навпаки: ВНЗ повинен створити таку систему навчання, коли він буде присуджувати вчені ступені і звання сам. Адже кажуть: професор Кембриджу, професор Московського університету, професор Київського університету, а не кажуть професор ВАКівський, чи ще якийсь. Таке життя демократичне воно повинно максимально наблизити студента до управління навчальним процесом можливими формами – там, де студенти можуть допомогти один одному в навчанні, контролі за якістю навчання, висловити свою думку стосовно організації навчального процесу, наскільки він є вдалим. І, нарешті, я повинен сказати про те що питання серйозно стоїть і по адміністративній і фінансовій діяльності ВНЗ. І воно правильно ставилось на колегії стосовно того, що фінансами найперше повинен розпоряджатися вищий навчальний заклад, а не бути абсолютно підконтрольним на 100% державі, тому що тоді немає ніякого простору для розвитку тих інновацій про які ми говорили на початку нашої зустрічі.