В кіноконцертному залі «Україна» пройшов кінопоказ стрічки «Шевченко. 200 років самотності»
10 березня з нагоди вшанування пам’яті видатного українського поета Тараса Шевченка в Міжрегіональній Академії управління персоналом пройшов показ документального кінофільму «Шевченко. 200 років самотності».
На початку кінопоказу до студентів звернулася начальник відділу позанавчальної роботи МАУП Валентина Слісаренко:
«Всі ви знаєте, що на початку березня в Україні прийнято вшановувати пам'ять Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні ми пропонуємо вам переглянути стрічку, яку свого часу зняв телеканал Інтер до 200-річчя Кобзаря. Автори цього кінофільму спробували подивитися на цю видатну особистість з точки зору фахівців різних галузей для того, щоб розгадати феномен Тараса. Вдалося їм чи ні – вирішувати вам».
Документальний фільм «Шевченко. 200 років самотності» створила студія «07 продакшн» групи «Інтер». Ведучі проекту – Ганна Гомонай і Сергій Дорофєєв, режисери – Володимир Ніколаєць та Оксана Струтинська, оператори-постановники – Сергій Лук'янець і Вікентій Клаунінг. Стрічка складається з двох паралельних ліній: біографічної та науково-популярної. В якості експертів в картині виступають літературознавець, шевченкознавець, антрополог, графолог, психоаналітик і інші фахівці. У фільмі використані листи і рукописи Шевченка, написані в переломні моменти його життя, фотографії, автопортрети і портрети поета. Крім того, автори фільму спробували відтворити важливі події з життя великого поета шляхом реконструкції окремих фрагментів. Надзвичайний дух епохи переданий у фільмі: костюми, зачіски, традиції – все як у середині дев'ятнадцятого століття. В унікальних реконструкціях грають професійні актори. За словами авторів, більшість документальних фільмів про Шевченка – це перелік офіційних фактів із його життя, однак «200 років самотності» розповість про те, чого не знайти в жодній біографічній книзі.
Головний режисер картини Володимир Ніколаєць ставив собі за мету показати портрет невідомого Кобзаря:
«Ми знайомі з образом, який знятий, як маска посмертна вже з копій».
Ольга Коробій